Суд скасував мобілізацію заброньованого парамедика через некоректні дані державного реєстру
Чернівецький окружний адміністративний суд розглянув справу № 600/5075/25-а за позовом щодо оскарження наказу про призов на військову службу під час мобілізації та вимоги про звільнення з військової служби особи, яка на момент мобілізації мала чинне бронювання як працівник критично важливого підприємства.
Суд дійшов висновку про протиправність наказу про мобілізацію, скасував його в оскарженій частині та зобов’язав військову частину прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби і виключити його зі списків особового складу.
Обставини справи
Позивач просив визнати протиправним і скасувати наказ начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військову службу під час мобілізації в частині його направлення до військової частини, а також зобов’язати військову частину прийняти рішення про його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу.
Позов був обґрунтований тим, що на момент мобілізації позивач працював парамедиком у Чернівецькому обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який є критично важливим підприємством, а його посада належить до тих, що підлягають бронюванню. Позивач зазначав, що мав чинне бронювання та посвідчення про надання відстрочки від призову строком на дванадцять місяців. Водночас під час перевірки військово-облікового документа у застосунку «Резерв+» він виявив інформацію про перебування у розшуку територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Після прибуття до ТЦК та СП для з’ясування підстав такого запису його було затримано та направлено до військової частини для проходження військової служби. На думку позивача, працівники територіального центру комплектування безпідставно внесли до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів відомості про його звільнення з місця роботи, що призвело до незаконної мобілізації.
Відповідач заперечував проти позову та зазначав, що мобілізація була проведена відповідно до закону. На його думку, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів бронювання позивача припинилося у зв’язку із його звільненням з роботи, а анулювання бронювання відбулося автоматично в результаті електронної інформаційної взаємодії державних реєстрів. Військова частина також вказувала, що закон не передбачає звільнення військовослужбовця, призваного під час мобілізації, лише з тієї підстави, що після призову існує наказ про бронювання.
Під час розгляду справи суд встановив, що позивач із 2016 року працює у Чернівецькому обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а з 1 січня 2025 року обіймає посаду парамедика. Суд також встановив, що цей заклад належить до критично важливих підприємств, а посада парамедика входить до переліку посад, які підлягають бронюванню.
Крім того, позивачеві 5 серпня 2025 року було видано посвідчення про відстрочку від призову строком на дванадцять місяців. Незважаючи на це, 25 вересня 2025 року наказом начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки його було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини, де він був зарахований до списків особового складу і призначений на військову посаду.
Висновки та рішення суду
Дослідивши матеріали справи, суд насамперед звернув увагу на законодавче регулювання проходження військової служби під час мобілізації та бронювання військовозобов’язаних. Суд зазначив, що відповідно до Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» під час мобілізації на військову службу призиваються лише ті військовозобов’язані, які не заброньовані в установленому законом порядку. Водночас Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо передбачає, що військовозобов’язані, заброньовані на період мобілізації та воєнного стану, не підлягають призову на військову службу.
Суд встановив, що позивач мав чинне посвідчення про надання відстрочки від призову, видане 5 серпня 2025 року строком на дванадцять місяців. Таким чином, на дату мобілізації — 25 вересня 2025 року — він користувався правовим статусом заброньованої особи та відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не міг бути призваний на військову службу.
Оцінюючи доводи територіального центру комплектування та соціальної підтримки про те, що бронювання припинилося через нібито звільнення позивача з роботи, суд зазначив, що правомірність видачі посвідчення про відстрочку та оформлення бронювання відповідачами не заперечувалася. При цьому твердження про звільнення ґрунтувалися виключно на відомостях Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Суд критично оцінив ці доводи, наголосивши, що некоректна робота державних реєстрів не може створювати негативні правові наслідки для особи, яка була належним чином заброньована.
Суд також врахував, що під час прибуття до територіального центру комплектування позивач повідомляв про наявність чинного бронювання, надав посвідчення про відстрочку та зазначав, що продовжує працювати у Чернівецькому обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Ці обставини підтверджувалися офіційними листами роботодавця, відповідно до яких працівник продовжував перебувати у трудових відносинах, заяви про звільнення не подавав, а повідомлення про його звільнення до територіального центру комплектування не направлялися. Жодних доказів звільнення відповідачі суду не надали.
За таких обставин суд дійшов висновку, що наказ про призов позивача на військову службу в частині його направлення до військової частини є протиправним і підлягає скасуванню. При цьому суд підкреслив, що скасування незаконного індивідуального акта не порушує стабільності публічно-правових відносин щодо проходження військової служби, а навпаки свідчить про неприпустимість незаконних дій територіальних центрів комплектування під час мобілізації осіб, які мають право на відстрочку.
Розглядаючи вимогу про звільнення позивача з військової служби, суд зазначив, що зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини здійснюється на підставі наказу по стройовій частині після його направлення територіальним центром комплектування. Однак у цій справі саме незаконні дії територіального центру комплектування стали підставою для такого зарахування. Суд наголосив, що неправомірні дії не можуть породжувати правомірних наслідків, а юридичні наслідки порушення прав особи мають бути усунуті шляхом повернення її у правовий стан, який існував до порушення. У цьому контексті суд послався також на доктрину «плодів отруйного дерева», відповідно до якої незаконне первинне рішення не може бути підставою для виникнення законних похідних наслідків.
Суд окремо відхилив посилання військової частини на постанову Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, в якій зазначалося, що процедура мобілізації є незворотною і її визнання протиправною саме по собі не відновлює попереднє становище особи. Чернівецький окружний адміністративний суд наголосив, що ця постанова не є зразковою та ухвалена за інших фактичних обставин. Вона стосувалася військовослужбовця, який майже через рік після призову оскаржив мобілізацію, посилаючись на непроходження військово-лікарської комісії, тому наведені висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Також суд не погодився з доводами про неможливість скасування індивідуального акта після його виконання. Він зазначив, що сам факт виконання такого акта або вичерпання ним своєї дії не позбавляє особу права на судовий захист. Будь-який індивідуальний акт суб’єкта владних повноважень, який безпосередньо впливає на права чи законні інтереси особи, може бути предметом судового оскарження. Завдання адміністративного судочинства полягає не в абстрактній констатації законності чи незаконності дій суб’єкта владних повноважень, а в забезпеченні ефективного захисту фактично порушених прав особи.
Суд звернув увагу, що стаття 26 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» визначає підстави звільнення військовослужбовців, які виникають уже після законного призову на військову службу. Водночас відсутність у цій нормі окремої підстави для звільнення у разі скасування незаконного наказу про мобілізацію не означає неможливість такого звільнення. На переконання суду, це лише свідчить про те, що законодавець не допускав ситуації, коли особа може проходити військову службу після мобілізації, здійсненої з порушенням вимог закону.
Суд підкреслив, що у цій справі зарахування позивача до списків особового складу військової частини стало безпосереднім наслідком незаконної мобілізації. Збереження за ним статусу військовослужбовця після скасування незаконного наказу про призов не забезпечило б реального поновлення його порушених прав та залишило б особу у стані правової невизначеності. При цьому суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11 квітня 2024 року у справі №520/7954/22, якою підтверджено можливість звільнення особи з військової служби у зв’язку зі скасуванням наказів про мобілізацію та зарахування до списків особового складу військової частини.
Посилаючись на принцип верховенства права, положення Кодексу адміністративного судочинства України, статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Конституційного Суду України, суд зазначив, що обраний спосіб захисту має бути ефективним і забезпечувати реальне поновлення порушених прав. На думку суду, будь-який інший спосіб захисту у цій справі був би неефективним, оскільки фактично перекладав би наслідки незаконних дій суб’єкта владних повноважень на особу, права якої були порушені.
З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що незаконність мобілізації є достатньою підставою для зобов’язання військової частини прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу, незважаючи на те, що командир військової частини не вчиняв протиправних дій при виданні наказу про зарахування.
У результаті Чернівецький окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов. Суд визнав протиправним та скасував наказ начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 25 вересня 2025 року в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, зобов’язав військову частину прийняти рішення про його звільнення з військової служби та виключити зі списків особового складу, а також стягнув на користь позивача сплачений судовий збір.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
