Студента денної форми навчання зупинили на блокпості, направили на ВЛК і мобілізували: чому суд не скасував призов
Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом чоловіка до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і військової частини про визнання протиправними та скасування наказів щодо його призову на військову службу під час мобілізації і зарахування до списків особового складу, а також про зобов’язання звільнити його з військової служби.
Позивач стверджував, що на момент мобілізації мав право на відстрочку у зв’язку з навчанням, а медичний огляд військово-лікарською комісією було проведено неналежним чином.
Обставини справи
Як встановив суд, 2 червня 2026 року чоловіка зупинили на блокпості на Краснодарській трасі в Харківській області та зобов’язали пред’явити військово-обліковий документ. Після перевірки його доставили до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де направили на проходження військово-лікарської комісії.
За результатами медичного огляду, проведеного в КНП «Міська поліклініка № 18» Харківської міської ради, чоловіка визнали придатним до військової служби. Це підтверджувалося довідкою ВЛК від 2 червня 2026 року № 2026-0602-1019-0257-0.
Того ж дня начальник територіального центру комплектування видав наказ № 2194 про призов чоловіка на військову службу під час мобілізації та направлення його до військової частини.
Не погодившись із такими діями, чоловік звернувся до адміністративного суду.
Позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника ТЦК та СП від 2 червня 2026 року «Про призов військовозобов’язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» у частині, що стосувалася його призову.
Крім того, він вимагав визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини в частині зарахування його до списків особового складу.
Також чоловік просив зобов’язати військову частину, в якій він проходитиме службу на момент завершення розгляду справи, звільнити його з військової служби з подальшим виключенням зі списків особового складу.
Позовні вимоги він обґрунтовував тим, що 2 червня 2026 року його було примусово затримано на блокпості, після чого, попри наявність підстав для відстрочки від мобілізації, направлено на проходження військово-лікарської комісії.
За твердженням позивача, медичний огляд мав формальний характер, а його скарги на стан здоров’я військово-лікарська комісія проігнорувала. Він також наполягав, що фактично належного медичного обстеження відповідно до виданих направлень не проходив.
Окремо чоловік посилався на наявність передбаченого законодавством права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв’язку з навчанням.
У додаткових поясненнях, поданих до суду 22 липня 2026 року, позивач зазначив, що на момент призову був здобувачем освіти денної форми навчання в закладі професійної освіти «Харківський професійний коледж будівництва та промисловості».
За його словами, він навчався в цьому закладі з 1 вересня 2024 року, а завершення навчання передбачалося 30 червня 2027 року.
На підтвердження зазначених обставин чоловік послався на довідку з Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО) № 855919 від 2 червня 2026 року.
Позивач вважав, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.
На його переконання, ігнорування підстав для відстрочки, порушення порядку проходження ВЛК та примусовий характер мобілізації свідчили про протиправність дій відповідачів і необхідність скасування відповідних наказів.
Разом із позовною заявою чоловік подав заяву про забезпечення позову.
У ній він просив зупинити дію наказу начальника ТЦК та СП про його призов і наказу командира військової частини про зарахування до списків особового складу до набрання законної сили рішенням суду.
Також позивач просив заборонити військовій частині або іншій частині, до якої його могли перемістити, направляти його до зони активних бойових дій та залучати до виконання бойових чи службових завдань до завершення судового розгляду.
Ухвалою від 13 липня 2026 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників. Цього ж дня суд повністю відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Позиції відповідачів
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки заперечив проти задоволення позову, наполягаючи на законності проведених мобілізаційних заходів.
У відзиві на позов ТЦК та СП зазначив, що 2 червня 2026 року на блокпості уповноважена група оповіщення спільно з працівниками Національної поліції України здійснила перевірку військово-облікових документів позивача.
Під час перевірки відомостей через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів «Оберіг» було виявлено суттєві розбіжності між військово-обліковими даними чоловіка та актуальними відомостями реєстру.
Крім того, за твердженням відповідача, в інформаційній системі «Оберіг» повністю були відсутні відомості про наявність у чоловіка права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
ТЦК та СП також заперечив твердження позивача щодо формального характеру проходження ВЛК.
Відповідач зазначив, що чоловік пройшов повний медичний огляд у КНП «Міська поліклініка № 18» Харківської міської ради, за результатами якого отримав довідку ВЛК про придатність до військової служби.
На думку ТЦК та СП, оскільки позивача було визнано придатним за станом здоров’я і він не надав належним чином оформлених документів про відстрочку, наказ про його призов на військову службу було видано правомірно.
У подальших запереченнях відповідач окремо наголосив, що наявність відомостей у державних реєстрах не звільняє військовозобов’язаного від обов’язку звернутися із заявою про надання відстрочки.
ТЦК та СП стверджував, що до моменту видання наказу про призов чоловік не подав заяви за формою, визначеною додатком 4 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560.
При цьому, за позицією відповідача, усні заяви про наявність права на відстрочку не мають юридичної сили для її оформлення.
Військова частина також просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
У своєму відзиві вона зазначила, що процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, оскільки вже відбулася.
На переконання військової частини, навіть визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, яка вже набула статусу військовослужбовця.
Відповідач також послався на статтю 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка визначає підстави звільнення військовослужбовців із військової служби.
Військова частина стверджувала, що в матеріалах позову відсутні обставини, які відповідно до зазначеної статті могли б бути підставою для звільнення чоловіка з військової служби.
Представник позивача, своєю чергою, заперечив доводи військової частини та звернув увагу суду на те, що відзив було подано після закінчення встановленого процесуального строку. У зв’язку з цим він просив залишити відзив без розгляду та вирішити справу за наявними матеріалами.
Позиція та висновки суду
Оцінюючи спірні правовідносини, Дніпропетровський окружний адміністративний суд виходив із положень Конституції України, законів «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про правовий режим воєнного стану», а також нормативно-правових актів, які регулюють порядок призову громадян на військову службу під час мобілізації.
Суд нагадав, що відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України, а військова служба проходиться відповідно до закону.
Водночас частина друга статті 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та їх посадових осіб діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.
Суд зазначив, що під час мобілізації призову на військову службу підлягають військовозобов’язані та резервісти, які перебувають у запасі й не мають передбачених законодавством підстав для непризову, зокрема визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Призов військовозобов’язаних у воєнний час здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки в порядку, визначеному законодавством.
За матеріалами справи суд також встановив, що відповідно до наказу командира військової частини від 16 червня 2026 року № 173, виданого на підставі мобілізаційного розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України від 11 червня 2026 року № 15657/дск, позивача було призвано на військову службу за мобілізацією. У рішенні зазначено, що відповідні обставини сторонами не заперечувалися.
Щодо перевірки документів та затримання на блокпості
Оцінюючи доводи позивача про примусове затримання та порушення його прав під час перевірки документів, суд звернувся до положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зокрема, пункт 7 частини першої статті 8 цього Закону передбачає можливість перевірки документів в осіб під час дії воєнного стану в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Також суд послався на частину другу статті 32 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якої в період дії воєнного стану та/або під час мобілізації поліцейський має право вимагати в чоловіків віком від 18 до 60 років пред’явлення військово-облікового документа разом із документом, що посвідчує особу.
Крім того, частина шоста статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює обов’язок чоловіків віком від 18 до 60 років мати при собі військово-обліковий документ та пред’являти його на вимогу уповноважених осіб.
Суд зазначив, що під час перевірки документів уповноважені представники ТЦК та СП і поліцейські можуть використовувати технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення для доступу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Проаналізувавши відповідні приписи, суд дійшов висновку, що перевірка органами Національної поліції України документів, зокрема військово-облікових, під час мобілізації є законною дією.
Щодо направлення та проходження військово-лікарської комісії
Розглядаючи доводи про примусове направлення на ВЛК та неналежне проведення медичного огляду, суд застосував положення Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Суд зазначив, що відповідно до пункту 15 цього Порядку керівники районних і міських територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки організовують перевірку військово-облікових документів, вживають спільно з поліцією передбачених законодавством заходів щодо осіб, які порушили правила військового обліку, та забезпечують оформлення призову під час мобілізації.
Пункт 69 Порядку № 560 передбачає можливість направлення військовозобов’язаних на медичний огляд за наявності визначених законодавством підстав, зокрема якщо в реєстрі відсутнє дійсне рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності до військової служби.
Суд наголосив, що рішення про придатність військовозобов’язаного до військової служби за станом здоров’я ухвалює військово-лікарська комісія.
Відповідно до пунктів 72 і 73 Порядку № 560, у разі незгоди з рішенням ВЛК при районному або міському ТЦК та СП громадянин може звернутися із заявою для направлення на проходження ВЛК при обласному територіальному центрі комплектування.
Рішення військово-лікарської комісії обласного рівня щодо придатності до військової служби під час мобілізації може бути скасоване штатною ВЛК вищого рівня або оскаржене в судовому порядку.
Крім того, суд навів положення пункту 74 Порядку № 560, згідно з яким військовозобов’язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, за рішенням керівника ТЦК та СП видається направлення на проходження ВЛК за встановленою формою. Таке направлення підлягає реєстрації та видається під особистий підпис.
Відповідно до пункту 75 Порядку придатність військовозобов’язаного до військової служби за станом здоров’я визначається кожним лікарем індивідуально. Висновки лікарів, скарги особи, об’єктивні дані, отримані під час огляду, та встановлені діагнози вносяться до відповідної медичної документації.
Суд також врахував положення пункту 77 Порядку № 560 щодо внесення рішення ВЛК до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Звертаючись до порядку оформлення призову, суд зазначив, що відповідно до пунктів 81 і 82 Порядку № 560 призов військовозобов’язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється територіальними центрами комплектування та оформлюється відповідним наказом.
При цьому особи, яких призивають не за місцем перебування на військовому обліку, за передбачених Порядком умов перед призовом мають бути взяті на військовий облік у ТЦК та СП, який здійснює їх призов, із внесенням відповідних відомостей до реєстру до направлення на ВЛК.
Суд також послався на пункт 94 Порядку № 560, відповідно до якого до складу військових команд включають військовозобов’язаних і резервістів, придатних до військової служби за станом здоров’я, які не мають права на відстрочку та відповідають установленим вимогам за результатами професійно-психологічного відбору.
За результатами аналізу цих положень суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача територіальним центром комплектування у відповідній частині оскаржуваних дій.
Щодо законності висновку ВЛК та можливості його судового перегляду
Окремо суд розглянув доводи чоловіка про протиправність довідки військово-лікарської комісії через неналежне проведення медичного обстеження.
Суд звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18.
У цьому рішенні Верховний Суд зазначив, що до повноважень адміністративного суду не належить оцінювання медичного діагнозу з погляду того, чи підпадає він під дію відповідних статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, які визначають ступінь придатності до військової служби.
За наведеним Верховним Судом підходом, вирішення спірних медичних питань і складних випадків належить до компетенції відповідних військово-лікарських комісій, зокрема Центральної військово-лікарської комісії.
Суд зазначив, що позивач має право звернутися до регіональної ВЛК для проходження повторного або контрольного медичного огляду, а в разі незгоди з її рішенням — подати скаргу до Центральної військово-лікарської комісії.
Водночас, розглядаючи вимоги про скасування наказів щодо мобілізації та звільнення з військової служби, суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23.
Верховний Суд у цій постанові зазначив, що процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася.
Тому визнання процедури призову протиправною саме по собі не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Суд також звернув увагу на положення пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», відповідно до якого початком проходження військової служби для громадян, призваних під час мобілізації, є день відправлення у військову частину з відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З огляду на це суд зазначив, що навіть за наявності порушень процедури призову визнання протиправними відповідних дій або бездіяльності не призведе до автоматичного повернення особи до статусу військовозобов’язаного, оскільки після початку проходження військової служби вона набуває статусу військовослужбовця.
Окремо суд наголосив, що сам факт непроходження медичного огляду під час призову не свідчить про непридатність особи до військової служби.
Так само він не є самостійною підставою для звільнення з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка встановлює вичерпний перелік підстав для такого звільнення.
На переконання суду, проведення медичного огляду військово-лікарською комісією також не забезпечить відновлення попереднього правового статусу позивача в межах спору щодо процедури його призову.
Щодо права на відстрочку у зв’язку з навчанням
Окрему правову оцінку суд надав доводам позивача про наявність у нього права на відстрочку від мобілізації як здобувача освіти денної форми навчання.
Чоловік посилався на довідку з ЄДЕБО № 855919 від 2 червня 2026 року та навчання в закладі професійної освіти «Харківський професійний коледж будівництва та промисловості».
Проте суд виходив із того, що право на відстрочку має бути реалізоване в порядку, визначеному законодавством.
Посилаючись на статтю 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядок № 560, суд зазначив, що відстрочка від призову не надається автоматично лише на підставі наявності інформації про навчання в базі даних.
У рішенні суд наголосив, що військовозобов’язаний повинен особисто подати на ім’я голови відповідної комісії ТЦК та СП письмову заяву за формою, визначеною додатком 4 до Порядку № 560, разом із документами, які підтверджують право на відстрочку, зокрема довідкою про здобувача освіти з ЄДЕБО.
На підтвердження такого підходу суд послався на постанови Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 300/4098/22 та від 4 квітня 2024 року у справі № 120/10002/22-а.
У цих рішеннях Верховний Суд зазначив, що право на відстрочку від призову під час мобілізації є правом військовозобов’язаного, реалізація якого залежить не лише від наявності відповідних матеріально-правових підстав, а й від виконання особою визначених законодавством процедурних дій.
Зокрема, суд навів правовий підхід, відповідно до якого, якщо особа до моменту призову не звернулася до ТЦК та СП із належною заявою та підтвердними документами, територіальний центр комплектування не має законодавчих підстав самостійно ухвалювати рішення про надання відстрочки.
Дослідивши матеріали справи № 160/19971/26, Дніпропетровський окружний адміністративний суд встановив, що в них відсутня копія заяви позивача про надання відстрочки, адресованої голові комісії ТЦК та СП.
Саме відсутність підтвердження звернення із відповідною заявою до моменту призову стала одним із визначальних аргументів суду під час оцінки доводів позивача про порушення його права на відстрочку.
Суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Оцінка доказів та остаточне рішення суду
Під час оцінювання доказів суд застосував положення статей 77 і 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначив, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, визначених законом.
Водночас у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень обов’язок доведення правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює наявні у справі докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Також суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини у справах «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України».
Суд нагадав, що принцип належного здійснення правосуддя вимагає наведення у судових рішеннях належних підстав, на яких вони ґрунтуються. Водночас обов’язок обґрунтування рішення не означає необхідності надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін, а обсяг мотивування залежить від характеру відповідного рішення.
Оцінивши докази в сукупності та проаналізувавши встановлені обставини, Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Зокрема, суд виходив із законності перевірки військово-облікових документів під час мобілізації, передбаченого законодавством порядку направлення військовозобов’язаних на ВЛК, відсутності в матеріалах справи підтвердження належного звернення позивача із заявою про надання відстрочки до моменту призову, а також правових наслідків набуття особою статусу військовослужбовця.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд повністю відмовив у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування наказів щодо призову на військову службу і зарахування до списків особового складу, а також про зобов’язання звільнити позивача з військової служби.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене в порядку і строки, визначені статтями 295 і 297 цього Кодексу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
