Психологи пояснили, чому чужі успіхи викликають мовчання замість радості
Інф.
У груповому чаті колега повідомляє про підвищення на роботі. Поки решта учасників надсилають вітання та пропонують відсвяткувати, хтось один бере тривалу паузу, після чого відправляє лише стриманий емодзі із піднятим догори великим пальцем. Таку тишу зазвичай списують на заздрість, проте за нею часто стоїть інша причина: біль людини, чиї власні досягнення свого часу залишилися непоміченими. Про психологічні механізми сприйняття чужих перемог йдеться в публікації видання Silicon Canals.
Чотири реакції на чужі новини
У психології процес обміну гарними новинами має наукову назву: капіталізація (capitalisation). Психологиня Шеллі Гейбл (Shelly Gable) разом із колегами провела чотири дослідження, опубліковані в журналі Journal of Personality and Social Psychology. Науковці з'ясували: обговорення позитивної події підвищує рівень щоденного благополуччя сильніше, ніж сам факт події, причому цей ефект помітно зростає, коли співрозмовник демонструє щире захоплення, а не байдужість.
Загалом фахівці виділяють чотири типи відповідей на чужу радість: щире захоплення з уточнюючими запитаннями, спокійна стримана радість, знецінююча реакція із пошуком прихованих мінусів на зразок «але ж тепер доведеться працювати понаднормово» та мовчання зі зміною теми. Люди, яким важко розділити тріумф інших, зазвичай обирають саме два останні варіанти.
Коли успіх близького зачіпає самооцінку
Стримана реакція має вибірковий характер: один і той самий знайомий може щиро радіти спортивним досягненням товариша, проте замовкає, коли той укладає успішну ділову угоду.
У 1988 році дослідник Абрагам Тессер (Abraham Tesser) разом зі співавторами описав цю закономірність у моделі підтримки самооцінки. Коли близька людина перевершує вас у сфері, на якій ви будуєте власну ідентичність, спрацьовує механізм порівняння, і саме емоційна близькість робить його болючішим. Якщо ж галузь для вас не важлива, виникає протилежний ефект: з'являється змога щиро насолоджуватися чужим тріумфом.
Відчуття власної незначущості та дитячий досвід
Психолог Гордон Флетт (Gordon Flett) з Йоркського університету в Торонто досліджує стан, який отримав назву антизначущості (anti-mattering). Йдеться про відчуття власної невидимості та переконання, що твій голос нікого не цікавить. Згідно з дослідженням у виданні Frontiers in Psychology, високі показники за цією шкалою пов'язані із самотністю. Опитування старшокласників, результати якого вийшли в Journal of Psychoeducational Assessment, також виявило зв'язок цього почуття з різкою самокритикою та ненадійним типом прив'язаності.
У дослідженні 101 пари, опублікованому в Journal of Family Psychology, науковці спостерігали за тим, як партнери діляться приємними подіями. Учасники з уникаючим типом прив'язаності виявляли меншу чуйність та систематично недооцінювали теплоту другої половинки. Здатність відкрито радіти за іншого безпосередньо пов'язана з тим, наскільки безпечно людина почувається у близькому оточенні.
Різниця між заздрістю та незагоєною травмою
Поняття заздрості часто трактують спрощено, хоча воно охоплює два різні стани. Дослідник Нільс ван де Вен (Niels van de Ven) із Тілбурзького університету разом із колегами розділив її на доброзичливу та деструктивну. Перша спонукає скорочувати розрив і тягнутися вгору, тоді як друга змушує бажати поразки іншій людині.
Більшість людей, які реагують стримано чи холодно, не прагнуть чужого падіння. Вони самі прагнули досягти подібного результату, а чужа звістка в чаті нагадала їм, що їхній власний аналогічний момент у минулому ніхто не помітив. Вимога негайно продемонструвати захоплення сприймається ними як тиск на незагоєну рану.
Чи можна навчитися радіти за інших
У німецькій мові існує термін для радості з приводу чужого успіху: фройденфройде (Freudenfreude), що є протилежністю зловтіхи (Schadenfreude). Дослідниця Кетрін Чемблісс (Catherine Chambliss), чия наукова праця опублікована у виданні World Journal of Psychiatry and Mental Health Research, зафіксувала: студенти з легкою депресією рідше відчувають радість за інших і частіше виявляють зловтіху.
Її тренувальна програма спирається на дві вправи:
-
щирий розпит (shoy), коли людину просять докладно розпитати про приємну подію, навіть якщо спочатку ентузіазм доводиться проявляти свідомим зусиллям;
-
вдячна гордість (bragitude), коли власні досягнення презентують із публічною вдячністю тим, хто допоміг їх здобути.
Двотижневий експеримент продемонстрував покращення настрою та міжособистісних стосунків серед студентів. Дієвим способом підтримати людину, яка не здатна порадіти за чужий успіх, може стати визнання її власних заслуг. Проте зробити перший крок у такий момент буває непросто саме тому, хто щойно поділився своєю радісною новиною.