«Сам захотів служити»: ТЦК мобілізував чоловіка з бронюванням, але підпис у заяві виявився чужим
Чоловік мав чинне бронювання від мобілізації до серпня 2026 року, що підтверджувалося даними в «Резерв+». Однак після перевірки на контрольному пункті на Закарпатті його доставили до ТЦК, повторно направили на ВЛК і мобілізували.
У ТЦК стверджували, що чоловік сам захотів служити та навіть подав відповідну заяву. Але почеркознавча експертиза встановила несподівану обставину: підпис у заяві про добровільний призов належав не йому, а іншій особі.
Справа дійшла до суду. Військова частина наполягала, що після зарахування до особового складу скасування мобілізації не означає автоматичного звільнення зі служби.
Обставини справи
Як встановив Дніпропетровський окружний адміністративний суд, чоловік із лютого 2022 року працював начальником комерційного відділу аграрного товариства.
У серпні 2025 року підприємство подало через портал «Дія» заяву про бронювання працівників, до якої включило й позивача. За результатами її розгляду 1 вересня чоловік отримав статус «Заброньовано» зі строком дії до 19 серпня 2026 року.
Інформація про бронювання містилася в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів. В електронному військово-обліковому документі, сформованому в застосунку «Резерв+» 22 вересня 2025 року, також відображалася відстрочка до 19 серпня 2026 року.
Крім того, 9 вересня 2025 року чоловік пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення та охорони.
Однак 9 жовтня 2025 року під час перевірки на контрольному пункті в місті Тячеві Закарпатської області щодо чоловіка склали протокол за частиною першою статті 204-1 КУпАП, яка передбачає відповідальність за незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України.
Того ж дня його доставили до ТЦК та СП, де він повторно пройшов ВЛК. За результатами нового медичного огляду чоловіка визнали придатним до військової служби.
Після цього його призвали за мобілізацією та направили до військової частини.
Наказом командира військової частини від 11 жовтня 2025 року №291 чоловіка зарахували до списків особового складу, а з 12 жовтня призначили на посаду курсанта.
В електронному військово-обліковому документі, сформованому 23 жовтня, відомості про відстрочку вже не відображалися, а чоловік був знятий із військового обліку у зв’язку з набуттям статусу військовослужбовця.
Водночас постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2025 року провадження щодо чоловіка за частиною першою статті 204-1 КУпАП закрили через відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.
Вважаючи свою мобілізацію незаконною, чоловік звернувся до суду. Він вимагав скасувати рішення про призов і наказ про зарахування до військової частини, а також зобов’язати командування звільнити його з військової служби.
ТЦК наполягав, що чоловік сам написав заяву про призов
Під час розгляду справи представники ТЦК заперечували проти позову.
Вони пояснювали, що після доставлення чоловіка до територіального центру комплектування йому роз’яснили право на відстрочку у зв’язку з бронюванням. Проте, за твердженням відповідача, чоловік добровільно висловив бажання проходити військову службу та власноруч підписав відповідну заяву.
Як доказ ТЦК надав заяву від 9 жовтня 2025 року, зареєстровану за вхідним №17310.
Також представники ТЦК зазначали, що чоловік без заперечень пройшов професійно-психологічний відбір і ВЛК. Відмову від отримання повістки та контрольного талона мобілізаційного розпорядження вони пояснювали його незгодою з рішенням військово-лікарської комісії.
Натомість позивач категорично заперечував, що добровільно погоджувався на мобілізацію. За його словами, жодної заяви про призов він не складав і не підписував, а підпис у наданому ТЦК документі був підроблений.
Представник чоловіка також стверджувала, що його примусово доставили до ТЦК, де, попри наявність чинного бронювання, на нього чинили психологічний тиск і провели мобілізаційні заходи без його згоди.
На підтвердження відсутності добровільного волевиявлення сторона позивача посилалася, зокрема, на акт від 9 жовтня 2025 року, в якому було зафіксовано відмову чоловіка від підписання довідки ВЛК, медичної картки, повістки, мобілізаційного розпорядження та військового квитка.
Військова частина також виступила проти задоволення позову. Її представники наголошували, що частина не проводила мобілізаційних заходів, а лише зарахувала чоловіка до особового складу на підставі отриманих документів.
Крім того, військова частина наполягала, що після набуття статусу військовослужбовця звільнення можливе виключно з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Експертиза встановила, що підпис у заяві виконав не позивач
Одним із ключових доказів у справі став висновок судової почеркознавчої експертизи.
Оскільки чоловік заперечував факт підписання заяви про добровільний призов, його представник звернулася з клопотанням про проведення відповідного дослідження.
Суд призначив експертизу, проведення якої доручив Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
За результатами дослідження експерт у висновку від 30 червня 2026 року №2028-26 встановив, що підпис від імені чоловіка у заяві про призов на військову службу від 9 жовтня 2025 року виконаний не ним, а іншою особою.
Представники ТЦК не погодилися з результатами експертизи.
Вони звертали увагу на часовий розрив між спірним підписом і частиною порівняльних зразків, ставили під сумнів належність окремих зразків позивачу та зазначали, що експерт міг не врахувати вплив стресу й фізичних навантажень на особливості підпису.
Також відповідач просив призначити повторну почеркознавчу експертизу в іншій установі.
Однак суд відмовив у задоволенні цього клопотання.
Оцінюючи висновок експерта, суд зазначив, що він є повним, зрозумілим і категоричним та містить відповідь на поставлене питання.
При цьому експерт використовував вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису позивача, зокрема документи 2025 року. Експериментальні зразки були відібрані та посвідчені судом, а потім передані експерту в опечатаному вигляді.
Таким чином, висновок експертизи не підтвердив версію ТЦК про власноручне підписання чоловіком заяви про призов.
Що встановив суд щодо бронювання та повторної ВЛК
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що на момент мобілізації чоловік мав чинне бронювання та оформлену на його підставі відстрочку до 19 серпня 2026 року.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», військовозобов’язані, заброньовані в установленому порядку, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Суд наголосив, що обов’язок перевіряти наявність відстрочки та підстав для її надання покладено саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
У цій справі відомості про бронювання чоловіка містилися в державному реєстрі та відображалися в електронному військово-обліковому документі. Проте ТЦК не вжив належних заходів для перевірки цих обставин.
Окремо суд розглянув питання повторного направлення позивача на військово-лікарську комісію.
Відповідно до пункту 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабміну №560, військовозобов’язані, строк дії відстрочки яких не закінчився, не направляються на медичний огляд, крім визначених винятків.
Серед таких винятків — прийняття на військову службу за контрактом, необхідність повторного медичного огляду для осіб, раніше визнаних обмежено придатними, які не пройшли його в установленому порядку, або самостійне бажання військовозобов’язаного пройти ВЛК.
Однак відповідачі не надали доказів існування жодної із зазначених обставин.
До того ж чоловік уже проходив ВЛК у вересні 2025 року, тобто лише за місяць до мобілізації.
Суд дійшов висновку, що повторне направлення позивача на ВЛК 9 жовтня 2025 року за наявності чинної відстрочки не відповідало вимогам Порядку №560.
Водночас суд підкреслив, що саме по собі проходження повторної ВЛК не свідчить про добровільну відмову від бронювання та не припиняє дії відстрочки.
Чому суд не погодився з аргументом про незворотність мобілізації
Військова частина обґрунтовувала свої заперечення постановою Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23.
У цій постанові Верховний Суд висловився щодо завершеності процедури призову після зарахування особи до списків особового складу військової частини та неможливості відновити порушене право шляхом скасування окремих процедурних рішень.
Однак Дніпропетровський окружний адміністративний суд звернув увагу на суттєві відмінності між справами.
Так, у справі, яку розглядав Верховний Суд, ішлося про порушення процедури призову через неналежне проведення медичного огляду. При цьому особа не мала законодавчо визначеної підстави, яка виключала можливість її мобілізації, а до суду звернулася майже через рік після набуття статусу військовослужбовця.
Натомість у справі №160/30821/25 чоловік на момент призову мав чинне бронювання та відстрочку, відомості про які містилися в державному реєстрі.
Крім того, позивач оскаржував безпосередньо індивідуальний акт про його призов, а не лише окремі процедурні дії, вчинені під час мобілізації.
За таких обставин суд визнав, що правова позиція Верховного Суду у справі №160/2592/23 не може застосовуватися без урахування законодавчої заборони призову особи, яка мала чинне бронювання.
Суд дійшов висновку, що наказ про мобілізацію позивача суперечив вимогам статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вже на момент його прийняття.
Чому суд зобов’язав звільнити чоловіка з військової служби
Окрему увагу суд приділив питанню відновлення порушених прав позивача.
Суд зазначив, що Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» прямо не передбачає незаконну мобілізацію як окрему підставу для звільнення з військової служби.
Водночас проходження військової служби в цьому випадку стало безпосереднім наслідком протиправного наказу про призов.
На думку суду, для ефективного захисту та повного відновлення порушених прав позивача необхідно усунути не лише незаконне рішення про мобілізацію, а й наслідки його виконання.
Тому суд визнав належним способом захисту зобов’язання військової частини в особі її командира ухвалити рішення про звільнення чоловіка з військової служби та виключити його зі списків особового складу.
Рішення суду
За результатами розгляду справи №160/30821/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов.
Зокрема, суд:
- Визнав протиправним та скасував наказ начальника ТЦК №978 у частині призову та направлення позивача на військову службу під час мобілізації.
- Визнав протиправним та скасував наказ командира військової частини від 11 жовтня 2025 року №291 про зарахування чоловіка до списків особового складу.
- Зобов’язав військову частину прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу.
Також суд постановив стягнути на користь чоловіка 1 937,92 грн судового збору та 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ці витрати розподілено порівну між ТЦК та військовою частиною.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
