«Слонь в Тарнополи» 142 роки тому: історія від легендарної музейниці міста

142 роки тому жителі Тарнополя вранці прокинулися і побачили, що вулицями міста прогулюється слон. Про цю непересічну подію у рукописі розповіла тодішня легендарна музейниця міста Стефанія Садовська. Її рукопис тепер архівний і його опублікували на фейсбук-сторінці Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

У тексті музейниця розповідає про 1884 рік. Тоді до міста приїхав цирк, вночі слон утік з нього і вийшов на волю. У людей, які неочікувано стали свідками прогулянки слона по місту, це викликало неабияке здивування і, звичайно, захоплення.

У своєму рукописі Стефанія Садовська цю подію описала так:

«В 1884 зїхав до Тарнополя цирк і мала менажерія. На Торговиці (сьогоднє площа Собеского) зароїлось від глядачів. А був саме горячий липневий день.

Властилитель цирку розбив шатро, заграла музика, кльовн підскакував дивовижно, бавив прохожих: заохочував прийти на другий день на представленє. Зі запертим віддихом оглядали всі два височезні стовпи і поперечку, перекинену через них напротїв замкової брами, і гаки, і шнури. На другий день мав мотисуват ся (слово написане нерозбірливо) чоловік – Муха і двоє дітей і слонь. Назначено ціну для видців трубою…

З напруженєм всі чекали до завтра. Витягали гроші зі скриньок на білєт, тай одяг, бож так рідко де можна було в ті часи показати другим свої коралі, сукні , нові хустки, або капелюхи.

Но слідуючий день приніс великє розчаруваня…

По в ночи душній – парній липневій пригадав собі мабуть слонь свою африканську, чи азійську батьківщину і забажав простягнуть своє могуче тіло широко, зачерпнути воздух повними грудьми. Забув сіромаха, що він тільки в буді, в Тарнополи.

Від того єго віддиху заломила ся стіна і буда впала… а мешканець сказочної країни з дошками на хребті вибрав ся на променаду по місті. Вештав ся сюда і туда на досвітках.

А ранним ранком побачили горожане незвичайне явище, слона, що тягнув на собі мов ярмо з дошок збитих цілу купу. Протирали з подиву очі, питали ся, чи це тільки сон, чи дійсність. А слонь чимчикував з одної улиці на другу з піднесеною до гори трубою, здивований видом камєниць і домів; вікон, що отворались і мерщій замикали ся. З погордою минав дерева, з тугою глядів малими очами в даль над ставом на луги.

Вже запанував своєю мандрівкою всі улиці. Як подорожні до бігуна стягом своєї держави бігун, ще забажав пошвендяти ся трохи по корді. Вже був коло костела О. Домініканів, як зі страху перед піянєм когута, чи сиґнатуркою, що взивала на першу службу Божу, завернув на Заруду. Під цю пору зароїли ся улиці.

Несподіване явище налякало кількох міщан, шо ішли на Ринок; вони дали драпака; зі страху кричали; вже і другі їм відповіли криком; счинила ся паніка. – Слонь став символом вальца, що котив ся, роздавлював людей, мняв на пляцок доми і камєниці.

Трівога їжила всім волосє на голові; всі стали лякат ся за свою худобу – стайні, хліви. Бачили слоня навіть там, де єго не було; страх бож має великі очі. А слонь вільний вже тепер від дошок, подражнений криком мчав наперед на північ на Заруду.

А пан єго під ту пору ще спав сном праведних. Нараз дали йому знати, що скоїло ся, що слонь «нищить місто», що склепів отворити не можна, бо лячно, що ятки наново замкнено, бо загалом боять ся всі, щоби слонь сюди не влетів, бо виглядає як скажений, піна котить ся йому з труби і таке друге. І забрав директор желізні вила і в дорогу за своєю цирковою дитиною. Вже заздрів слона…

А слонь мабуть винюхав погоню станув; відвернув тяжкий лоб, порухав мов вентилятором вухами, прижмурив свої малі очі і чекав. – Погоня наближалась і раптом дістав він колючого причухана в шинку від директора. А товпа, що обривом почви в горах поплила за власником цирку, заревіла з радости : «а маєш».

Слонь завернув на Торговицю, а товпа смієла ся, кричала, прозивала слоня з радости, що небезпека минула.

В полудне Маґістрат видав циркови приказ, виїхати з міста.

На другий день бідний слонь мусів попихати навантажену буду і менажерію на дворець і до вагонів.

Бідачисько не знав, що в Тарополи не вільно мешканцям псовать їх dolce far ninte, їх солодкого сну.

Стефанія Садовська. Тернопільська хроніка. Рукопис. Тернопільський обласний краєзнавчий музей”, – йдеться у рукописі.

Довідково: Стефанія Садовська (7 червня 1888, Тернопіль — 20 січня 1968, Краснопуща, тепер Тернопільського району, Тернопільської області, похована у м. Тернопіль) — українська музеєзнавиця, краєзнавиця, педагогиня.

Стефанія Садовська. Фото з Вікіпедії

Раніше ми писали, що у Тернопільському парку живе слон.