Розчарований на смерть: що змінив чи не змінив саміт ШОС у Путіні та в "СВО"
Заяви керівників провідних країн Глобального Півдня на саміті ШОС у Бішкеку за мир в Україні кардинально суперечили ключовій тезі, з якою туди приїхав російський диктатор Володимир Путін, - консолідація проти колективного Заходу. Через це підсумкова Бішкекська декларація вийшла без формулювань по Україні. Натомість країни ШОС створили Універсальний центр протидії загрозам і викликам.
Підсумки саміту ШОС для Путіна та для нас проаналізував Gazeta.ua український дипломат та експерт-міжнародник Вадим Трюхан.
Дипломатичний "шпагат" Путіна та невдоволення Моді
— Пане Вадиме, у Бішкеку Путін наткнувся на "дипломатичну виделку". У розмові з прем'єр-міністром Індії Нарендрою Моді на саміті ШОС стверджував, що РФ "рухається шляхом миру", але для внутрішнього споживача обіцяє лише ескалацію. Чи сприймають у Пекіні та Нью-Делі таку подвійну риторику, чи це вже пряма ознака втрати довіри з боку Глобального Півдня?
Саміт ШОС став для Путіна не тріумфом, на що він розраховував, а розчаруванням, бо два ключові партнери Росії, це Індія і Туреччина, говорили про те, шо треба закінчувати війну. Причому прем'єр Індії Нарендра Моді говорив це публічно на камери, що викликало невдоволення Путіна. А президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган зробив це більш дипломатично, обговоривши Україну у закритій частині перемовин і не згадавши у відкритій. Причому за зачиненими дверима говорили про нас багато. Підтвердженням є перебування у делегації міністра закордонних справ Хакана Фідана і керівника розвідки Туреччини Ібрагіма Калина. Пізніше помічник президента РФ Юрій Ушаков і речник Дмитро Пєсков підтвердили, що Туреччина пропонує майданчик для перемовин. Відтак Путін не отримав ні якоїсь консолідованої підтримки своїй политиці, ні "плюшок" від Китаю. Адже газовий проєкт, який давно просуває, залишився без продовження. Тому нині Путін змушений юлити: публічно нібито натякати на завершення війни, а всередині Росії ні в якому разі не виявити слабкості. Якщо народ зрозуміє, що Акела промахнувся, його винесуть вперед ногами, а, можливо, і в розібраному вигляді. Тож нині він у позиції "шпагат", коли навіть країни Глобального півдня вимагають завершити війну, а він не може, бо ризикує і політичною кар'єрою, і власним життям.
Хвилеподібні атаки замість дипломатії
— Щодо реальних важелів тиску: на тлі заяв Президент України Володимира Зеленського про закриття неба над РФ та активізацію розмов про саміт із президентом США Дональдом Трампом, наскільки риторика Путіна на ВЕФ є спробою прикрити брак реальних перемог на фронті та в економіці?
Путін і надалі підніматиме ставки. І те, що він змінив тактику від точкових масованих ракетно-дронових атак на хвилеподібні постійні атаки і що публічно заявив про наказ своїй армії бити по українській енергетиці - підтвердження тому. Ніяким його миротворчим заявам немає жодної віри. Жодного бажання у нього перейти до фази дипломатії немає. Треба сприймати усі його заяви як фейк, замилювання очей західним та іншим партнерам.
Гітлер 2.0: чому війна триватиме до кінця Путіна
— Щодо фіналу ескалації: скільки ще Кремль зможе ігнорувати заклики ключових партнерів по ШОС/БРІКС до припинення війни, і який сюжет переважить восени: подальша ізоляція РФ чи примус Путіна до реальних переговорів?
Путін не зупиниться, доки він живий, і це треба розуміти як даність, а не видумувати, що щось станеться, санкції введуть, економічний колапс - і він раптом стане миротворцем закінчить війну. Не стане! Це Гітлер 2.0. Доки він при владі, доки живий, він буде вести війну на знищення України. Йому не потрібен Донбас - йому потрібна вся Україна, щоб продовжувати свою експансіоністську зовнішню політику, лізти в Європу, кошмарити всіх сусідів Росії. Для цього йому потрібні ресурси. Україну він розглядає як ресурс: людський, природний, мізки і так далі.