Саме проживання дитини з батьком не дає підстав вважати, що він виховує її самостійно — Верховний Суд

Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду залишив у силі постанову Чернівецького апеляційного суду, якою було відмовлено у встановленні факту самостійного виховання та утримання батьком малолітнього сина.

Суд наголосив, що сама лише обставина проживання дитини разом із батьком, а також нотаріально посвідчений договір між батьками про визначення місця проживання дітей і порядок здійснення батьківських прав не є доказом того, що мати припинила виконувати свої батьківські обов'язки.

Крім того, Верховний Суд підтвердив, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має право на апеляційне оскарження рішення суду, якщо встановлення такого факту може вплинути на виникнення підстав для відстрочки від призову чи звільнення з військової служби.

Обставини справи

Чоловік звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання й утримання малолітнього сина.

Подружжя фактично припинило сімейні відносини. Між ними був укладений нотаріально посвідчений договір, за яким донька проживає з матір'ю, а син — з батьком. Позивач зазначав, що самостійно забезпечує всі потреби сина, а встановлення відповідного юридичного факту необхідне для захисту прав та інтересів дитини.

Суд першої інстанції розірвав шлюб і задовольнив вимогу про встановлення факту самостійного виховання дітей. Водночас він встановив факт самостійного виховання і доньки, хоча такої вимоги позивач не заявляв.

Після цього апеляційну скаргу подав територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

Апеляційний суд скасував рішення в частині встановлення факту самостійного виховання дітей та відмовив у задоволенні цієї вимоги. Позивач оскаржив таке рішення до Верховного Суду.

Що вирішив Верховний Суд

Касаційний цивільний суд залишив касаційну скаргу без задоволення.

Верховний Суд звернув увагу, що сімейне законодавство виходить із рівності прав та обов'язків обох батьків щодо дитини. Сам факт розірвання шлюбу або проживання дитини з одним із батьків не припиняє батьківських прав і обов'язків іншого з батьків.

Суд зазначив, що сімейні обов'язки є невідчужуваними. Батьки не можуть домовитися між собою про повне покладення обов'язків щодо виховання дитини лише на одного з них, якщо відсутні передбачені законом підстави для обмеження або припинення батьківських прав іншого.

КЦС ВС наголосив, що сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факту її самостійного виховання. Для такого висновку необхідні докази того, що інший із батьків фактично не виконує своїх батьківських обов'язків або існують юридичні підстави, які обмежують чи припиняють його батьківські права.

У справі 725/5332/25 таких доказів подано не було.

Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, що нотаріальний договір між батьками лише визначає порядок здійснення батьківських прав і місце проживання дітей. Сам по собі він не підтверджує, що мати припинила виконувати свої обов'язки щодо виховання та утримання дитини.

Також не було надано доказів того, що мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, відмовляється спілкуватися з дитиною або брати участь у її вихованні.

Окремо Верховний Суд звернув увагу, що окреме проживання батьків і визначення місця проживання дитини з одним із них не можуть автоматично розцінюватися як самостійне виховання цієї дитини. Такий факт може встановлюватися судом лише як одна з обставин, що підлягає доказуванню у спорі між батьками щодо виконання ними своїх батьківських обов'язків.

Щодо участі ТЦК у справі

Окремо Верховний Суд підтвердив право територіального центру комплектування та соціальної підтримки на апеляційне оскарження такого рішення.

Колегія суддів зазначила, що якщо військовозобов'язаний звертається до суду з вимогою про встановлення факту самостійного виховання дитини під час воєнного стану та мобілізації, а таке рішення потенційно може вплинути на виникнення підстав для відстрочки від призову або звільнення з військової служби, воно стосується не лише приватних сімейних правовідносин, а й інтересів держави у сфері виконання військового обов'язку. Саме тому відповідний ТЦК та СП має право оскаржити таке рішення.

Водночас Верховний Суд підтримав висновок апеляційної інстанції, що саме у цій справі позов фактично був поданий військовозобов'язаним під час мобілізації з метою створення умов, які можуть бути підставою для отримання відстрочки або звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Суд також підтвердив сформовану раніше правову позицію, відповідно до якої приватно-правові механізми не можуть використовуватися для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційних рішень для публічно-правових відносин.

У підсумку Касаційний цивільний суд залишив без змін постанову Чернівецького апеляційного суду, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.