Тестя знайшли на залізничній колії із відрізаною головою

Її знайшли вбuтою в підвалі з розтрощеною молотком головою. А за день до цього на залізничній колії виявили тіло її свекра з відрубаною головою.

18 вересня, Аллі Горській могло б виповнитися 97 років. Але вона не дожила навіть до 42.

Це сталося у листопаді 1970 року. Офіційна версія радянської системи: свекор убuв невістку через особисту неприязнь, а потім вчинив самогубство.

У це не повірив ніхто з її оточення. Усі розуміли: це була розправа КДБ.

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті – художниця, монументалістка, правозахисниця, одна з тих, хто у 1962 році вперше публічно заговорив про поховання розстріляних енкаведистами українців у Биківнянському лісі.

Моторошні поховання допомогли відкрити діти – вони грали у футбол людським черепом із отвором від кулі.

Вона народилася в номенклатурній родині, де українською не говорили. Але свідомо стала українкою – вивчила мову в дорослому віці, писала диктанти під диктовку подруги. Саме за це в СРСР карали.

Її квартира в центрі Києва стала штабом шістдесятників. Там збиралися Василь Стус, Василь Симоненко, Іван Світличний, Опанас Заливаха.

Вона допомагала родинам політв’язнів грошима, одягом, листами. Її боялися, бо вона не боялася.

У 1963 році Горська разом з іншими художниками створила вітраж до 150-річчя Шевченка у Київському університеті.

У центрі – Тарас, який пригортає Україну-мати і зупиняє кривдників. Каркас, на якому кріпилося скло, митці зробили підкреслено грубим – як ґрати.

Партійне керівництво запанікувало: “Чому Україна за ґратами? Яку кару накликає Тарас?”

Вітраж розбили на тисячі друзок. Ректор університету особисто гатив молотком по склу – за вказівкою секретаря міськкому КПУ.

Аллу виключили зі Спілки художників. Потім – вдруге, після підпису під листом-протестом 139 діячів культури проти переслідувань дисидентів.

28 листопада 1970 року Алла поїхала до Василькова – забрати у свекра швейну машинку.

Вона не повернулася. Міліція відмовилася відкрити будинок, попри тривогу рідних.

29 листопада на коліях біля Фастова знайшли тіло свекра з відрізаною головою.

А 2 грудня в погребі знайшли Аллу – убuту ззаду одним ударом сокири по голові.

Медексперт сказав: удар був професійний, один. Іван Зарецький був літньою людиною – він фізично не міг такого зробити.

Свекор лежав на рейках обличчям догори – є підозри, що його тримали.

Перед смертю Алла зустрічалася з незнайомцем у парку Шевченка.

Сьогодні зіставлення слідчої справи та доповідних голови КДБ дає аргументовану базу: це був спланований замах.

7 грудня 1970 року Київ прощався з Аллою Горською. Василь Стус ніс її портрет і першим публічно назвав убивство – убивством.

Він присвятив їй вірш “Ярій, душе, ярій, а не ридай”. Невдовзі його заарештували. Він загине в концтаборі.

Влада не дозволила поховати Аллу на Байковому кладовищі – змусила ховати у Берківцях.

Її мозаїки “Дерево життя” і “Боривітер” у Маріуполі росіяни знищили у 2022 році. Вціліли лише дві – “Птах” на Черкащині та “Вітер” у Києві. Остання потребує реставрації.

Сьогодні їй могло б виповнитися 97. Вона не дожила навіть до 42 – але встигла зробити більше, ніж інші за ціле життя.

Її вбuлu, але не змогли вбuтu те, за що вона боролася. І поки ми пам’ятаємо її ім’я – вона жива.

Олег Байрак