Рапорт військового з інвалідністю про звільнення залишили без розгляду через статус СЗЧ — суд пояснив, чи законно це
Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що перебування військовослужбовця у статусі такого, що самовільно залишив військову частину (СЗЧ), саме по собі не звільняє командування від обов’язку розглянути його рапорт про звільнення. Суд наголосив, що командування повинно розглянути рапорт і прийняти за ним рішення відповідно до вимог законодавства. Водночас суд відмовив у задоволенні позову до Міністерства оборони, оскільки рішення щодо звільнення військовослужбовців належить до повноважень командира відповідної військової частини, а не МОУ.
Обставини справи
Позивач, який проходив військову службу у військовій частині, звернувся до суду після того, як, за його словами, командування не розглянуло його рапорти про звільнення з військової служби. Він посилався на підпункт «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та зазначав, що має інвалідність II групи, яку вважав підставою для звільнення.
Перший рапорт військовослужбовець направив у жовтні 2025 року через Міністерство оборони України, другий — у січні 2026 року. За його твердженням, жодного рішення за результатами їх розгляду він не отримав, тому просив суд визнати протиправною бездіяльність військової частини та Міністерства оборони і зобов’язати їх розглянути його звернення.
Позиція відповідачів
Міністерство оборони заперечило проти позову, зазначивши, що не є належним відповідачем. У відомстві пояснили, що кадрові рішення щодо звільнення військовослужбовців ухвалюють командири військових частин, а отримані від позивача документи були лише передані через Генеральний штаб Збройних Сил України до військової частини за належністю.
Військова частина, своєю чергою, стверджувала, що позивач порушив встановлений порядок подання рапорту, оминувши безпосереднього командира. Крім того, відповідач вказував, що ще у квітні 2025 року військовослужбовець самовільно залишив військову частину, а тому його подальші звернення не створювали обов’язку розглядати їх як належно подані рапорти. Також зазначалося, що медичні документи були оформлені вже після самовільного залишення місця служби.
Висновки суду
Суд проаналізував Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Інструкцію №170 та Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців, затверджений наказом Міноборони №531.
Суд зазначив, що законодавство покладає на уповноважених посадових осіб обов’язок розглянути рапорт військовослужбовця та прийняти за ним рішення. За результатами такого розгляду уповноважена посадова особа повинна вирішити питання по суті рапорту: за наявності визначених законом підстав оформити звільнення або надати мотивовану відмову. При цьому непогодження рапорту безпосередніми чи прямими командирами не перешкоджає його подальшому розгляду, а відмова має бути належним чином обґрунтована. Суд також послався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 2 квітня 2025 року у справі №280/7446/24, згідно з яким розглянутим вважається лише той рапорт, за яким прийнято рішення та доведено його до відома військовослужбовця.
У матеріалах справи 160/5000/26 суд не знайшов доказів того, що командування військової частини ухвалило будь-яке рішення за поданими рапортами або повідомило про нього позивача. Тому суд дійшов висновку, що рапорти фактично залишилися нерозглянутими, а військова частина допустила протиправну бездіяльність.
Окремо суд відхилив доводи військової частини про те, що перебування позивача у статусі СЗЧ унеможливлює розгляд питання про його звільнення. Суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає, що сам факт самовільного залишення військової частини звільняє командування від обов’язку розглянути рапорт військовослужбовця та прийняти за ним рішення. При цьому суд не вирішував питання про наявність чи відсутність у позивача права на звільнення, а лише перевіряв законність бездіяльності щодо нерозгляду його рапортів.
Водночас суд погодився з доводами Міністерства оборони, що саме командир військової частини, а не Міністерство, є суб’єктом, уповноваженим вирішувати питання звільнення військовослужбовців. Тому підстав для задоволення позовних вимог до МОУ суд не встановив.
Що вирішив суд
Дніпропетровський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов. Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо нерозгляду рапортів військовослужбовця від 6 жовтня 2025 року та 19 січня 2026 року про звільнення з військової служби, а також зобов’язав військову частину розглянути ці рапорти та прийняти за ними рішення відповідно до вимог законодавства.
У задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України суд відмовив.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
