Військовослужбовець з Любешова Сергій Понорець, який захищав Україну на передовій, зараз потребує допомоги. Сергій отримав важкі поранення під час бойових дій.
Читайте також: На Буковині знайшли тіло курсанта прикордонної академії
Сергій пройшов пекло війни. На Луганщині дивом вижив, – пишуть на сайті «Нове життя» – новини Любешівщини».
«Коли на третій день повномасштабної війни мій чоловік Сергій сказав мені: «Я мушу йти. Хто, як не я?» — я знала, що його рішення вже остаточне. У нас удома — я, наші доньки, мама. Всі дівчата. А він — єдиний чоловік. Без військового досвіду, без служби в армії — просто серце, яке не дозволило йому стояти осторонь. Сам прийшов до військкомату і був мобілізований у 100-ту бригаду ТРО. Спершу був у РВП (роті вогневої підтримки), потім його перевели до стрілецької роти. Він завжди повторював: «Я мушу вас захистити», – дружина пораненого воїна до дрібниць пам’ятає перші дні, місяці повномасштабного вторгнення росії. Дні війни, яка увірвалася в їхнє життя підступно і вмить перекреслила все хороше, що було до того.
20 січня 2024 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Діброва Луганської області, Сергій Понорець разом із побратимами потрапив під масований мінометний обстріл. Як розповідає Благодійний фонд «Громадянин», бліндаж завалило. Побратим, який був поруч, загинув на місці. Сергій вижив дивом. Самотужки вибрався з-під завалів, попри те, що мав важкі травми голови та грудної клітки.
Його швидко евакуювали та прооперували спершу в Слов’янську, потім у Дніпрі, в лікарні ім. Мечникова. Звідти доправили до Києва, де в реанімації розпочалася боротьба за життя: сильний набряк мозку, ще одна операція, кома… Потім — Івано-Франківськ. Реанімація.
«Серце стискалося від страху, але кожен день був шансом. Із 20 січня по 4 квітня — три з половиною місяці в реанімаціях. Весь цей час я була з ним. Щойно дізналась, одразу поїхала: спочатку Дніпро, потім Київ, далі Франківськ… Його мама приєдналася до нас у столиці — ми разом не відходили від нього», – пригадує дружина воїна Катерина Понорець.
Після важкого лікування захисника перевели до Львова, де Сергій вперше почав дихати самостійно, без ШВЛ. Це був маленький, але дуже важливий крок. Далі ж його доставили на Волинь, потім – у реабілітаційний центр Recovery.
«Ми пройшли два державні пакети реабілітації. Але цього — катастрофічно мало. Після черепно-мозкової травми, гематом, множинних переломів та пневмотораксу потрібно ще багато часу, зусиль і професійної підтримки, аби повернутися до життя», – каже Катерина Георгіївна.
Тож родичі звернулися до центру «Агапе». Там є програма, яка дає надію. Але тепер усе впирається у гроші.
«Ми вичерпали всі можливості, пройшли всі безкоштовні етапи. Та попереду — найважливіше. Реабілітація, яка зможе поставити мого Сергія на ноги. Дати шанс на те, що він знову триматиме вудку на риболовлі, як колись. Я сама вдягну йому черв’ячка на гачок — аби тільки міг втримати ту вудку самостійно… Ми зустріли багато світлих, добрих людей, які підтримували нас увесь цей час. І я щиро вірю, що таких — більше. Що нас почують і допоможуть. Бо війна — це не десь там. Вона поруч. Вона в кожному домі, звідки пішли захищати чоловіки, які не вміли стріляти, але знали, що мусили. Бо «Хто як не я» — не просто слова. Це вибір, за який мій чоловік віддав своє здоров’я. Підтримайте нашу мрію. Підтримайте Сергія, бо тільки разом ми зможемо повернути йому життя», – звертається до всіх небайдужих Катерина Понорець.
Реквізити для підтримки: 4149497520374093 (Понорець Катерина Георгіївна, дружина).
Читайте також наші новини у Facebook