Стежками доброти й людської долі: світлий світ поштарки з Тальнівщини

У кожному українському селі є постаті, чия хода, здається, вимірює пульс місцевого життя, а лагідна усмішка здатна зігріти хату навіть у негоду. У Кобриновій Греблі й сусідній Антонівці, що на розлогих теренах Тальнівщини, такою доброю душею стала поштарка Наталія Кухаренко.

Тримаючи в руках сумку з часописом «Новий Дзвін», вона долає кілометри сільських вулиць. За словами місцевих жителів, жінка понад усе розносить по хатах тепло й добру звістку. Привітається, поділиться радістю, розрадить у смутку й залишить по собі на обійсті світлий слід добра.

Дороги долі й випробування материнського серця

Доля не пестила пані Наталію, а щоразу випробовувала на міцність, гартуючи душу й навчаючи цінувати промінчики добра. Народилася вона на мальовничій Кіровоградщині, у селі Підвисокому. Проте прихистком, тихою гаванню й рідною домівкою з 2015 року для неї стала Кобринова Гребля, куди нашу героїню привела її крута життєва стежка.       

Невблаганна доля передчасно забрала чоловіка: страшна автотроща 2024 року залишила її вдовити. Найбільшим багатством і найвищим сенсом буття для Наталії Вікторівни були й залишаються діти й онуки. Вона виплекала шість синів і дочок: Тараса, Валерію, Андрія, Крістіну, Ярослава й Анастасію. Четверо вже вилетіли з родинного гнізда, позвивали власні кубельця. Одна з доньок мешкає зовсім поряд, у Кобриновій Греблі, а двом наймолодшим мати й досі віддає всю ласку під рідним дахом.     

Не оминула ту хату й гірка печаль – трагічна втрата онуки, чиє молоде життя забрали морські хвилі в Одесі. У ті важкі дні жінка відчула, наскільки чуйні й милосердні люди живуть поруч.  «», – зі смутком, у якому світиться глибока вдячність, згадує вона.

Стежками Кобринової Греблі та Антонівки

З листопада минулого року Наталія Кухаренко приміряла на себе нелегкий хліб сільської поштарки. Маршрут пролягає між Кобриновою Греблею й Антонівкою – міцний живий місток, що єднає людські хати з довколишнім світом.

Спершу, як те нерідко буває з новими людьми на якійсь роботі, доводилося долати першу настороженість і дрібні прикрощі, але щирість і сумлінність швидко розтопили кригу в людських душах. Сьогодні на неї виглядають у кожному дворі обох сіл. Вона не лише вручає черговий випуск «Нового Дзвону», а й неодмінно розпитає про здоров’я й знайде розважливе слово для кожного господаря.

Берегиня домашнього вогнища

Довкола Наталиної оселі квітують трояни, півонії, хризантеми – особлива любов і розрада для душі. На кухні кипить робота, тому що літо приносить щедрий урожай кабачків, огірків, помідорів, черешень і вишень, з яких вправні руки готують смачну консервацію.  

Та найвища кулінарна гордість Наталії Вікторівни – традиційний український борщ. Цього хисту її ще маленькою навчила бабуся-сусідка.

Усе починається із засмажки: дрібненько покраяна цибулька золотиться на духмяному сальці, далі додаються соковита морква й буряк, який треба пасерувати до глибокого, майже темного відтінку, аби він випустив увесь свій смак і колір. Далі в сковорідку додається томатна паста, приготовлена власноруч.

Потім настає таємниця повільного мління: коли м’ясо, картопля й квасоля вже зварилися, засмажка поєднується з бульйоном. Борщ неодмінно мусить «мліти» на повільному вогні, убираючи в себе кожну нотку смаку.

Наостанок – завершальний акорд: засипається пахучий свіжий кріп та петрушка, після чого страва певний час настоюється. Пані Наталія каже, що найсмачнішим такий борщ стає наступного дня. Та головний інгредієнт, без якого страва ніколи не вдасться, – щира любов, яку господиня вкладає в усе, до чого торкаються її руки.

З роси й води!

29 липня пані Наталія Кухаренко відзначає свій День народження –53-річчя. Символічно, що він припадає саме на «газетний день», коли вона знову вирушить знайомими вулицями до своїх читачів.

Щиро вітаємо пані іменинницю зі світлим святом!

Нехай Ваші стежки завжди будуть легкими, а поштарська сумка важкою лише від добрих новин! Зичимо міцного здоров’я, родинного затишку, невичерпного материнського щастя, мирного неба над головою та щоб людська вдячність і тепло поверталися до Вас сторицею. Нехай троянди цвітуть ще рясніше, а в домівці лунає дитячий сміх і завжди пахне свіжою випічкою й духмяним борщем!

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

 Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію