Місто козаків, столиця Лівобережжя, батьківщина Лесі Українки… А що вам відомо про невеличке містечко, що розкинулося на північному сході Полтавщини на межі етнокультурних регіонів Слобожанщини та Наддніпрянщини, — Гадяч?
Журналістки НП «Медіа» відвідали Гадяч і готові розповісти всі його секрети. Тут зустрічають особливими словами: «… Ви побачите вже таку Україну, що «українішої» й нема». Місцевий музей та самі вулиці міста і справді зберігають той справжній дух нашої землі, який відчуваєш із першого подиху.
Місто гетьманів, фортець та віртуальних польотів
Читайте більше актуальних новин у розділі — Полтавщина
Історія Гадяча офіційно рахується від 1634 року — дати підписання прикордонного договору між Річчю Посполитою та Московією. З того часу життя тут не зупинялося ні на мить.
Саме розташування Гадяча робило його ідеальним для життя й оборони: високі природні пагорби, обійняті двома річками, та міцна фортеця. Недарма це місто «годне, тобто, придатне для життя». Майже кожен український гетьман залишив тут свій слід. Так, Богдан Хмельницький та Кирило Розумовський видавали звідси свої універсали та опікувалися місцевим Красногірським монастирем. Іван Виговський уклав тут знаменитий Гадяцький договір 1658 року — унікальний проєкт рівноправного союзу трьох держав (Польщі, Литви та України). За Івана Брюховецького Гадяч навіть на п’ять років (1663–1668) перетворився на офіційну столицю Лівобережної України.
Гадяцький історико-краєзнавчий музей — молодий і дуже динамічний. Аби старовинні підземні ходи козацької доби та експозиції другого поверху були доступними для ветеранів та людей з інвалідністю, тут за грантові кошти створили віртуальні екскурсії. Тепер кожен відвідувач може вдягти спеціальні окуляри та буквально «політати» над Гадячем або пройтися підземеллями.
Таємниці гадяцької сорочки: колір індиго та вишита «дуля»
Якщо ви думали, що знаєте про українську вишивку все, Гадяч вас здивує. Місцева традиція вишивки жіночої сорочки офіційно внесена до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Перше, що привертає увагу, — унікальні сорочки кольору індиго. Оскільки рослина індигофера в наших широтах не росте, глибоко-сині нитки до гадяцьких ярмарків завозили єврейські купці аж із самої Індії! Інші сорочки фарбували місцевими барвниками, наприклад, корою вільхи, що давала теплий, шляхетний відтінок. На одному лише рукаві такої сорочки можна нарахувати близько 20 давніх технік швів.
У музеї ви знайдете й інші унікальні речі. Наприклад, тамбурний шов — один із найдавніших східних швів, який прижився на Полтавщині та прикрашає місцеві рушники. А ще можна побачити старовинну традицію захисту від злого ока — рушник із «дулею». На домотканому полотні серед сіро-червоних узорів непомітно вишито білий елемент — зашифровану «дулю»-оберіг, про яку знала лише сама майстриня.
Тут є і цікавий рушник, на якому вишита хрестиком залізнична станція Гадяча з листівки початку XX століття.
Сьогодні цю унікальну спадщину активно відновлюють і популяризують місцеві майстрині, роблячи копії старовинних сорочок для поціновувачів з усього світу.
Інтелектуальне серце: Драгоманов, Олена Пчілка та Леся Українка
У Гадячі знаходиться, мабуть, єдина у світі музейна зала, повністю присвячена Михайлові Драгоманову — видатному ідеологу, публіцисту та дядькові Лесі Українки. Збережений дубовий різьблений гарнітур із кабінету, старовинна лампа та фотоальбом переносять у дух XIX століття.
Поруч — історія його сестри, Олени Пчілки, яка видавала в Гадячі дитячий журнал «Молода Україна» та газету «Рідний край», а також її видатного роду.
Цікаво, що донька Олени Пчілки, Леся Українка, влітку часто гостювала в урочищі Зелений Гай під Гадячем. У музеї навіть зберігається фрагмент чоловічої сорочки, вишитої рукою самої Лесі. Батько Лесі згадував, що коли їй було лише 9 років і вона написала свій перший вірш, вона вже вміла власноруч вишити повноцінну сорочку для дорослої людини.
Серед інших раритетів зали — оригінал карти Гадяцького повіту 1902 року зі збереженими назвами зниклих хуторів. А ще ви зможете побачити дерев’яний холодильник-льодяник початку XX століття, куди закладали лід для зберігання продуктів.
Дикий вепр, таксидермія та трохи ретро-гумору
Зала природи в Гадячі — справжній магніт для дітей та дорослих. Замість традиційних експонатів тут створено цілі художні композиції та діорами.
Завдяки майстерності місцевого фахівця, тварини виглядають неймовірно живими та природними. Тут можна побачити могутнього вепра, вовка, лисицю, бобрів, безліч птахів, комах та інших тварин, а також рідкісну червонокнижну степову гадюку. До речі, міф про їхню агресивність тут одразу розвіюють — вони відчувають вібрацію кроків і самі намагаються тихо відповзти.
А для тих, хто сумує за тактильними відчуттями, у музеї облаштували кімнату ретро-техніки. Тут можна побачити ностальгічні дискові телефони, старі пластинки, телевізори, іграшки, рахівницю, ваги та багато інших речей.
Наостанок обов’язково завітайте до виставкової зали: поруч із класичними пейзажами та старовинними картинами тут можна натрапити на кумедні сучасності — наприклад, полотна місцевих художників, де поруч із затишними міськими вулицями зображено… місцевий супермаркет.
Історичні будівлі та освітні осередки Гадяча
Прогулюючись спокійними, затишними вуличками Гадяча, ви зможете побачити низку історичних будівель. Так, поруч із музеєм розташований колишній будинок повітового суду. Саме тут у віці 14 років розпочав свою трудову діяльність видатний український письменник Панас Мирний (Панас Рудченко). Після закінчення повітового училища викладачі радили його батькові віддати хлопця до гімназії та університету, проте батько-чиновник бачив для сина лише службу в канцелярії. Панас попрацював тут, згодом у Прилуках, а у 20 років остаточно переїхав до Полтави.
Будівля Гадяцького повітового училища 1876 року, стала справжньою кузнею кадрів української інтелектуальної еліти. Навчальний заклад закінчили Михайло Драгоманов, який називав це училище «своїм університетом», Панас Мирний, його старший брат Іван Білик, брати Метлинські, а також Микола Шульженко (родич Драгоманових, який пізніше протягом 6–7 років очолював знамениту Колегію Павла Ґалаґана в Києві).
Трішки далі знаходиться Будинок дворянського зібрання та Гадяцькі підземелля. Будівля належить до музейного комплексу міста. Саме тут розташований доступний для огляду фрагмент знаменитих Гадяцьких підземель козацької доби.
А затишний жовтий будиночок на одній із вулиць міста — місце, де у 1917–1918 роках працювала видатна письменниця та видавчиня Олена Пчілка. Очоливши газету Гадяцького земства «Рідний край», вона поставила вимогу: часопис має виходити виключно українською мовою. Попри спротив окремих гласних, які вважали це «не на часі», Олена Пчілка виборола право редагувати українськомовний часопис, відмовившись від роботи з російськомовними офіційними циркулярами.
Виразна зелена будівля, яку ви можете помітити під час прогулянки, — колишнє земство. За часів Олени Пчілки тут вирувало культурне життя: діяло товариство «Просвіта», влаштовувалися музичні вечори та художні свята. Сьогодні в цих стінах розташовується Гадяцький фаховий коледж культури і мистецтв імені І. П. Котляревського.
Прогулюючись містом, легко уявити дух славетної козацької доби. Навіть центральна вулиця Гадяча зберегла автентичну забудову кінця XIX — початку XX століття. Вона вирізняється фігурною цегляною кладкою — орнаментальне мурування у стилі земських шкіл Опанаса Сластіона.
Крім того, у Гадячі, на березі річки Псел, розташований один із найвідоміших у світі осередків єврейського паломництва — Центр хасидизму «Адмор Азакен». Його звели поруч із давнім єврейським цвинтарем, де, зокрема, спочиває Шнеур Залман (Альтер Ребе) — засновник руху Хабад-Любавич та автор книги «Танія».
Для вірян це місце має виняткове значення: воно входить до списку найважливіших духовних центрів, а саму могилу праведника вважають однією з тих 9 унікальних святинь світу, за яку хасиди готові віддати життя. Існує традиція: паломники залишають біля надгробка записки з проханнями та бажаннями, вірячи в їхнє обов’язкове здійснення.
«Лесин гай» та нетиповий «музей»
Багато кому відомо, що Леся Українка тісно пов’язана з Гадяцьким краєм. Саме в Гадячі над прозорим Пслом розкинулося мальовниче урочище Зелений Гай (колишня Голубівщина) — літературна оаза та осереддя натхнення Лесі. Тут вона з 1893 по 1906 рік жила, творила та знаходила спокій.
Історія цього «хутора» розпочалася 1898 року, коли мати Лесі, Олена Пчілка, вирішила збудувати дім якомога ближче до природи. Вона придбала дев’ять десятин землі з лісом та звела просторий 11-кімнатний будинок: двоповерховий зі сходу, з каміном у вітальні та великим балконом, з якого відкривався панорамний вид на річкову долину.
Зелений Гай швидко перетворився на справжній інтелектуальний салон просто неба. Сюди приїздили Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський та інші діячі української культури.
Олена Пчілка влаштовувала тут оригінальні літературні конкурси: учасники отримували одне задане слово-тему, протягом кількох годин кожен писав твір у довільному жанрі та під вигаданим псевдонімом. Після Олена Пчілка вголос читала всі роботи, а присутні голосуванням обирали переможця, якому вручали премію.
У буремні часи другого десятиліття XX століття більшовики зруйнували садибу: віковий ліс порубали на дрова, а будинок продали під сукновальню.
Попри втрату будівлі, сам дух Зеленого Гаю зберігся. Сьогодні урочище є частиною туристичного маршруту Гадяча та улюбленим місцем відпочинку. На честь 170-річчя М. П. Драгоманова тут збудували альтанку, відкрили пам’ятний знак та затишний амфітеатр.
У Гадячі також є нетиповий та популярний серед туристів об’єкт, що виріс із бізнес-ідеї місцевого підприємства. Під час відкриття будівельного магазину власник оголосив акцію: кожен, хто принесе старовинний або незвичний молоток, отримає новий у подарунок. Зібрана колекція виявилася настільки унікальною, об’єднавши від дитячих і сувенірних до рідкісних столярних та промислових інструментів, що перетворилася на повноцінну експозицію.
Гадяч — це не просто точка на карті Полтавщини. Це затишне, мальовниче місто, де історія гетьманської столиці переплітається із затишком зелених пагорбів, дзвоном річкової води та теплотою місцевих жителів. Завітайте сюди на вихідні, випийте кави, пройдіться вуличками Драгоманова та Лесі Українки — і ви закохаєтеся в цей край!
матеріал підготував/ла: Олександра Клиша
