Роменська громада схилила голови у скорботі, проводжаючи в останню земну дорогу свого земляка, уродженця міста Ромни, мужнього Воїна — СИРБУ Віталія Володимировича.

На Алеї Слави провести Віталія СИРБУ в останню путь зібралися рідні, представники влади, побратими, друзі, знайомі, священнослужителі та небайдужі жителі громади.

Живим коридором, із квітами та схиленими головами присутні зустріли полеглого Воїна. У ці хвилини кожне «дякуємо» було адресоване Захиснику, який став на оборону України та до останнього залишався вірним своєму військовому обов’язку.

Священнослужителі звершили чин заупокійної служби та піднесли молитви за упокій душі полеглого Воїна.

Сирбу Віталій Володимирович народився 20 березня 1986 року в місті Ромни. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він зростав, навчався, формував свій характер і робив перші кроки у доросле життя.

Віталій навчався у Роменській ЗОШ № 4. Після цього вступив до Роменського індустріального технікуму. Згодом Віталій був призваний на строкову військову службу, яку проходив у навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині. Потім вступив до Полтавського військового інституту зв’язку..

Повернувшись, Віталій знайшов своє покликання у непростій, але надзвичайно творчій справі — виготовленні кованих виробів. З часом став справжнім майстром художнього ковальства. За ескізами замовників його вправні руки створювали з металу справжні витвори мистецтва. Працював у Ромнах, Києві та за кордоном.

Віталій умів бачити красу і творити її власними руками. Працьовитий, творчий, цілеспрямований, із сильним духом і твердим характером — таким його знали рідні, друзі та знайомі.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Віталій не залишився осторонь боротьби за Україну.

У липні 2022 року Віталій СИРБУ добровольцем вступив до добровольчого батальйону, сформованого на Роменщині. А потім служив у 27-ій окремій артилерійській бригаді імені кошового отамана Петра Калнишевського. Це було його свідоме рішення — у важкий для держави час стати на захист рідної землі.

У 2023 році Віталій СИРБУ долучився до лав ЗСУ. Військову службу проходив у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.

Молодший сержант Віталій СИРБУ служив водієм-електриком підрозділу безпілотних авіаційних комплексів. Разом із побратимами виконував бойові завдання на Донеччині та Харківщині, мужньо захищаючи незалежність України.

Війна неодноразово випробовувала Віталія на міцність. Під час виконання бойових завдань Віталій СИРБУ зазнав поранення. Пройшовши лікування та відновлення, він повернувся у стрій, до своїх побратимів. Поранення не змусило його відступити. Він залишився вірним своєму військовому обов’язку, побратимам і Україні.

За мужність, стійкість, професіоналізм та сумлінне виконання військового обов’язку Віталій СИРБУ був відзначений нагородами: медаллю «Захиснику України», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» І ступеня та нагрудним знаком 57-ї окремої мотопіхотної бригади «Народжені в боях».

За кожною з цих відзнак — непростий бойовий шлях Віталія СИРБУ, виконані завдання, небезпека, поранення і повернення у стрій, бойове братерство та відданість Україні.

Друзі й побратими згадують Віталія СИРБУ як людину сильного духу та характеру, творчу й цілеспрямовану особистість, вірного друга і надійного бойового товариша. На нього можна було покластися у найскладнішу хвилину.

Особливого символізму набув його бойовий позивний — «Кова». У мирному житті Віталій працював із металом, своїми руками перетворюючи його на красу. На війні ж сам продемонстрував надзвичайну міцність, витримку та незламність.

Віталій мав свої плани на життя. Та не судилося...

12 вересня 2026 року водій-електрик 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів DH-І "ДОМАХА" 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Кості Гордієнка, молодший сержант Віталій СИРБУ загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Віталію назавжди 40 років…

Сестра втратила рідного брата. Тітка — племінника. Дві донечки втратили найдорожчу людину — свого тата.

Роменська громада втратила мужнього земляка. Україна — Сина, Захисника і Патріота. Людину, яка в мирному житті своїми руками творила красу, а у найтяжчий для країни час стала на її захист.

Віталій СИРБУ залишив після себе значно більше, ніж створені його руками роботи. Він залишив частинку себе у своїх донечках, у серцях рідних і друзів, у пам’яті бойових побратимів. Його серце любило життя, родину і рідну землю. А коли Україна потребувала захисту, він став Воїном і залишався ним до останнього подиху...

Роменська громада у глибокій скорботі разом із рідними Захисника...

Світла і вічна пам’ять Герою - Віталію Володимировичу СИРБУ!

Вдруге за один день люди збираються на Алеї Слави. Вдруге звучить скорботна молитва, схиляються у жалобі державні прапори. Вдруге рідні, друзі, побратими та земляки зі сльозами на очах проводжають у вічність Воїна, який віддав своє життя за Україну.

Люта війна забрала життя ще одного мужнього Захисника — "на щиті" повернувся додому наш земляк, уродженець міста Ромни ЛАВІРКО Денис Ігорович.

На церемонію прощання з квітами та державною символікою прийшли рідні, близькі, керівництво громади, духовенство, побратими, друзі, військовослужбовці та небайдужі жителі громади.

Стоячи на колінах, зі сльозами на очах і невимовною тугою в серцях, присутні віддали останню шану Захиснику України — старшому сержанту ЛАВІРКУ Денису Ігоровичу.

ЛАВІРКО Денис Ігорович народився 8 лютого 1998 року в місті Ромни Сумської області. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався, дорослішав, будував плани на майбутнє.

Навчався Денис у Роменській ЗОШ №4. Із дитинства був активним і допитливим, захоплювався автомобілями та технікою, займався баскетболом. Йому були притаманні наполегливість, відповідальність, щирість і загострене відчуття справедливості.

Після закінчення школи вступив до Роменського фахового коледжу Сумського національного аграрного університету, де здобув спеціальність механіка. На цьому не зупинився — продовжив навчання у Сумському національному аграрному університеті, здобувши вищу освіту на рівні магістратури.

Та своє подальше життя Денис вирішив пов’язати з військовою службою. 30 липня 2018 року він став до лав Збройних Сил України, розпочавши службу за контрактом. Служив у Київській області, де набував військового досвіду та професійно зростав.

Згодом військовий шлях Дениса ЛАВІРКА продовжився у складі 3-ї окремої штурмової бригади. Серед побратимів його знали за позивним «Блискавка».

Денис Ігорович проходив службу у 1-му механізованому батальйоні 3-ї штурмової бригади, був сержантом — командиром відділення управління взводу радіоелектронної боротьби.

Відповідальний, рішучий та мужній, він сумлінно виконував поставлені бойові завдання на різних напрямках фронту, був надійним товаришем для побратимів і до останнього залишався вірним військовій присязі.

За роки служби Денис ЛАВІРКО неодноразово доводив свою мужність не словами, а вчинками. Він знав справжню ціну військовому братерству, відповідальності за тих, хто поруч, і боротьбі за свою державу.

Бойовий шлях Захисника був відзначений нагородами. 7 вересня 2024 року наказом Міністра оборони України Дениса нагороджено відзнакою Міністерства оборони України «Хрест доблесті».

Під час захисту України Денис зазнав поранення. Але після відновлення повернувся до служби. За мужність і стійкість 14 травня 2025 року наказом Міністра оборони України його було нагороджено відзнакою Міністерства оборони України «За поранення».

Але за військовим званням стояла передусім людина — добра, щира і надзвичайно близька для своєї родини. Рідні згадують Дениса як чесну, справедливу, мудру та відважну людину з великим серцем. Він ніколи не залишав без допомоги тих, хто її потребував, умів підтримати словом і справою. Був безвідмовним, турботливим, люблячим і надійним. Для друзів — людиною, на яку завжди можна було покластися. Для побратимів — тим, хто не підведе у найважчу мить. Для своєї родини — опорою, любов'ю та частиною їхнього життя.

Особливе місце в серці Дениса завжди посідали його близькі. Навіть далеко від дому, серед важких військових буднів, він залишався люблячим чоловіком, сином і братом.

Денис Ігорович мав свої мрії, будував плани на майбутнє, мріяв про щасливе життя разом із дружиною, про родинний затишок і мирні будні. Попереду мало бути ще стільки всього… Та війна безжально обірвала молоде життя Захисника у самому його розквіті..

14 вересня 2026 року головний сержант-командир відділення управління взводу радіоелектронної боротьби 1-го механізованого батальйону 3-ї штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ, сержант ЛАВІРКО Денис Ігорович, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, загинув від отриманого поранення під час виконання бойового завдання на Луганщині.

Воїну навіки 28…

Денис ЛАВІРКО пройшов свій шлях гідно, залишившись вірним своїм переконанням, побратимам, родині та Батьківщині.

«Блискавка» — таким його пам'ятатимуть бойові побратими. Мужнім Воїном — Україна. А для найближчих він назавжди залишиться їхнім Денисом — рідним, люблячим, добрим і незамінним...

У Дениса залишилися згорьовані рідні. Для них ця втрата — невимовний біль, адже вони втратили найдорожчу людину: мама — сина, дружина — коханого чоловіка, сестра — рідного брата.

Ніякі слова не здатні втамувати біль цієї втрати. Та житиме пам'ять — у рідних, друзях, побратимах, у всіх, хто знав Дениса, служив із ним, любив і чекав його вдома...

Світла пам'ять і вічна шана Захиснику України - ЛАВІРКУ Денису Ігоровичу!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!