Штучний інтелект у кримінальному суді: уроки Кальяо для України

Володимир Бондар

суддя Сумського апеляційного суду. 

Ще недавно розмова про штучний інтелект у суді нагадувала дискусію про літаючі автомобілі: цікаво, але десь далеко. Сьогодні це вже не фантастика. Штучний інтелект увійшов у роботу судових систем – від пошуку та роботи з великими масивами тексту до транскрибування судових засідань і підготовки документів.

І тут для мене, як для судді кримінальної палати, найцікавіше питання звучить не «чи зможе ШІ замінити суддю?». На це питання я б узагалі не витрачав багато часу.

Цікавіше інше: що саме можна віддати машині, щоб суддя міг більше часу присвячувати тому, заради чого він і потрібен суду – слухати, перевіряти, оцінювати, сумніватися і приймати рішення?

Саме тому мене зацікавив досвід Перу – точніше, Вищого суду справедливості Кальяо.

Там у кримінальних судах почали використовувати не просто «штучний інтелект», а конкретний набір стандартизованих PROMPTS. За офіційними повідомленнями Суду Кальяо, у 2025 році йшлося про 22 спеціалізовані промпти на базі Gemini для швидкої підготовки актів судових засідань.

Назва може звучати технологічно. Суть – напрочуд практична.

Машині не кажуть: «Виріши справу».

Їй дають транскрипцію вже проведеного засідання, визначену процесуальну ситуацію і чітку структуру документа. А потім отримують проєкт, який має бути перевірений людиною.

Тобто ШІ тут не судить. Він допомагає оформити те, що суд уже зробив.

І саме ця деталь, на мій погляд, важливіша за самі 22 промпти.

Кальяо не намагався почати з найнебезпечнішого місця – з автоматизації суддівського розсуду.

 Навпаки, технологія зайшла туди, де в суді дуже багато роботи, але порівняно мало власне правосуддя.

У переліку є різні процесуальні ситуації: питання тримання під вартою, його продовження чи припинення, контроль строків, арешт майна, контроль обвинувального акта, апеляційні слухання, звичайний судовий розгляд, дострокове завершення провадження та інші.

По суті, це спроба забрати у людини не право приймати рішення, а частину рутини.

Особливо цікаво, що Перу не обмежилося красивою презентацією нового сервісу.

У Кальяо одночасно створювали правила, стандартизували роботу і навчали персонал. У листопаді 2025 року суд навіть окремо організував обов’язкове навчання щодо використання PROMPTS для підготовки актів кримінальних слухань.

А у 2026 році ця практика почала розширюватися: з’явилися нові PROMPTS для одноособових кримінальних судів, а також пілотний цифровий інструмент, який дозволяє через QR-код отримувати доступ до матеріалів та відеозаписів кримінального провадження.

Це вже схоже не на експеримент із модною технологією, а на спробу перебудувати окремі процеси роботи суду.

Але тут і починається найцікавіше для України.

Ми часто сперечаємося, чи можна використовувати ChatGPT, Gemini або іншу модель у роботі судді. На мою думку, постановка питання має бути іншою.

Україна вже має власну відповідь на головне питання про межі такого використання. Стаття 16 Кодексу суддівської етики прямо допускає використання суддею технологій штучного інтелекту, але встановлює важливе обмеження: це не повинно стосуватися оцінки доказів і процесу ухвалення рішень.

Тобто межа проведена.

Допомагати – можна.

Вирішувати замість судді – ні.

Це здається очевидним, доки не стикаєшся з особливостями генеративного ШI.

Проблема в тому, що машина дуже добре вміє звучати переконливо. Вона може написати чудовою юридичною мовою те, чого насправді немає.

Саме тому одна з головних небезпек ШI у праві – не обов’язково відверта помилка.

Небезпечнішою може бути правдоподібна помилка.

Це добре видно вже з української судової практики. Верховний Суд стикався із ситуацією, коли учасник процесу посилався на «позицію» ChatGPT. А у 2025 році Касаційний господарський суд окремо наголосив, що відповіді штучного інтелекту не є джерелом достовірної науково доведеної інформації.

І це правило варто пам’ятати не тільки учасникам процесу.

Його варто пам’ятати і самим суддям.

Є ще одна небезпека – те, що в міжнародній дискусії називають automation bias. Якщо машина впевнено, красиво і структуровано щось написала, людина має природну спокусу повірити, що воно, мабуть, правильне.

Для суду це особливо небезпечно.

Суддя не може сказати: «Так вирішив алгоритм». У нас немає такого суб’єкта правосуддя. Є суддя, який особисто відповідає за рішення.

Саме тому мене особливо цікавить не питання «наскільки розумний ШI», а питання «наскільки добре організований людський контроль над ним».

Цей підхід дуже виразно присутній у новому курсі «AI, Justice, and the Rule of Law», який UNESCO розробила разом з University of Oxford спеціально для суддів, прокурорів та інших представників системи правосуддя.

Курс стартував у 2026 році й присвячений не програмуванню, а тому, що відбувається на стику ШI і права: справедливості та точності алгоритмів, прозорості, підзвітності, прав людини, доступу до правосуддя та людського контролю.

Сам факт появи такого курсу багато про що говорить. Суддям уже не достатньо просто знати, що таке штучний інтелект. Потрібно вміти критично працювати з його результатом.

Україна теж уже рухається в цьому напрямі.

Національна школа суддів України проводить спеціальні тренінги та вебінари з використання ШI для суддів, помічників суддів і працівників апаратів судів. Тобто питання поступово переходить із площини «десь у світі це вже роблять» у площину професійної компетентності українського судді.

Водночас комплексного закону про штучний інтелект у нас станом на сьогодні ще немає. Урядовий план передбачає підготовку відповідного законопроекту у IV кварталі 2026 року.

І це, можливо, навіть добре в одному сенсі: ми ще маємо можливість не просто наздоганяти чужі моделі, а спокійно визначити власні правила.

Тут я б і повернувся до Кальяо.

Я не думаю, що нам потрібно просто взяти перуанські PROMPTS і перенести їх в український кримінальний процес. Це було б і юридично, і організаційно занадто прямолінійно.

У нас інший Кримінальний процесуальний кодекс, інші процедури, інша система електронного правосуддя, інші вимоги до інформаційної безпеки.

Але нам точно варто подивитися на саму логіку.

Спочатку визначити межу.

Потім стандартизувати те, що можна стандартизувати.

Підготувати людей, які цим користуватимуться.

І лише після цього масштабувати технологію.

Можливо, майбутній суд виглядатиме набагато менш футуристично, ніж ми собі уявляємо.

Суддя не сидітиме перед екраном, запитуючи машину, як вирішити справу.

ШI просто непомітно працюватиме в тлі: переводитиме голос у текст, допомагатиме швидко знайти потрібний фрагмент у великому масиві матеріалів, структуруватиме інформацію, перевірятиме технічну повноту документа, допомагатиме з перекладом.

А суддя робитиме те, чого не можна передати машині: оцінюватиме докази, слухатиме сторони, застосовуватиме право і прийматиме рішення.

Мені здається, саме тут і проходить головна межа.

Не між людиною та машиною.

А між «рутиною» і «правосуддям».

Якщо штучний інтелект здатний забрати частину рутини – це може бути добром для суду.

Якщо він починає забирати у судді оцінку доказів, відповідальність за висновок або саме право прийняти рішення – це вже зовсім інша історія.

Тому питання майбутнього українського суду, на мою думку, слід ставити не так: «Чи замінить штучний інтелект суддю?»

Набагато цікавіше запитати: «Що ми можемо доручити машині, щоб суддя міг більше часу присвячувати правосуддю?»

У Перу в Кальяо на це питання вже почали відповідати практикою.

Україні ще належить виробити власну відповідь.

І, можливо, саме зараз для цього найкращий момент.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.