Суд пояснив, чому наявність підстав для відстрочки не означає звільнення від мобілізації
Волинський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу № 140/1291/26 за позовом військовослужбовця до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та військової частини про визнання протиправними дій щодо мобілізації, скасування наказу про призов, а також зобов'язання звільнити його з військової служби.
Суд дослідив обставини призову під час мобілізації, доводи щодо порушення процедури проходження військово-лікарської комісії, наявності права на відстрочку та межі судового захисту у спорах цієї категорії.
Фабула справи
Позивач звернувся до суду з вимогами визнати протиправними дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки, скасувати наказ про його призов на військову службу під час мобілізації та зобов'язати військову частину прийняти рішення про звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу.
Позов обґрунтований тим, що працівники територіального центру комплектування та соціальної підтримки, на думку позивача, допустили істотні порушення законодавства під час проведення мобілізаційних заходів. Він стверджував, що був примусово доставлений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, де його безпідставно утримували, після чого направили на військово-лікарську комісію.
За твердженням позивача, фактичного медичного огляду проведено не було. Він зазначав, що відмовився проходити військово-лікарську комісію через відсутність необхідних медичних документів, лікарі його не оглядали, лабораторні дослідження не проводилися, а висновок про придатність до військової служби було оформлено формально. Також він посилався на те, що не отримував під особистий підпис направлення на проходження військово-лікарської комісії, повістку про призов та направлення до місця проходження військової служби.
Окремо позивач наголошував на наявності сімейних обставин, які, на його думку, давали право на звільнення з військової служби. Він зазначав, що його мати хворіє на онкологічне захворювання, проходить курс поліхіміотерапії та потребує постійного стороннього догляду. Крім того, бабу позивача відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії визнано такою, що потребує постійного стороннього догляду.
У зв'язку із цими обставинами позивач подав до командування військової частини рапорт про дострокове звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», однак відповіді на нього не отримав.
На думку позивача, порушення процедури мобілізації та недотримання вимог законодавства щодо проходження військово-лікарської комісії призвели до незаконного призову на військову службу, що стало підставою для звернення до адміністративного суду.
Військова частина проти позову заперечила та зазначила, що після отримання відповідних документів від територіального центру комплектування та соціальної підтримки діяла виключно в межах наданих законом повноважень. Командир військової частини видав наказ про зарахування позивача до списків особового складу на підставі наказу про призов та поіменного списку, отриманих від органу комплектування. При цьому військова частина не наділена повноваженнями перевіряти законність рішень територіального центру комплектування та соціальної підтримки або відмовлятися від виконання належним чином оформлених документів.
Щодо рапорту про звільнення відповідач зазначив, що після його надходження було організовано перевірку сімейних обставин позивача відповідно до вимог Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. За результатами проведеного обстеження компетентним органом встановлено відсутність підтвердження того, що немає інших осіб, які відповідно до закону можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача, у зв'язку з чим правових підстав для його звільнення за сімейними обставинами не встановлено.
Відповідач також заперечив доводи про непроходження військово-лікарської комісії, зазначивши, що позивач самостійно відмовився від проходження медичного огляду через відсутність медичних документів. При цьому навіть у разі наявності порушень під час проведення медичного огляду такі обставини самі по собі не є підставою для звільнення з військової служби.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як третя особа повідомив, що на дату призову в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також у матеріалах особової справи були відсутні будь-які відомості чи документи, які підтверджували б право позивача на відстрочку або факт оформлення такої відстрочки. У зв'язку із цим рішення про призов було прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.
Також третя особа зазначила, що відповідно до довідки військово-лікарської комісії позивач пройшов медичний огляд, був оглянутий лікарями всіх необхідних спеціальностей, пройшов лабораторні та інструментальні дослідження, після чого був визнаний придатним до військової служби. Отже, твердження про відсутність медичного огляду, на думку третьої особи, не підтверджуються матеріалами справи.
Дослідивши письмові докази, суд встановив, що позивач був визнаний військово-лікарською комісією придатним до військової служби, наказом начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки призваний на військову службу під час мобілізації та направлений до військової частини, а наказом командира військової частини зарахований до списків особового складу і призначений на відповідну військову посаду. Саме законність цих рішень стала предметом судового розгляду.
Позиція та висновки суду
Розглядаючи спір, суд насамперед виходив із положень статей 19 та 65 Конституції України, Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560, а також Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.
Суд зазначив, що під час мобілізації на військову службу призиваються військовозобов'язані, які є придатними за станом здоров'я та не мають оформленого права на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивач посилався на те, що мав право на відстрочку у зв'язку з тим, що його мати є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а також через необхідність здійснення догляду за бабою, яка також потребує постійного стороннього догляду.
Однак суд звернув увагу, що сама наявність передбачених законом обставин ще не означає автоматичного виникнення права на відстрочку. Законодавством передбачено спеціальний порядок реалізації такого права, який полягає у поданні військовозобов'язаним відповідної заяви та документів, що підтверджують наявність підстав для відстрочки, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Лише після розгляду цих документів компетентний орган приймає рішення про надання або відмову в наданні відстрочки.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив відсутність доказів того, що до моменту призову позивач звертався до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки та документами, які підтверджують право на її отримання. Також матеріали справи не містили доказів того, що питання про надання відстрочки перебувало на розгляді відповідної комісії або що компетентним органом було прийнято рішення про її надання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що станом на день призову територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не мав правових підстав вважати позивача особою, яка користується правом на відстрочку.
Суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 1 жовтня 2024 року у справі №160/10728/23, відповідно до якої право на відстрочку має бути реалізоване самим військовозобов'язаним шляхом вчинення активних дій та оформлення його у встановленому законом порядку компетентним органом. При цьому реалізація такого права можлива лише до моменту набуття особою статусу військовослужбовця.
Крім того, суд врахував висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, згідно з яким процедура призову під час мобілізації є незворотною. Навіть якщо окремі порушення процедури призову будуть встановлені, саме по собі це не відновлює становища особи, яке існувало до мобілізації.
Оцінюючи доводи про порушення порядку проходження військово-лікарської комісії, суд зазначив, що відповідно до матеріалів справи позивач був оглянутий військово-лікарською комісією, за результатами чого оформлено довідку про його придатність до військової служби.
Суд дослідив картку медичного огляду, яка містила відомості про проходження огляду профільними лікарями та результати лабораторних і додаткових обстежень, зокрема аналізів крові, сечі та флюорографії. Відсутність підпису позивача у картці медичного огляду, на переконання суду, не свідчить про недійсність постанови військово-лікарської комісії, оскільки відповідне рішення комісії є чинним, не було оскаржене та не є предметом розгляду у цій справі.
Суд також врахував правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої навіть факт непроходження медичного огляду сам по собі не є доказом непридатності особи до військової служби та не може бути самостійною підставою для її звільнення відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також для скасування наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації.
Окремо суд наголосив, що неподання заяви про надання відстрочки відповідно до пункту 58 Порядку №560 означає відсутність у територіального центру комплектування та соціальної підтримки юридичних підстав для вирішення питання щодо її надання. Відповідно, на відповідача не може бути покладено обов'язок вчиняти дії, пов'язані з наданням відстрочки особі, яка не реалізувала це право у визначеному законом порядку.
Щодо вимоги про зобов'язання військової частини звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу суд зазначив, що вона є похідною від вимог про визнання незаконним призову. Оскільки суд не встановив протиправності рішення про мобілізацію та не знайшов підстав для скасування відповідного наказу, вимога про звільнення також не підлягає задоволенню.
Разом із тим суд окремо звернув увагу, що позивач посилався на подання рапортів про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та на відсутність належного реагування на них з боку командування військової частини. Проте питання правомірності розгляду цих рапортів, наявності чи відсутності підстав для звільнення за сімейними обставинами, а також законності дій чи бездіяльності посадових осіб під час їх розгляду не були предметом заявлених позовних вимог, а тому не могли бути предметом оцінки у цій справі.
За результатами розгляду справи Волинський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що відповідачі діяли в межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений законодавством, а підстав для задоволення адміністративного позову не встановлено. У задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій, скасування наказу про призов, зобов'язання звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу відмовлено повністю.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
