«Славетні міщани луцькі»: хто вони й чому так іменувалися чотириста років тому
24-10-2026 10:35
Словосполучення «міське населення» у період пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу в широкому значенні охоплювало усе населення, що постійно проживало у середмісті й навіть у передмістях.
Вужче в юридичному плані – місто та міщани асоціювалися лише з так званою громадою (лат. communitas). Членів цієї спільноти вважали повноправними і привілейованими міщанами-громадянами (cives). Решта населення міста була просто мешканцями (incolae).
Ще одним терміном, який вживали на означення певної категорії міського населення, було польське obywatel. Українською це слово заведено перекладати як громадянин, хоча етимологічно вони різняться: польський термін походить від старопольського obywać, тобто проживати. Початково означав просто мешканець, тоді як українське громадянин відкликається до слова громада, що точніше відображає семантику поняття громадянства як приналежності до певної спільноти.
Ратуша і площа Ринок у Луцьку ХVI-XVIII століть. Художня реконструкція Олександра Дишка
У давньопольських текстах обивателями здебільшого називали мешканців без уточнення їхнього правового статусу, або ж тих жителів міст, що не мали міського громадянства.
Міські урядники на зображенні ХVI століття
Повноправні громадяни виступали під назвою міщани (або передміщани – якщо йшлося про жителів передмість, наділених громадянськими правами). Найправдивішими джерелами, зміст яких вповні дозволяє розкрити суть поняття міського громадянства для будь-якого міста, наділеного маґдебурґією, є міські книги.
Зовнішній вигляд земського судді, ХVI cтоліття. Художня реконструкція Сергія Шаменкова
Писарі ретельно відслідковували прикметникові звороти (які, власне, і відображали правовий статус людей у місті), вживані до тих, хто приходив до ратуші й підлягав маґістратському присуду.
Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому
Для Луцька в часі ХVІ – першої половини ХVІІ століть збереглася лише одна міська книга, записи до якої вносив писар Ян Томкович упродовж червня 1638 – липня 1640 років. Більш-менш повноцінне визначення особливостей правового статусу лучан можливе для середини XVІІ століття. Означеннями, що їх використовували для ідентифікації мешканців тогочасного Луцька, були miesczanin łucky, slawetny miesczanin łucki, w Łucku mieszkaiący, nowoprzyhod (nowoprzychodzina), obywatel.
Торговельні ятки на Ринку, початок ХХ століття
Під означувальний зворот «міщанин луцький» (miesczanin łucky), як показав аналіз записів війтівсько-лавничої книги, потрапляли передусім міські урядники. Серед них – бурмистр Ян Матвійович, лавник Антоній Перетяткович, райця Йонас Шольц, райця Ян Соколениця, райця Василь Шилневич, лавник Степан Булгак, лавник Роман Левонович. Цехові ремісники: кушніри Степан та Прокіп Іванович («Степан та Прокіп Іванович, кушніри й луцькі міщани»), шевці Гнат Ковляниця та Карп Швець, цехмістр шевського цеху Михайло Василевич, столяр Ян Тополя та інші. Міщанами-купцями значилися Гаврило Вирозуб («…паном Гаврилом Вирозубом, купцем і луцьким міщанином»), Костянтин Нестерович, Гаврило Сокіл та інші.
Читати ще: Кілька сюжетів з міщансько-шляхетського повсякдення волинян чотириста років тому
Славетними іменувалися також лучани, що були урядниками-могоричникам. Їхня присутність була обов’язковою під час здійснення актів купівлі-продажу коней у місті. В означений період такими були Ян Свідерський, Олександр Цельник, Кирило Клавшич –«…при людях – панові Янові Свідерському, Олександру Цельнику, Кирилові Клавшичу, луцьких міщанах, які на тому могоричі були й пригощались».
Аркуш з міських актових книг ХVII століття
Міщанами в офіційних документах маґістрату також іменувалися люди, рід діяльності яких у тому часі не зазначали. Серед них – Павло Бедерман (кількома роками раніше у ратуші урядував Олександр Бедерман, тож означений міщанин міг бути його родичем) та Федір Липка – пізніший луцький бурмистр каденції 1648 року. Як луцькі міщани в актовій книзі зафіксовані й луцькі вірмени Стефан Андрійович («Стефан Андрійович, вірменин, луцький міщанин») та Бальцер Вірменин, а також представниці луцького жіноцтва: Дорота Бальцерівна Яхманова (ймовірно, вірменка і донька Бальцера Вірменина) та дружина райці Нестора Йовковича Огапія Матвійовича Лециківна Нестерова.
Острів Луцьк раннього Нового часу. Авторська реконструкція Олександра Дишка
Для означення повноправних міщан використовували прикметник славетний, який у записах передував імені і його використовували в поєднанні зі зворотом міщанин луцький. Зазвичай під категорію славетних міщан Луцька потрапляли ті ж персоналії, які у інших актах зафіксовані як міщани луцькі.
Швець-чоботар, перша половина ХVI століття
У деяких випадках перед іменем певного лучанина чи лучанки вживали лише прикметник славетний, як-от у випадку із ремісником-злотником Войцехом Ридмахеровичем та його дружиною Зузанною Стрийковського Войцеховою Злотничкою. Інколи один і той же міщанин зафіксований і як міщанин луцький, і як славетний міщанин луцький. Такими лучанами були, наприклад, міські урядники, батько та син, купці Ян і Максим Соколениці, райця та ґандляр Андрій Сезенович.
Інтерʼєр камʼяниці волинських міщан на іконі «Різдво Богородиці» ХVII століття. З колекції Музею волинської ікони
Отже, означення «славетний міщанин Луцька», як і «міщанин луцький», в канцелярській термінології Луцька середини ХVІІ століття використовували для позначення повноправних громадян міста – людей, що склали присягу на вірність громаді – раді й поспільсту Луцька. Ці міщани могли користуватись вольностями та привілеями, що їх дарували місту великі князі литовські та польські королі упродовж кінця ХV – початку ХVІІ століть.
Міщанська печатка Коперників, початок ХVI cтоліття. З Музею Шереметьєвих
Такий прикметник застосовували й стосовно гостей Луцька. Вони через певні непорозуміння із місцевим людом зверталися до міського суду. Луцький міський писар Ян Томкович, вносячи до війтівсько-лавничих актів запис про суперечку між Катериною Ґрабовською, «гостею зі Львова» і луцьким злотником Якубом Раковичем про грошовий борг, означує Ґрабовську разом з луцьким міщанином-злотником Станіславом Алансієм як славетну – «славетних пані Катерини Грабовської й пана Станіслава Алансія, злотника й луцького міщанина». Тож славетними називались і міщани інших градів, у цьому випадку – Львова.
Оксана ШТАНЬКО
Вужче в юридичному плані – місто та міщани асоціювалися лише з так званою громадою (лат. communitas). Членів цієї спільноти вважали повноправними і привілейованими міщанами-громадянами (cives). Решта населення міста була просто мешканцями (incolae).
Ще одним терміном, який вживали на означення певної категорії міського населення, було польське obywatel. Українською це слово заведено перекладати як громадянин, хоча етимологічно вони різняться: польський термін походить від старопольського obywać, тобто проживати. Початково означав просто мешканець, тоді як українське громадянин відкликається до слова громада, що точніше відображає семантику поняття громадянства як приналежності до певної спільноти.
У давньопольських текстах обивателями здебільшого називали мешканців без уточнення їхнього правового статусу, або ж тих жителів міст, що не мали міського громадянства.
Повноправні громадяни виступали під назвою міщани (або передміщани – якщо йшлося про жителів передмість, наділених громадянськими правами). Найправдивішими джерелами, зміст яких вповні дозволяє розкрити суть поняття міського громадянства для будь-якого міста, наділеного маґдебурґією, є міські книги.
Писарі ретельно відслідковували прикметникові звороти (які, власне, і відображали правовий статус людей у місті), вживані до тих, хто приходив до ратуші й підлягав маґістратському присуду.
Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому
Для Луцька в часі ХVІ – першої половини ХVІІ століть збереглася лише одна міська книга, записи до якої вносив писар Ян Томкович упродовж червня 1638 – липня 1640 років. Більш-менш повноцінне визначення особливостей правового статусу лучан можливе для середини XVІІ століття. Означеннями, що їх використовували для ідентифікації мешканців тогочасного Луцька, були miesczanin łucky, slawetny miesczanin łucki, w Łucku mieszkaiący, nowoprzyhod (nowoprzychodzina), obywatel.
Під означувальний зворот «міщанин луцький» (miesczanin łucky), як показав аналіз записів війтівсько-лавничої книги, потрапляли передусім міські урядники. Серед них – бурмистр Ян Матвійович, лавник Антоній Перетяткович, райця Йонас Шольц, райця Ян Соколениця, райця Василь Шилневич, лавник Степан Булгак, лавник Роман Левонович. Цехові ремісники: кушніри Степан та Прокіп Іванович («Степан та Прокіп Іванович, кушніри й луцькі міщани»), шевці Гнат Ковляниця та Карп Швець, цехмістр шевського цеху Михайло Василевич, столяр Ян Тополя та інші. Міщанами-купцями значилися Гаврило Вирозуб («…паном Гаврилом Вирозубом, купцем і луцьким міщанином»), Костянтин Нестерович, Гаврило Сокіл та інші.
Читати ще: Кілька сюжетів з міщансько-шляхетського повсякдення волинян чотириста років тому
Славетними іменувалися також лучани, що були урядниками-могоричникам. Їхня присутність була обов’язковою під час здійснення актів купівлі-продажу коней у місті. В означений період такими були Ян Свідерський, Олександр Цельник, Кирило Клавшич –«…при людях – панові Янові Свідерському, Олександру Цельнику, Кирилові Клавшичу, луцьких міщанах, які на тому могоричі були й пригощались».
Міщанами в офіційних документах маґістрату також іменувалися люди, рід діяльності яких у тому часі не зазначали. Серед них – Павло Бедерман (кількома роками раніше у ратуші урядував Олександр Бедерман, тож означений міщанин міг бути його родичем) та Федір Липка – пізніший луцький бурмистр каденції 1648 року. Як луцькі міщани в актовій книзі зафіксовані й луцькі вірмени Стефан Андрійович («Стефан Андрійович, вірменин, луцький міщанин») та Бальцер Вірменин, а також представниці луцького жіноцтва: Дорота Бальцерівна Яхманова (ймовірно, вірменка і донька Бальцера Вірменина) та дружина райці Нестора Йовковича Огапія Матвійовича Лециківна Нестерова.
Для означення повноправних міщан використовували прикметник славетний, який у записах передував імені і його використовували в поєднанні зі зворотом міщанин луцький. Зазвичай під категорію славетних міщан Луцька потрапляли ті ж персоналії, які у інших актах зафіксовані як міщани луцькі.
У деяких випадках перед іменем певного лучанина чи лучанки вживали лише прикметник славетний, як-от у випадку із ремісником-злотником Войцехом Ридмахеровичем та його дружиною Зузанною Стрийковського Войцеховою Злотничкою. Інколи один і той же міщанин зафіксований і як міщанин луцький, і як славетний міщанин луцький. Такими лучанами були, наприклад, міські урядники, батько та син, купці Ян і Максим Соколениці, райця та ґандляр Андрій Сезенович.
Отже, означення «славетний міщанин Луцька», як і «міщанин луцький», в канцелярській термінології Луцька середини ХVІІ століття використовували для позначення повноправних громадян міста – людей, що склали присягу на вірність громаді – раді й поспільсту Луцька. Ці міщани могли користуватись вольностями та привілеями, що їх дарували місту великі князі литовські та польські королі упродовж кінця ХV – початку ХVІІ століть.
Такий прикметник застосовували й стосовно гостей Луцька. Вони через певні непорозуміння із місцевим людом зверталися до міського суду. Луцький міський писар Ян Томкович, вносячи до війтівсько-лавничих актів запис про суперечку між Катериною Ґрабовською, «гостею зі Львова» і луцьким злотником Якубом Раковичем про грошовий борг, означує Ґрабовську разом з луцьким міщанином-злотником Станіславом Алансієм як славетну – «славетних пані Катерини Грабовської й пана Станіслава Алансія, злотника й луцького міщанина». Тож славетними називались і міщани інших градів, у цьому випадку – Львова.
Оксана ШТАНЬКО
Источник:
Волинські Новини