Процес переколонізації України

Це питання й тема, як ніщо-інше краще демонструє і висвітлює процес переколонізації

України. Колонізація — це дуже погано, а переколонізація — це іще гірше, оскільки, не

оговтавшись ще від попереднього лиха, завданого московією, ми потерпаємо знову, але

вже від нового — західно-жидівського колонізатора. Що, звісно, негативно впливає на

нашу національну свідомість, і відповідно, українська мова фіксує та відображає цей

процес.

.

Отже, виникнення слова «жид» та його набуття, так званого, негативного забарвлення.

Вперше слово «жид» стали використовувати на території Київської Русі ще в

дописемний період, а перші писемні згадки датуються 1056 — 1057 роками. Слово пішло

від латинського «judaeus», що означає славетний чи хвалений. Пізніше, в кінці 15го

століття, Київська православна церква, яка вже на той час зазнавала суттєвого впливу з

боку московії, починає використовувати слово «жид» у контексті акцентуванні уваги на

ознаках присутності нацизму в іудаїзмі.

.

На той час це звучало, як «єресь жидовствующих». Паралельно, слово «єврей» церква використовувала для визначення національності без подвійного контексту. Та насправді причина у визначенні й

застосуванні цих слів полягала зовсім в іншому. Щойно розпавшись, Золота Орда,

залишила у спадок московському улусу імперські амбіції й відразу московія почала їх

проявляти також по-відношенню і до територій Київської Русі.

Враховуючи тодішні середньовічні тенденції у Європі, московія чудово розуміла,

що релігія, в даному випадку, християнство, є чи не основний засіб впливу на свідомість

суспільства. Тому одразу розпочався процес обмосковлення київської православної

церкви, Ну а остання, в свою чергу, вже впливала на культуру й політику середовища,

у якому знаходилася.

.

Ретельно дослідивши Біблію, як основну християнську документацію, московіти

з’ясували, що це є винаходом жидівського народу, де останні, проголосивши себе

богообранними, створювали собі більше можливостей в порівнянні з іншими народами.

Не відстаючи від європейських інквізиційних тенденцій, щодо переслідування

жидівського нацизму, та враховуючи ймовірність виникнення чогось подібного, на

кшталт Хазарського Каганату в наслідок нещодавнього розпаду Золотої Орди,

московіти вирішили не просто прирівняти можливості жидів до інших народів, як це

вже робили в Європі, обмежуючи їх права, а вони пішли далі, вирішили перетворити

жидівську націю на політичний інструмент у боротьбі за вплив у християнстві та

розширенні територій.

.

1. Жиди більше не judeaus, не славетні і не хвалені, що м’яко кажучи, ставить під

сумнів їхню богообранність. Що ж до слова «єврей», то воно походить від

старожидівського «ivri», що означає «той, що прийшов із Палестини», іншими словами,

з тієї сторони, з-за кордону, іноземці, чужинці, ті, що не мають своєї землі тощо.

Точніше кажучи, в наслідок тривалого перебування, під час Золотої Орди, московія

значно ісламізувалась, тому не дивно, що у московській версії назви жидівського народу

«євреї» закладений ісламський інтерес. Це парадокс, але ці жиди, які називають себе

євреями, зайвий раз підтверджують, що вони є чужинцями всюди, де б не знаходились,

включно в Ізраїлі.

2. Розуміючи, що основний конкурент у боротьбі за свідомість християн на

бувших територіях Київської Русі є Польсько-Литовське князівство, яке спиралося у

своїх діях на проголошену унію, об’єднання східної та західної церков, під час

Флорентійського Собору 1439 року, московія вирішує застосувати всі заходи з

запобігання впливу західної церкви, і саме жиди у цьому протистоянні зіграли роль

маркеру московського політично-релігійного впливу в регіоні. Ті церкви, які

використовували слово жид, а не єврей, у своїх проповідях, зазнавали тиску через

обвинувачення у прозахідності, відповідно із самими жидами у побуті відбувалась

аналогічна ситуація тільки окрім обвинувачення в прозахідності, їм ще інкримінували

«єресь жидовствующих».

Таким чином, добровільно-примусово, на територіях, де була поширина московська говірка (сьогоднішня російська мова), або на територіях, де переважав вплив обмосковленої православної церкви, або на територіях, які потрапляли в орбіту подальшого змосковлення, жиди відігравали вагому роль в процесі

змосковлення (русифікації, зросійщення).

Пізніше таку саму функцію вони виконували за часів царської росії, при Катерині

2й та при Олександрі 2му, а також за радянських часів, навіть сьогодні жиди й надалі

сприяють зросійщенню територій, які входять в орбіту інтересів росії, і Україна є

яскравим прикладом цих процесів.

.

Історія виникнення жидівського нацизму. Причини та наслідки.

Жидівський нацизм бере свій початок з часів Авраама, який жив близько чотирьох

тисяч років тому.

Вважається, що саме Авраам започаткував монотеїзм — вірування про існування

єдиного Бога, що вподальшому дало поштовх для розвитку таких світових релігійних

течій, як іудаїзм, християнство, іслам. Та іудаїзм відрізняється від ісламу і християнства

тим, що в ньому присутні елементи нациської ідеології.

Коли і як саме елементи нацизму з’явилися в іудаїзмі?

Та, спершу, що таке нацизм. Це ідеологічні переконання конкретної нації в тому,

що вона перевершує (є кращою за інші) усі інші нації. Отже, започаткувавши і

проповідуючи монотеїзм, Авраам зіштовхнувся з підвищеною увагою з боку

суспільства не тільки по відношенню до його переконань, а й до Його персони особисто.

Та коли він почав стверджувати, що безпосередньо спілкується з Богом, отримуючи від

нього вказівки і розпорядження , яких сумлінно дотримується і що Господь особисто із

ним уклав угоду, в якій благословивши, наділив його повноваженнями та

преференціями в успішності по відношенню до інших, не благословенних, він, по-суті,

проголосив себе напівбогом, і став виконувати функцію посередника між Богом і

людством.

Авраам також стверджував, що за їхньою з Богом угодою це благословення

поширюються на його родину і передається у спадок його нащадкам.

Іншими словами, відкривши монотеїзм, і проголосивши себе богообранним,

Авраам паралельно монополізував статус богообранності як для себе, так і для своїх

нащадків. Власне це і було початком формування жидівського нацизму. Протягом

подальших 400 років, аж до появи Моісея, ця, на той час, родинно-релігійна секта

значно збільшилась і представляла собою вже вагому соціальну спільноту, в якій саме

Моїісей і розгледів можливість сформувати жидівську націю.

Що саме спонукало Моісея до цього? На той час влада Єгипетської імперії

вбачала в жидівській релігійно-нациській ідеології суттєву загрозу, через що будь-які

повноваження жидів обмежувались, аж поки це не призвело до їх повного

закріпачування (статусу рабів). І захищаючи одного з таких рабів, Моїісей, будучи

членом родини фараонів, вбив єгиптянина, через що у нього виникли проблеми з

родиною, яка його попросила покинути Єгипет. Але він це зробив по-своєму, взявши

приклад з Аврааму, він проголосив себе також таким, що спілкується з Богом, і вирішив

очолити цей жидівський електорат. Таким чином, Моїісей, посилаючись на Господа,

закликав усіх жидів вийти з Єгипту, та наказав їм позичити гроші, золоті прикраси,

дорогоцінності, золотий посуд та інші цінні речі у єгиптян. Власне, що вони і зробили.

Виходячи з Єгипту, жиди, ошукавши та обікравши єгиптян, прихопили з собою 300 тон

золота, що вподальшому і стало казною, бюджетом їхньої новоствореної нації. До речі,

на сьогоднішній день, в Міжнародному суді проходить справа між Єгиптом і Ізраїлем з

приводу цього золота.

Частину цих коштів Моїісей разом з помічниками спрямував на створення та впровадження інформаційно-психологічної методології релігійної літератури — тори, п’ятикнижжя. Сьогодні її в християнстві називають ще як Старій заповід. Моісей вирішив адаптувати вчення Авраама під національну жидівську ідеологію, оскільки Авраам з Сарою (між іншим, яка окрім дружини, була йому ще й сестрою) не позиціонували себе як представники новоствореної нації, «жидами», через

те, що вони були виходцями з Месопотамії (сьогоднішній Ірак), і по національності

були аккадцями. Тому Моісею, з його слів, під час спілкуванню з Богом, відкрилась

нова інформація, про те, що все людство походить від Адама і Єви, які звісно теж були

жидами, бо вони також спілкувались з Богом. Але подальші покоління і їхні

розгалуження втратили це спілкування, та пізніше його знову було відтворено Ноєм,

який, зі слів Моїісея, був пращуром Авраама. Таким чином Моїсей запевнив, як жидів,

так і інші нації, що все людство походить від жидів, які виявились найдавнішою і

найбожественішою нацією, що за своєю суттю є ніщо інше, як легалізацією нациської

ідеології через релігію.

Через декілька століть в іудаїзмі з’являється доповнююче писання, література — Толмуд, яке представляє собою нацисько-екстреміське вчення для внутрішнього користування жидів із забороною доступу до цієї інформації не жидам.

Пізніше з’являється революціонер Ісус Христос, який намагається реформувати

іудаїзм, запобігаючи жидівському екстремізму, нацизму і відповідно монополії жидів

на монотеїзм. Власне, що йому і вдається поширити монотеїзм за межі жидівської нації,

хоча і ціною власного життя. Вподальшому це Ісусове монотеїстичне вчення, яке стало

доступне для всіх народів, називатиметься християнство.

.

Після страти Ісуса в Римській імперії розпочався масовий хейтинг по відношенню до жидів через їхню нацисько-екстреміську ідеологічно-релігійну діяльність, що зрештою призвело до юдейських війн

(масові вбивства та закріпачення жидів). Варто зазначити, що протягом подальшої

світової історії аналогічні ситуації відбувались постійно в усіх імперіях та в більшості

країнах світу практично по сьогоднішній день. Не випадково усі імперії вбачали загрозу

в жидівській релігійно-національній ідеології, оскільки окрім нациських тверджень в

торі, щодо богообраності жидів та походження від них усього людства, вони доповнили

свою ідеологічну доктрину імперським екстремізмом в талмуді, а саме — прагненнями

заволодіти усім світом, в якому усі нежиди (гої) повинні будуть стати рабами для жидів.