Ровесник Незалежності – про себе, Україну та майбутнє. Історія ветерана з Волині Михайла Соколяна

Цьогоріч Україна відзначає 35-ту річницю незалежності, проголошеної у 1991 році. Одним із ровесників української незалежності є доброволець, ветеран війни Михайло Соколян із міста Нововолинська. Під час одного з бойових завдань на Харківщині, де воював у складі 4-ї механізованої бригади, підірвався на міні.

Про повернення до цивільного життя, життя з протезом, а також якою бачить Україну зараз і після війни, волинянин розповів Суспільному.

«Я Михайло Соколян. Мені 35, як і нашій Україні. Я ветеран війни, граю у збірній України з ампфутболу, виховую сина, працюю на заводі, люблю свою країну!» – каже ветеран.

У 2017-2018 роках був на заробітках у Польщі. До військової служби Михайло працював у рідному місті на заводі з виготовлення OSB-плит. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ, він був саме на роботі. Сюди ж повернувся після звільнення з лав ЗСУ й нині працює оператором автоматичних і напівавтоматичних верстатів установок порізки деревини. «Я люблю щось налаштовувати, щоб усе працювало чітко. Для мене це легко. Може, тому, що у мене легенька ампутація. Коліно є, я не відчуваю проблем удома чи ще десь», – зазначає чоловік.

З дитинства волинянин грав на стадіоні в Нововолинську за місцеву команлу «Шахтар-Нововолинськ» і продовжував грати в дорослому віці. Нині вчить футболу сина Артема. Попри ампутацію ноги, Михайло Соколян спортивний шлях не покинув. Він – гравець ампфутбольної команди з Луцька «Хрестоносці». Також грає за збірну України з ампфутболу та за польську команду «Сталь» (Жешув) в екстраклясі. «Мінус влітку – лайнери цього протеза: все мокре, усе тече. Ампфутбол – футбол, тільки на милицях, і в швидкості, звичайно, повільніший. Правила різняться, але принципи і засади ті самі, що й у великому футболі. Для мене ампфутбол був спочатку реабілітацією, але зараз це більше про змагання, досягнення результатів», – каже він. Михайло Соколян народився вже у вільній Україні. З його слів, 35 – це молодий вік для держави.

«Ми проходимо формування. Відходимо від радянських шаблонів, від усього радянського. Для мене 35 – це вік, в якому вже переоцінюєш цінності, знаєш, що тобі треба в житті», – вважає ветеран війни.

На Алеї пам'яті в Нововолинську – світлини тих захисників, які віддали життя за Україну. Зі слів Михайла, деяких хлопців знав особисто, деяких бачив у місті. «Я не знав, що таке війна. Я знав, що потрібно захищати свій дім. Серед цих хлопців є мої однокласники, мої побратими. Ціна незалежності, на мою думку, дуже висока. І не хочеться, щоб це все було марно... Хочеться, щоб їхні діти жили в незалежній, сильній, вільній Україні!» – каже волинянин.

Михайло Соколян вважає, що українці мають допомагати Збройним силам, боротися за свою незалежність, аби Україна встояла у боротьбі проти агресора та до влади приходили патріоти.

«Щоб до влади приходили українці, які люблять свою країну, і робили так, щоб збагачувалася Україна. У нас є всі для цього можливості: земля, розташування, територія», – міркує чоловік. Найважливіше для Михайла – його рідні. Зі слів ветеран, саме сім'я стала його підтримкою після поранення, реабілітації та повернення з фронту.

«Для сина хочеться, щоб він жив в мирній Україні, щоб нарешті закінчилася та війна і наша держава процвітала, була сильною, незалежною, що Артемкові легко жилося в ній. Кожен батько і мати хочуть, щоб діти жили краще, ніж ми. Сподіваюся, що так і буде, що в України все є для цього, щоби процвітати надалі, боротися і жити», – додає волинянин.