Студент оформив відстрочку в «Резерв+», але того ж дня ТЦК мобілізував його та відправив до війська: суд став на бік чоловіка
Наявність у військовозобов’язаного права на відстрочку від мобілізації може стати підставою для судового оскарження наказу про призов, якщо під час його ухвалення не було враховано відповідні обставини. При цьому окреме питання виникає щодо поновлення прав особи, яка після призову вже була зарахована до військової частини та розпочала проходження служби.
Саме такий спір розглянув Полтавський окружний адміністративний суд. Чоловік оскаржив мобілізацію, посилаючись на відстрочку у зв’язку з навчанням, та вимагав звільнення з військової служби.
Обставини справи
До Полтавського окружного адміністративного суду звернувся чоловік із позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військової частини та комунального некомерційного підприємства «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
Позивач просив визнати протиправними дії посадових осіб ТЦК щодо взяття його на військовий облік та призову на військову службу під час мобілізації, скасувати наказ про призов від 1 липня 2026 року № 2179 у частині, що стосувалася його мобілізації, а також наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу.
Крім того, чоловік вимагав зобов’язати військову частину ухвалити рішення про його звільнення з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу, а ТЦК — зняти його з військового обліку та передати особову справу до територіального центру комплектування за місцем реєстрації.
Окремі позовні вимоги стосувалися результатів військово-лікарської комісії. Чоловік просив визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК від 1 липня 2026 року про придатність до військової служби і зобов’язати відповідну комісію повторно провести медичний огляд із повним дослідженням стану його здоров’я.
Обґрунтовуючи позов, чоловік зазначив, що належним чином виконував обов’язки військовозобов’язаного, перебував на військовому обліку за місцем реєстрації, своєчасно уточнив персональні дані та не порушував правил військового обліку. Також він був офіційно працевлаштований водієм автотранспортних засобів у фізичної особи — підприємця.
Водночас із 2024 року позивач здобував освіту у відокремленому структурному підрозділі «Хорольський агропромисловий фаховий коледж Полтавського державного аграрного університету» за спеціальністю «Менеджмент» на рівні фахового молодшого бакалавра.
Відповідно до довідки про здобувача освіти, сформованої за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, період навчання тривав із 1 вересня 2024 року до 29 січня 2027 року. При цьому відомості ЄДЕБО підтверджували, що поточне здобуття освіти не порушує послідовності освітніх рівнів, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
На переконання позивача, ці обставини надавали йому право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як стверджував чоловік, під час зупинки працівниками поліції спільно з представниками ТЦК він повідомив про своє навчання та наявність підстав для відстрочки. Водночас із незрозумілих для нього причин відповідні відомості про відстрочку були відсутні в застосунку «Резерв+».
Після цього, за твердженням позивача, його затримали та доставили до приміщення ТЦК для проходження військово-лікарської комісії.
Чоловік зазначав, що під час перебування у ТЦК йому заборонили користуватися мобільним телефоном. Незважаючи на це, він неодноразово повідомляв про намір повторно подати заяву на оформлення відстрочки та вимагав прийняти відповідну заяву або надати йому можливість скористатися телефоном для її подання через «Резерв+».
За словами позивача, можливість подати заяву йому надали лише вранці 1 липня 2026 року. Того ж дня він скористався застосунком «Резерв+», подав заяву про відстрочку та повідомив про це представників ТЦК.
Як зазначалося в позові, через нетривалий час заяву розглянули та ухвалили рішення про надання відстрочки. На підтвердження цього чоловік посилався на військово-обліковий документ, сформований у системі «Резерв+».
Водночас 30 червня 2026 року позивача було направлено на проходження військово-лікарської комісії до КНП «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.
За результатами медичного огляду 1 липня 2026 року ВЛК склала довідку, відповідно до якої на підставі статті 39в графи II Розкладу хвороб чоловіка визнали придатним до військової служби.
Того ж дня начальник ТЦК видав наказ № 2179 «Про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період», яким позивача призвали на військову службу за мобілізацією та направили до військової частини.
Згідно з довідкою військової частини від 4 липня 2026 року, чоловік уже перебував на військовій службі.
Позивач вважав, що після подання заяви про відстрочку, а тим більше після її оформлення, у ТЦК не було правових підстав для ухвалення наказу про його призов. Саме тому він звернувся до суду з вимогою скасувати відповідні рішення та поновити порушені права.
Позиції сторін
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки заперечував проти доводів позивача.
Представник ТЦК зазначав, що станом на 30 червня 2026 року в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів «Оберіг» були відсутні відомості про оформлену чоловіком відстрочку.
За твердженням відповідача, надана представником позивача копія витягу з «Резерв+», яка, на думку ТЦК, не була належним чином засвідчена, свідчила про оформлення відстрочки лише 1 липня 2026 року о 17:36.
ТЦК наполягав, що на той момент чоловіка вже було призвано на військову службу відповідно до наказу № 2179, виданого того самого дня.
Також відповідач не погоджувався з твердженнями про незаконність взяття позивача на військовий облік не за місцем його реєстрації.
Посилаючись на пункти 3 та 81 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, представник ТЦК зазначав, що призов військовозобов’язаних та резервістів здійснюється незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
У разі призову не за місцем військового обліку особа перед мобілізацією береться на облік у ТЦК, який здійснює призов, а відповідні відомості вносяться до Єдиного державного реєстру до направлення на ВЛК.
Окремо ТЦК заперечував твердження про протиправне утримання чоловіка у своєму приміщенні, зазначаючи, що представник позивача не надав доказів на підтвердження таких обставин.
Представник позивача, своєю чергою, наголошував на необхідності дотримання встановленого законодавством порядку перевірки військово-облікових документів.
Він посилався на пункт 53 Порядку № 560 та Інструкцію із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, затверджену наказом Міністерства оборони України від 6 серпня 2024 року № 532.
На думку представника позивача, здійснення відеофіксації під час перевірки військово-облікових документів могло б підтвердити або спростувати обставини, викладені в позові. Однак відповідного відеозапису суду не надали.
Також представник чоловіка звертав увагу на положення Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, обґрунтовуючи свою позицію щодо порядку взяття на військовий облік.
Комунальне некомерційне підприємство «Сімейний лікар» у поданих поясненнях зазначило, що електронний документ із постановою ВЛК щодо придатності військовозобов’язаного передається з інформаційно-комунікаційної системи до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
При цьому відповідно до пункту 3.6 глави 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402, картки обстеження та медичного огляду відповідних категорій військовослужбовців зберігаються у ТЦК та СП або в особових справах.
Заклад повідомив, що надав суду всі медичні документи щодо позивача, які залишилися в його розпорядженні.
Водночас підприємство зазначило, що у разі незгоди з діагнозом особа має право оскаржити висновок до ВЛК вищого рівня відповідно до Положення № 402. Якщо ж особа вже проходить військову службу, вона може бути направлена на проходження ВЛК командиром військової частини.
Представник медичного закладу також звернув увагу, що основний спір стосується видання наказу про призов за наявності підстав для відстрочки, тому надати інші пояснення щодо суті спору підприємство не може.
Під час розгляду справи суд задовольнив клопотання представника позивача про виклик свідків та заслухав їхні показання. Надалі, враховуючи подані сторонами клопотання про розгляд справи без їхньої участі, суд перейшов до письмового провадження.
Позиція та висновки суду
Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, надані докази та обставини призову позивача на військову службу, Полтавський окружний адміністративний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд насамперед послався на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Суд також врахував положення статті 65 Конституції України, Законів України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про правовий режим воєнного стану», а також нормативних актів, що регулюють діяльність ТЦК та порядок проведення призову під час мобілізації.
Зокрема, суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов’язаних під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Водночас питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації врегульовано статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти та здобувають рівень освіти, вищий за раніше здобутий, із дотриманням послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Зазначена норма також поширюється на докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури.
Суд встановив наявність відстрочки на дату призову
Досліджуючи обставини навчання позивача, суд встановив, що відповідно до довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО чоловіка було зараховано 23 серпня 2024 року на денну форму навчання до Хорольського агропромислового фахового коледжу Полтавського державного аграрного університету за спеціальністю 073 «Менеджмент».
Відповідний наказ закладу освіти датований 1 вересня 2024 року. Завершення навчання передбачено 29 січня 2027 року.
При цьому Єдина державна електронна база з питань освіти підтверджувала, що поточне здобуття освіти не порушує встановленої законодавством послідовності освітніх рівнів.
Крім того, суд дослідив відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, сформовані 1 липня 2026 року.
Відповідно до цих відомостей позивач мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до завершення мобілізації.
Оцінивши зазначені документи, суд дійшов висновку, що станом на 1 липня 2026 року, тобто на дату видання начальником ТЦК наказу № 2179 про призов, позивач мав відстрочку від мобілізації на відповідній законній підставі.
Саме ця обставина стала визначальною для вирішення спору щодо законності призову.
У зв’язку з цим суд визнав за необхідне визнати протиправними дії ТЦК щодо призову позивача на військову службу за мобілізацією, а також визнати протиправним і скасувати наказ начальника ТЦК від 1 липня 2026 року № 2179 у частині, що стосується призову цього чоловіка.
Чи може суд зобов’язати військову частину звільнити незаконно мобілізовану особу
Окрему правову оцінку суд надав вимогам щодо скасування наказу командира військової частини про зарахування чоловіка до списків особового складу та зобов’язання військової частини ухвалити рішення про його звільнення з військової служби.
Суд звернув увагу, що Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає самостійної та конкретної підстави для звільнення військовослужбовця у разі встановлення судом незаконності його прийняття на військову службу, зокрема внаслідок незаконної мобілізації.
Як зазначено в рішенні, у національному законодавстві відсутні норми, які безпосередньо врегульовують таку ситуацію. Зокрема, немає чіткого механізму поновлення прав особи, яка була незаконно мобілізована, через застосування передбачених законодавством процедур звільнення з військової служби.
На переконання суду, це створює ситуацію правової невизначеності для осіб, які зазнали неправомірного втручання з боку держави та для поновлення прав яких не встановлено чіткого порядку. Така правова невизначеність може тривати роками.
Водночас суд наголосив, що ризик негативних наслідків помилки державного органу, пов’язаної з неналежним урядуванням, повинен покладатися саме на державу, а не на особу, права якої були порушені.
Помилки державних органів не можуть виправлятися за рахунок осіб, які зазнали протиправного втручання.
Відсутність дієвого механізму поновлення порушеного права, як зазначив суд, не повинна взагалі унеможливлювати захист гарантованих Конституцією України інтересів особи.
За таких обставин саме держава повинна нести відповідальність за невиконання своїх зобов’язань або допущені порушення.
Обґрунтовуючи можливість судового захисту за відсутності спеціально передбаченої процедури звільнення, суд послався на статтю 6 Кодексу адміністративного судочинства України, якою закріплено принцип верховенства права.
Відповідно до цього принципу людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Суд зазначив, що не позбавлений права захистити інтереси особи, виходячи насамперед зі змісту принципу верховенства права.
При цьому прогалини у законодавстві, а також порушення, допущені суб’єктами владних повноважень під час застосування правових норм, не можуть виправдовувати неправомірне втручання в реалізацію особою належних їй прав та інтересів.
Суд також врахував, що позивач, попри незаконність рішення про його призов, фактично продовжував перебувати на військовій службі та виконувати конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни, передбачений статтею 65 Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у встановленому порядку.
Разом із тим Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, не передбачає особливого порядку виключення зі списків особового складу військовослужбовців, зарахованих на службу внаслідок протиправних дій суб’єкта владних повноважень під час призову чи мобілізації.
З огляду на це суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі є зобов’язання військової частини ухвалити рішення про його звільнення з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу.
Водночас суд відмовив у задоволенні вимоги про скасування наказу командира військової частини в частині зарахування позивача до списків особового складу, оскільки відповідний наказ уже вичерпав свою дію.
Отже, суд розмежував вимоги про скасування наказу, на підставі якого військовослужбовця вже зарахували до військової частини, та необхідність реального поновлення його порушених прав шляхом ухвалення рішення про звільнення зі служби.
Щодо законності взяття на військовий облік не за місцем реєстрації
Розглядаючи вимоги про визнання протиправними дій ТЦК щодо взяття позивача на військовий облік та зобов’язання передати його особову справу до ТЦК за місцем реєстрації, суд звернувся до положень пункту 81 Порядку № 560.
Цей пункт передбачає, що у разі призову військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації не за місцем перебування на військовому обліку, за винятком осіб, які добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, такі особи перед призовом беруться на військовий облік у районному або міському ТЦК, який здійснює їх призов.
Відомості про взяття таких осіб на військовий облік повинні бути внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів перед їх направленням на військово-лікарську комісію.
Водночас, вирішуючи вимоги в цій справі, суд виходив із уже встановленої обставини, що позивач мав відстрочку від призову на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на це суд дійшов висновку про необхідність визнати протиправними дії ТЦК щодо взяття позивача на військовий облік.
Також суд визнав обґрунтованою вимогу зобов’язати відповідний ТЦК зняти чоловіка з військового обліку та передати його особову справу до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації.
Таким чином, висновок про протиправність взяття на військовий облік суд зробив з урахуванням конкретних обставин цієї справи, насамперед установленої наявності відстрочки від мобілізації.
Чому суд не скасував постанову ВЛК
Окремо суд розглянув вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови військово-лікарської комісії від 1 липня 2026 року про придатність позивача до військової служби, а також зобов’язання повторно провести медичний огляд із повним дослідженням стану здоров’я.
Суд послався на Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністерства оборони України № 402.
Відповідно до цього Положення у разі незгоди з постановою позаштатної військово-лікарської комісії особа має право звернутися зі скаргою до ВЛК вищого рівня.
При цьому військово-лікарські комісії регіонів уповноважені скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. За рішенням ВЛК регіону також може проводитися повторний або контрольний медичний огляд особи.
Дії, бездіяльність чи рішення регіональних військово-лікарських комісій можуть бути оскаржені до Центральної військово-лікарської комісії або в судовому порядку.
З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що перевірка рішень позаштатних ВЛК щодо дотримання всіх умов та критеріїв, передбачених Положенням № 402 під час проведення медичного огляду, належить до функцій ВЛК регіону або Центральної військово-лікарської комісії.
Відтак вимоги позивача про скасування постанови ВЛК щодо придатності до військової служби та зобов’язання провести повторний медичний огляд суд не задовольнив.
Рішення суду
За результатами розгляду справи № 440/9406/26 Полтавський окружний адміністративний суд частково задовольнив адміністративний позов.
Суд визнав протиправними дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо взяття позивача на військовий облік та призову на військову службу за мобілізацією.
Також суд визнав протиправним і скасував наказ начальника ТЦК від 1 липня 2026 року № 2179 «Про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» у частині призову позивача.
Військову частину зобов’язано ухвалити рішення про звільнення чоловіка з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини.
Крім того, суд зобов’язав відповідний ТЦК зняти позивача з військового обліку та передати його особову справу до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації.
У задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо скасування наказу командира військової частини про зарахування до списків особового складу та оскарження постанови ВЛК, суд відмовив.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
