Сміття приносить гроші — як у Каїрі створили незвичайну систему заробітку

У столиці Єгипту є район Маншият-Насір, відомий як «місто сміттярів», де близько 60 тисяч мешканців заробляють на збиранні, сортуванні та переробленні відходів. Місцева громада створила власну систему сімейних підприємств, яка не лише забезпечує людей роботою, а й допомагає зменшувати забруднення довкілля, повідомляє African Arguments.

Історія району розпочалася у 1940-х роках, коли до Каїра почали переїжджати жителі сільських районів, переважно з провінції Ассіут, розташованої приблизно за 400 кілометрів на південь від столиці. До цього багато переселенців займалися сільським господарством, однак у Каїрі знайшли інший спосіб заробітку — збирання відходів. Так сформувалася громада забалеїнів.

На той час сміття у столиці вже збирали ваахіси — мігранти з оази Дахла, які продавали використаний папір підприємствам як паливо. Новоприбулі домовилися з ними про співпрацю: папір передавали ваахісам, а решту відходів залишали собі.

Спочатку органічні рештки використовували для годування свиней і кіз. Згодом, коли у смітті побільшало пластику, скла та алюмінію, місцеві жителі почали виготовляти з них побутові речі, зокрема прищіпки, ложки для морозива та палички для льодяників.

Поступово забалеїни зрозуміли, що сортування та продаж вторинної сировини можуть приносити більше грошей, ніж саме збирання сміття. У 1980-х роках вони почали купувати вантажівки, а в 1990-х — обладнання для перероблення пластику. Так виникла система сімейних підприємств, у якій одні родини збирають відходи, інші їх сортують, а треті переробляють сировину та продають її фабрикам.

Отримані доходи дозволили громаді розвивати інфраструктуру, забезпечувати дітям доступ до освіти та створювати власні організації. Нині у Маншият-Насірі проживають близько 60 тисяч людей. Майже всі вони так чи інакше пов’язані з переробленням сміття, а сама справа передається з покоління в покоління.

Як відбувається сортування відходів

Збирання сміття починається безпосередньо біля будинків. Чоловіки та хлопці з деяких родин щодня забирають приблизно 30–40 кілограмів відходів.

Після цього вдома жінки та дівчата відокремлюють органічні рештки для годування тварин, а решту розподіляють за категоріями:

• пластик;
• метал;
• картон;
• тканини.

Пластик додатково сортують на пляшки, пакети та інші тверді вироби. Матеріали також розділяють за кольором і типом, оскільки від цього залежить можливість їхнього подальшого використання. За тиждень одна родина може накопичити близько 300–400 кілограмів відходів. Згодом їх продають іншим сім’ям, які проводять додаткове сортування.

Після цього пластик миють, подрібнюють і за допомогою спеціального обладнання перетворюють на гранули. Для визначення різновидів пластику місцеві мешканці використовують і власні методи. Зокрема, житель району Романі Бадір розповідав, що матеріал можна опустити у воду: одні види пластику залишаються на поверхні, інші — тонуть.

Також забалеїни розрізняють матеріали за кольором диму під час спалювання невеликого шматочка. За словами Бадіра, синій або чорний дим може вказувати на різні типи пластику.

Такі знання громада накопичувала десятиліттями та передає наступним поколінням.

Система, створена забалеїнами, дозволяє скорочувати кількість відходів, які потрапляють на звалища або спалюються. Це допомагає зменшувати забруднення екосистем і викиди парникових газів. Особливо важливим є перероблення пластику. Щороку у світі виробляють близько 460 мільйонів тонн цього матеріалу, проте повторно переробляють лише приблизно 9%.

Водночас 99% нової пластикової сировини виготовляють із викопного палива. Тому повторне використання матеріалів дозволяє зменшувати потребу в її виробництві.