Рятувальниця, яка втратила руку на першому бойовому виїзді, розповіла про навчання у Черкасах і повернення в ДСНС
Перед своїм першим бойовим виїздом Олександра Щебілова відчувала - має щось статися. Тієї ночі росіяни атакували харківське підприємство, а згодом ракети полетіли й у рятувальників, які ліквідували наслідки атаки. Олександра втратила руку. Нині вона вже водить авто, планує подорож та похід у гори, а ще - повернутися на службу в ДСНС.
Про те, чим живе, як відновлюється, Олександра розповіла «18000». Також під час розмови говорили про те, до чого готують майбутніх рятувальників в університеті й чого у цій підготовці бракує.
Хочеш читати більше якісних матеріалів? Підтримай «18000»«Я встала й бачу, що немає руки»: перший бойовий виїзд
У ніч на 15 червня Олександра вперше поїхала на бойовий виїзд. Російський безпілотник атакував підприємство у Холодногірському районі Харкова.
- Можливо, організм якось підсвідомо знав про те, що буде. Я перед цим тьоті й дядьку своїм надсилала відео в телеграмі з побоюванням, - розповідає рятувальниця.
Під час ліквідації наслідків рятувальникам оголосили повітряну тривогу. Олександра разом із колегою Ігорем відійшли на безпечну відстань від підприємства. Дівчина пригадує: Ігор сказав їй лягти. Тієї ж миті росіяни атакували повторно. За її словами, одна ракета летіла у бік підприємства, інші влучили неподалік від них.
- У мене недовго була контузія. Я встала й бачу, що немає руки вже. Ігор не міг встати, поранений. Потім підбігла до машини, яка стояла “на гідранті”, але там нікого не було. Про загиблих я дізналася вже у лікарні, - каже Олександра.
Дівчина пригадує, як зупиняла автівку, щоб дістатися лікарні. Раніше вона про це вже розповідала журналістам: “Вибігаю на дорогу і зупиняю чоловіка з «Тесли». Наче апокаліпсис виходить, все таке жовте, в диму. Махаю водієві і кажу: «Везіть в лікарню». Напевно, відсотків 10 було, що ми виживемо. Якби не побігла, то не п’ять загиблих було б, а вісім». Після дівчина змогла зв’язатися з водієм “Тесли”, щоб подякувати.
Лікарі сказали Олександрі, що руку не врятувати. За 20-30 хвилин дівчину вже оперували.
«Бракувало практики»: Олександра про навчання рятувальників
Після першого бойового виїзду Олександра інакше оцінює свою підготовку, отриману в університеті. Стати рятувальницею дівчина мріяла ще з восьмого класу. Змалечку знала, що хоче обрати професію, пов’язану зі службою. Згодом її знайомий запропонував вступити до лав ДСНС.
- Я пройшла на бюджет. Батьки б за контракт потрібні суми не заплатили, - розповідає дівчина.
Олександра вступила в Національний університет цивільного захисту, який із початком війни перебазувався у Черкаси. Спершу на бакалавра. Каже, що на першому курсі давали знання зі школи.
- Щодо профільних занять це був вже третій-четвертий курс. Є певні нормативи, які маємо виконати. Дехто не ставився до цього серйозно, сміялися. Я до цього ставилася відповідально. Це було не дарма: після поранення у стресовій ситуації треба було діяти та реагувати дуже швидко. Я морально себе налаштовувала на погане, хтось так не робить, - каже Олександра.
Під час навчання відпрацьовували домедичну допомогу, аварійно-рятувальні роботи під час ліквідації пожеж, роботу з вогнем тощо. Втім Олександра говорить, що цього недостатньо.
- Я не можу сказати, що в університеті добре до чогось підготували. Тут більше саморозвиток. Не можу сказати, що користуюся знаннями з університету. Бракувало практичних навичок, ситуацій, наближених до реальних подій. Потрібно залучати курсантів до реальних пожеж, бо в надзвичайній ситуації інакше думаєш, - говорить рятувальниця.
Водночас після початку повномасштабного вторгнення, за словами Олександри, у навчанні з’явилися завдання, пов’язані із діями під час повітряної тривоги.
- Давали умовні завдання, наприклад, “Шахед прилетів кудись. Ваші дії?”. Навчань, як поводитися у ситуаціях, наближених до реальних подій, не було. Курсантів до бойових виїздів не підпускають, - каже рятувальниця Олександра.
У роботі рятувальника, додає дівчина, важлива фізична підготовка, адже від неї залежить здатність виконувати завдання.
- Я б додала у програму більше фізичної підготовки та давала курсантам свободу для саморозвитку й тренувань у спортзалі міста. Навчальну програму, найімовірніше, змінила б. Не бачу практичного застосування більшості предметів, які нам викладають, в реальному житті, - зазначає рятувальниця.
Нині Олександра реалізувала те, про що говорила журналістам у лікарні після обстрілу: вступила до магістратури НУЦЗ України в Черкасах на заочну форму навчання. Заняття, за її словами, розпочнуться тут у жовтні.
Протез, гітара й авто: як Олександра відновлюється
Після операції дівчина поїхала на подальшу реабілітацію до Львова до центру “Superhumans”. Каже, нині її відновлення - здебільшого психологічне.
- Тут є штатний психолог, але я працюю з тією, яка від ДСНС. Лише з нею говорю. У середині серпня мені зробили зліпки. Рука вже була готова до протезування й десь через півтора-два тижні був готовий протез, - розповідає Олександра.
Протез дівчина опанувала швидко. Водночас деякі побутові речі досі їй даються непросто, наприклад, такі, як зав’язати волосся.
У соцмережах рятувальниця публікує відео, де готує, займається скелелазінням, грає в гольф. Одне з нових захоплень Олександри - гітара. Раніше вона не грала, а в реабілітаційному центрі це стало частиною терапії.
“Нова рука - нові можливості. В інший період життя я так би і не навчилася грати на гітарі”, - пише Олександра у соцмережах.
До втрати руки дівчина активно публікувала фото та відео, як отримувала водійське посвідчення та подорожувала автівкою, зокрема Харковом, Черкасами й іншими містами країни. Каже, що уже й не пам'ятає, коли сіла за кермо вперше. Під час реабілітації Олександра продовжила водити.
- Керую однією рукою. Звичайна коробка-автомат, але воджу. Під час реабілітації в центрі вчилася їздити по парковці. Коли мене виписали з хірургії й перевели на реабілітацію, я вже виїжджала у місто, - пригадує дівчина.
Нині Олександра перебуває на лікуванні у місті-курорті на Львівщині. Каже, що їй тут нудно, бо всі друзі лишилися в іншому місті.
Та в Олександри Щебілової є низка планів, зокрема - похід у гори. Розповідає, що майбутнє сходження буде нетиповим для неї - вона лишиться з ночівлею. Для цього компанією вже готують спорядження.
Після завершення реабілітації Олександра хотіла б подорожувати, серед мрій - поїхати машиною на море у Хорватію. Також мріє знову піти у спортзал, щоб повернутися до попередньої фізичної форми.
Олександра вже навчилася водити однією рукою, взяла до рук гітару, пробує нові види спорту. Та серед усіх планів є один, який з’явився задовго до поранення і досі не змінився, - працювати рятувальницею. Дівчина вже обговорювала повернення з керівництвом, однак поки невідомо, коли це стане можливим. Сама Олександра хотіла б обійняти ветеранську посаду.
Фото із соцмереж Олександри Щебілової
Вікторія Тулуман
Оперативні новини від команди “18000” - у нашому телеграм-каналі “Шо там у Черкасах?”
Источник: 18000
Поделиться