Скасування атестації судових експертів: менше бюрократії чи менше гарантій якості
Судова експертиза — це не просто висновок фахівця на кількох сторінках. Від нього можуть залежати докази, рішення суду і результат цілої справи. Тепер правила допуску до цієї діяльності пропонують змінити докорінно.
Зареєстровані у Верховній Раді законопроєкти № 16048 та № 16049 передбачають суттєве оновлення підходів до організації судово-експертної діяльності. Зокрема, пропонується скасувати чинну систему атестації, припинити ведення Державного реєстру атестованих судових експертів та змінити вимоги до допуску до професії: достатніми мають стати спеціальні знання і щонайменше п’ять років професійного стажу у відповідній сфері.
Ідея авторів — менше бюрократії та розширити доступ до професії. Ризик — разом із бар’єрами можна прибрати й запобіжники. Що отримає судова система після такої реформи — більше конкуренції чи більше проблем із перевіркою компетентності експертів? Розбираємося по суті.
Автори пропонують відмовитися від «адміністративного бар’єра» у вигляді свідоцтв та експертно-кваліфікаційних комісій. Натомість професійний статус експерта пропонується визначати за його спеціальними знаннями та досвідом, а оцінку самого висновку залишити суду. Однак така зміна стосується не лише організації професії — вона може вплинути і на практику оцінки доказів у кримінальному процесі.
Що саме пропонують законопроєкти № 16048 та № 16049
Головна ідея законопроєкту № 16048 — усунути державні та інституційні бар’єри, які перетворили судово-експертну діяльність на закритий клуб. Для цього пропонується переписати норми Закону України «Про судову експертизу».
Скасовується частина третя статті 7 Закону, яка закріплювала виключне право державних спеціалізованих установ на проведення криміналістичних, судово-медичних та судово-психіатричних експертиз. Судовим експертом зможе бути будь-яка фізична особа, яка відповідає законним вимогам, незалежно від того, чи працює вона самостійно, чи є працівником приватного, комунального або державного підприємства.
З закону повністю вилучаються статті 9, 16, 16-1, 16-2 та 17, а разом із ними — положення про діяльність експертно-кваліфікаційних комісій, присвоєння та підтвердження кваліфікації судового експерта і видачу відповідних свідоцтв.
Зникає і трирічна атестація. Державний реєстр атестованих судових експертів пропонується більше не вести, а наявні відомості передати на архівне зберігання. Раніше видані свідоцтва при цьому вже не матимуть дозвільного значення.
Фактично законопроєкт пропонує перейти від моделі, де держава попередньо перевіряє та підтверджує кваліфікацію експерта, до моделі, де професійний статус і компетентність експерта оцінюватимуться вже в межах конкретної справи.
Стаття 10 викладається в новій редакції: експертом може бути особа зі спеціальними знаннями та стажем професійної діяльності у відповідній сфері не менше 5 років. До стажу зараховується трудова, підприємницька, наукова, викладацька чи незалежна професійна діяльність. Забороняється встановлювати будь-які додаткові підзаконні дозвільні умови.
Міністерство юстиції позбавляється регуляторних та контрольних функцій (видача свідоцтв, ведення реєстру, зупинення права) і залишає за собою лише «загальнодоступне інформаційне та методичне забезпечення».
Проєкт № 16049 доповнює пункт 1 частини першої статті 102 КПК України. У висновку експерта замість номера свідоцтва та запису в реєстрі тепер обов’язково зазначаються: сфера спеціальних знань, вид, зміст і тривалість професійної діяльності, а також реквізити документів, що підтверджують цей досвід.
На папері ця концепція виглядає як ідеальне втілення принципу змагальності: сторони отримають право залучати будь-якого фахівця з ринку, а суд оцінюватиме його висновок по суті, а не за наявністю чинного свідоцтва та запису в Реєстрі. Проте фаховий аналіз показує і ризики проєкту.
Необхідність забезпечення незалежності судового експерта та вдосконалення законодавства не викликає жодного сумніву. Проте огляд пропозицій законопроєкту № 16048 висвітлює проблему: автори пропонують скасувати існуючу систему державного контролю, але не пропонують дієвого альтернативного механізму перевірки професійної спроможності експерта.
Стаж у галузі не рівноцінний вмінню проводити експертизу
Законопроєктом передбачається, що судовим експертом може бути фізична особа, яка володіє спеціальними знаннями та має не менше п’яти років професійної діяльності у відповідній сфері знань. До такого стажу пропонується зараховувати трудову, підприємницьку, незалежну професійну, наукову, науково-технічну та викладацьку діяльність, якщо її зміст безпосередньо пов’язаний із предметом експертного дослідження.
Законопроєкт припускає, що 5 років роботи інженером, хіміком чи лікарем можуть відповідати кваліфікації судового експерта. Це небезпечна ілюзія. Судово-експертна діяльність — це не просто фахові знання, це володіння специфічними методологіями дослідження, знання процесуального законодавства, вміння оперувати вихідними даними та правильно оформлювати висновок, який витримає перехресний допит у суді. Досвідчений автомеханік може чудово ремонтувати двигуни, але він не знає процесуальних вимог до автотехнічної експертизи та правил поводження з речовими доказами. Відсутність базової судово-експертної підготовки може призвести до виготовлення висновків із процесуальними помилками, які суди будуть змушені відхиляти.
Тобто, п’ятирічний професійний стаж може свідчити про досвід особи, однак залишається питання, як за запропонованою моделлю підтверджуватиметься її готовність до судово-експертної діяльності.
Як перевірити експерта без Реєстру?
Сьогодні для залучення експерта можна відкрити Державний реєстр атестованих судових експертів і за хвилину перевірити, чи дійсне його свідоцтво та за якими спеціальностями він атестований. Законопроєкт № 16048 відправляє Реєстр в архів, а перевірку відповідності 5-річному стажу перекладає на суд або сторону, яка залучає експерта.
Виникає питання: яким чином суд у кожному засіданні повинен досліджувати трудові книжки, ФОП-договори, наукові публікації чи довідки про викладацьку діяльність? В умовах відсутності єдиного офіційного реєстру суди можуть стикнутися з великою кількістю клопотань про витребування доказової бази на підтвердження стажу експерта, що може лише затягнути судові процеси замість їх прискорення.
Ліквідація кваліфікаційних комісій
Законопроєкт виключає статті 16, 16-1, 16-2 та 17, скасовуючи Експертно-кваліфікаційні комісії та інститут тимчасового зупинення чи припинення права на проведення експертиз.
Фактично це означає відмову від чинної системи атестації та підтвердження кваліфікації судових експертів. Водночас скасування атестації не означає автоматичного посилення незалежності експерта. Її можна гарантувати і в межах системи професійного допуску — за умови, що вона буде прозорою, об’єктивною та не дозволятиме втручатися у зміст експертного дослідження.
Тож головне питання полягає в іншому: чи справді для незалежності судового експерта потрібно повністю відмовлятися від попередньої перевірки його професійної компетентності?
Розмивання методичної ролі Мін’юсту
Законопроєкт залишає за Мін’юстом інформаційне та методичне забезпечення діяльності судових експертів, але водночас позбавляє його атестаційних і реєстраційних функцій. Тому виникає питання, що саме охоплюватиме таке «методичне забезпечення» та якими інструментами гарантуватиметься належне застосування методик і єдність експертної практики.
Невизначеність із фінансуванням
Проєкт № 16048 змінює чинну модель фінансування державних спеціалізованих експертних установ. Зокрема, замість цільового бюджетного фінансування пропонується передбачити оплату експертиз у кримінальних провадженнях за рахунок держбюджету в порядку, визначеному Кабміном.
В той же час, законопроєкт не дає чіткої відповіді, як саме працюватиме новий механізм: хто і за якою процедурою фінансуватиме експертизи, як плануватимуться відповідні видатки та чи буде достатньо коштів для належного забезпечення державних експертних установ, зокрема їхньої матеріально-технічної бази.
Компенсація витрат захисту
Поряд із можливими ризиками законопроєкт № 16048 містить новелу, яка потенційно може суттєво посилити принцип рівності сторін у кримінальному процесі.
Оновлена частина п’ята статті 15 передбачає: якщо сторона захисту власним коштом замовляє судову експертизу, а згодом суд ухвалює виправдувальний вирок або провадження закривається з визначених законом підстав, документально підтверджені витрати на експертизу відшкодовуються з Державного бюджету України.
Більше того, після такого відшкодування держава отримує право регресу до винної посадової особи.
Фактично це створює додатковий механізм фінансової відповідальності за необґрунтоване кримінальне переслідування. Водночас для сторони захисту така норма зменшує фінансовий бар’єр для замовлення альтернативної експертизи та може стимулювати активніше використання власних доказів. У ширшому контексті це потенційно посилює змагальність процесу і стимулює органи правопорядку більш ретельно оцінювати докази, зокрема альтернативні експертні висновки.
Удосконалення законодавства у сфері судової експертизи необхідне. Водночас змінювати чинну модель слід комплексно, зберігаючи баланс між незалежністю експерта, вимогами до його професійної компетентності, процесуальними гарантіями та належним державним регулюванням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagramта в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
