Розвіддані, від яких залежить перебіг війни: як США відстежують запуски балістичних ракет

Балістична ракета щойно вилетіла, а американські військові вже знають про її запуск або дізналися за кілька секунд до. Запуски видають ракетні двигуни: їхнє теплове випромінювання відстежують із космосу. 

Це випромінювання фіксує американська система SBIRS, яка спостерігає за величезними територіями, виявляє ракетні пуски та передає інформацію військовим. Її дані також використовують для протиракетної оборони й розвідки.

Перші супутники для виявлення ракетних пусків США запустили ще понад пів століття тому. Відтоді технології значно змінилися: сучасні сенсори збирають значно більше інформації про балістичні ракети.

Як США навчилися виявляти ракетні пуски з космосу, що саме бачать супутники SBIRS і як працює система — у матеріалі AIN.

Супутник SBIRS GEO, ілюстративне зображення. Джерело: U.S. Air Force / Wikimedia Commons

Попередження про ракетну загрозу. Коли США почали відстежувати балістику

Американські військові почали використовувати супутники для раннього попередження про ракетні загрози ще на початку 70-х років.

У листопаді 1970 року США запустили перший супутник Defense Support Program (DSP), який створювали насамперед для попередження стратегічних ракетних загроз. Супутники охоплювали великі території, відстежували ракети за тепловим випромінюванням двигунів і передавали інформацію наземним службам.

У 1990-х Штати почали розробляти іншу систему SBIRS, яка мала поступово замінити DSP та покращити виявлення балістики. 

Сенсори нової системи здатні вловлювати випромінювання у короткохвильовому й середньохвильовому інфрачервоних діапазонах. Тож SBIRS дозволяла збирати більше інформації: звідки запустили ракету, які характеристики двигуна та траєкторія польоту. Ці дані використовували американські військові для оцінки загрози та роботи систем протиракетної оборони.

DSP і SBIRS тривалий час працювали паралельно, а їхні дані обробляла спільна наземна інфраструктура. У 2026-му стару систему остаточно замінили: останні два супутники DSP вивели з експлуатації.

Супутник SBIRS GEO-6 перед транспортуванням. Джерело: Космічні сили США, Public domain

З чого складається SBIRS

У космосі SBIRS використовує окремі супутники на геостаціонарній орбіті та інфрачервоні сенсори, встановлені на інших космічних апаратах із високоеліптичними орбітами.

Геостаціонарні супутники (GEO) перебувають на висоті орієнтовно 36 000 км над поверхнею Землі. Вони рухаються навколо планети з тією самою кутовою швидкістю, з якою Земля обертається навколо своєї осі. Тож супутник залишається приблизно над однією ділянкою планети, і його спостереження охоплюють велику територію. 

Чому це важливо для раннього попередження? Супутнику не має щоразу пролітати над певним районом, щоб перевірити, чи не відбувся там ракетний запуск.

Сенсори на високоеліптичних орбітах (HEO) встановлюють на інших супутниках, які рухаються витягнутими орбітами, тому відстань між ними та Землею протягом одного оберту істотно змінюється.

Запуск SBIRS GEO-6 у 2022 році. Джерело: Космічні сили США, Public domain

Як саме супутники виявляють ракетний запуск

SBIRS має інфрачервоні сенсори, які вимірюють випромінювання від Землі та об'єктів над нею. Саме це видає ракету. Зі стартом ракетний двигун створює інтенсивне теплове випромінювання. Тож, якщо воно потрапляє в зону спостереження супутника, сенсори фіксують цей сигнал.

На кожному геостаціонарному супутнику SBIRS встановлено два інфрачервоні сенсори.

Перший з них, сканувальний, безперервно оглядає великі території Землі, збираючи інформацію про інфрачервоне випромінювання. Він має забезпечувати широке спостереження, щоб попереджувати про ракетні загрози.

Другий — це сенсор спрямованого спостереження, який може зосереджуватися на визначених районах і швидко повертатися до спостереження за ними. Цей високочутливий сенсор дозволяє отримувати докладнішу інформацію про події, які цікавлять американських військових і розвідку.

Як SBIRS передає та обробляє інформацію

Супутники SBIRS можуть частково обробляти інформацію безпосередньо в космосі.

Наприклад, обладнання геостаціонарних супутників аналізує отримані інфрачервоні сигнали та може формувати повідомлення про виявлені події. На Землю передають і необроблені дані спостережень, які наземні системи можуть додатково аналізувати.

Сенсори, встановлені на супутниках із високоеліптичними орбітами, також збирають інфрачервоні дані та передають їх на Землю для оброблення.

Для зв'язку з наземними станціями використовують спеціалізовані радіоканали, через які передають результати спостережень, команди для керування космічними апаратами та інформацію про технічний стан.