Донецк
Рус

Сто років боротьби за право кохати. Рецензія на фільм «Чорна куля»

Шоу-бизнес
20-10-2026 21:30
news-image

We live in the era of purpose
We live in the era of youth

When the wise man’s warning is worthless
I’m just a poor boy begging for truth.

Bob Moses, «Broken Belief»

Іспанське кіно часто звертається до історій про сексуальність, релігійність та травми франкістської диктатури. Хав’єр Кальво та Хав’єр Амброссі вирішили розповісти про це із розмахом історичної епопеї. Їхня «Чорна куля» (La bola negra), представлена українським глядачам у межах десятого Київського тижня критики, охоплює майже століття іспанської історії, поєднує долі трьох чоловіків, згадує громадянську війну й диктатуру, а ще залучає до оповіді самого Федеріко Ґарсію Лорку. І все це заради доволі простої думки про право людини бути собою та кохати того, кого вона хоче.

Хав’єр Кальво та Хав’єр Амброссі, відомі в Іспанії як творчий дует Los Javis («два Хаві»), працювали над серіалами «Пакіта Салас», «Венено» та «Месія». Їхня нова повнометражна робота стала одним із найамбітніших і найдорожчих іспанських кінопроєктів останніх років із бюджетом близько 15 млн євро. До виробництва долучилася компанія El Deseo братів Альмодоварів.

У травні 2026 року Кальво та Амброссі отримали приз за найкращу режисуру на Каннському кінофестивалі. Згодом стрічка здобула приз глядацьких симпатій у Торонто й була обрана представляти Іспанію на наступній церемонії «Оскара». Тож нині це один із найпомітніших претендентів на головні нагороди майбутнього сезону. Netflix організував для фільму масштабну міжнародну промокампанію.

«Чорна куля» (La bola negra)

Перша сюжетна лінія переносить нас у 1932 рік, коли Іспанія переживала короткий період республіканських реформ і намагалася позбутися багатовікового впливу монархії та католицької церкви. Молодий Карлос (Міло Кіфес) прагне вступити до престижного чоловічого клубу при місцевому казино, проте його кандидатуру відхиляють через підозри в гомосексуальності. Власне, звідси й походить назва фільму: за правилами клубного голосування чорна куля означає відмову.

Друга історія розгортається у 1937 році, коли країна вже занурилася в громадянську війну. Молодого музику Себастьяна у виконанні артиста Альваро Лафуенте, відомого під псевдонімом Guitarricadelafuente, фактично примушують воювати на боці франкістів. У госпіталі, де він охороняє бранців, Себастьян знайомиться з пораненим республіканцем Рафаелем (Мігель Бернардо), до якого парубок поступово починає відчувати романтичний потяг. Їхні стосунки не просто суперечать суспільній моралі того часу, а й поєднують людей по різні боки фронту. Тож це подвійний злочин.

«Чорна куля» (La bola negra)

Третя лінія переносить нас у 2017 рік. Молодий Альберто (Карлос Ґонсалес), вихований не найкращою матір’ю у світі, намагається розібратися у власному житті та родинному минулому, поступово відкриваючи зв’язки між долями попередніх поколінь. Історії героїв складаються в одну картину того, як почуття, десятиліттями приховувані через страх осуду, продовжують визначати життя навіть тих людей, які народилися вже в демократичній ліберальній Іспанії.

Поєднати ці часові пласти авторам допомагає постать Федеріко Ґарсії Лорки. Видатний іспанський поет і драматург був розстріляний франкістами на початку громадянської війни 1936 року. Серед його незавершених творів залишилася й «Чорна куля», кілька сторінок задуманої п’єси про юнака, якого суспільство відкидає через його сексуальність. Саме цей текст автори перетворюють на символічну нитку, що проходить через усі три історії. При цьому сценарій спирається не лише на літературний спадок Лорки, а й на п’єсу «Темний камінь» Альберто Конехеро, який виступив і співавтором фільму. П’єса присвячена долі коханого поета Рафаеля Родріґеса Рапуна.

«Чорна куля» (La bola negra)

Таким чином, «Чорна куля» розповідає не лише про кількох чоловіків, яким не пощастило народитися в консервативному суспільстві. Це ще й спроба відновити цілий пласт не надто приємної іспанської історії. Зрештою, Лорка давно став одним із головних культурних символів Іспанії, але впродовж багатьох років його воліли вшановувати передусім як великого поета й жертву політичних репресій, значно обережніше згадуючи про гомосексуальність, яка також робила його мішенню для франкістів.

Тож режисери виходять на ширшу тему взаємозв’язку авторитаризму, релігійного пуританства та контролю над приватним життям. Франкістська Іспанія, як і чимало інших диктатур XX століття, вимагала від громадян не лише політичної покори, а й відповідності певному моральному ідеалу. Чоловік мав бути мужнім, патріотичним і релігійним, жінка – слухняною дружиною та матір’ю, а всі інші варіанти особистого життя вважалися загрозою встановленому порядку.

Візуально «Чорна куля» справді вражає. Операторка Ґріс Хордана разом із художниками-постановниками створює масштабну реконструкцію Іспанії різних десятиліть, приділяючи увагу не стільки костюмам та побутовим деталям, скільки звичаям та обрядам. Особливо вдалися епізоди громадянської війни, де мальовничі іспанські краєвиди контрастують із насильством і хаосом, які поступово поглинають навіть найвіддаленіші містечка. Хордана вдало використовує крупні плани, природне освітлення й широкі панорами, створюючи відчуття справжньої історичної епопеї.

Особливо цікавим є те, як Кальво та Амброссі змінюють візуальну мову залежно від епохи. Якщо у сценах тридцятих років відчувається тяжіння до класичного історичного кіно з його ретельно вибудуваними композиціями та декоративністю, то сучасна лінія виглядає значно стриманішою й буденнішою. Проте навіть ця різниця не дозволяє забути, що перед нами історія одного суспільства, яке за майже століття змінило політичний устрій, закони й ставлення до сексуальності, але так і не позбулося всіх наслідків власного минулого.

 «Чорна куля» з Ґленн Клоуз

Акторський ансамбль теж відповідає амбіціям проєкту. Молоді виконавці Альваро Лафуенте, Мігель Бернардо, Міло Кіфес і Карлос Ґонсалес переконливо передають емоційну вразливість своїх героїв, тоді як Пенелопа Крус, Ґленн Клоуз і Хуліо Торрес додають картині зіркової ваги. Причому присутність зірок не перетворює фільм на їхній бенефіс, хоч Крус і отримує найяскравіший номер у фільмі. Режисери все ж зосереджують увагу на історіях чоловіків, чиї долі вони пов’язують попри десятиліття, що їх розділяють.

Втім, саме надмірні амбіції авторів стають головною проблемою «Чорної кулі». У понад дві з половиною години екранного часу вони спробували вмістити історію кількох поколінь, реконструкцію громадянської війни, осмислення диктатури Франко, вшанування спадщини Лорки, пояснення еволюції суспільного ставлення до гомосексуальності й водночас кілька повноцінних романтичних та сімейних драм. Матеріалу тут вистачило б на хороший мінісеріал, і часом здається, що саме цей формат дозволив би ще краще розкрити всі сюжетні лінії. Проте це могло б стати реальністю, якби Netflix від початку фінансував проєкт, а не вступив у боротьбу за нього після прем’єри в Каннах, обійшовши A24, Mubi та Neon.

Особливо відчутно фільм втрачає темп ближче до завершення, коли автори дедалі більше налягають на магічний реалізм, відтворюючи власну версію закінчення твору Лорки. А замість того щоб залишити частину символів та ідей для самостійного осмислення, вони вмикають чорно-білий фільтр і дають слово поетові, який має все пояснити.

«Чорна куля» (La bola negra)

Причому найбільше від цього потерпає сучасна сюжетна лінія, яку ніби відсувають на другий план, хоча вона чи не найцікавіша. В історії, яка розгортається в сучасній Іспанії, де одностатеві шлюби легалізували ще 2005 року, конфлікт дедалі більше зміщується в площину родинної пам’яті, прихованих образ і необхідності примиритися з минулим. Ця лінія чіпляє більше, ніж передбачувана історична розповідь про важливість особистої свободи, право на власну сексуальність і неприйнятність репресивної моралі – речі, з якими сучасний європейський глядач навряд чи збирається сперечатися.

Зрештою, Кальво та Амброссі створили красиве, масштабне й, безумовно, амбітне кіно, яке прагне повернути голос людям, викресленим з офіційної історії Іспанії. І залучення до цієї розповіді Федеріко Ґарсії Лорки виглядає цілком закономірним: поет, чию творчість сьогодні вважають національним надбанням, сам став жертвою суспільства, яке не бажало приймати його особистість. Перетворюючи незавершену п’єсу Лорки на масштабну історію про заборонене кохання, автори ніби намагаються дописати не лише його твір, а й ті сторінки іспанської історії, які десятиліттями залишалися порожніми.

«Чорна куля» цілком заслужено привернула увагу великих кінофестивалів і має всі шанси продовжити успішний нагородний сезон. Проте за чудовою операторською роботою, майстерною реконструкцією епохи та історичним масштабом ховається доволі проста історія, яку явно варто було б подати стисліше. Адже щоб переконати глядача у важливості особистої свободи й права жити без диктату пуританської моралі та авторитарного контролю, зовсім не обов’язково витрачати понад дві з половиною години. Особливо коли найсильніші сцени фільму розповідають про це без зайвих пояснень і без сльозогінних обіймів із мертвими.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Найкращі фільми про дорослішання

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Підтримайте Україну:

Источник: Kinowar