Суддівські оклади «заморожені» в 2021 році: реальна ціна недофінансування правосуддя
Сьогодні вислів «суди без суддів» стали реальністю для мільйонів українців, чиї справи роками чекають на розгляд. Набрання чинності Законом № 4905-IX мало стимулювати систему, яка перебуває на межі кадрового виснаження, але спровокувало протистояння між Мінфіном та Фемідою.
Судова система опинилася в епіцентрі найбільшого за останні роки фінансово-правового конфлікту. Закон № 4905-IX набув чинності 25 червня. Разом з тим набрали чинності і зміни до статті 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Законодавець встановив імперативну норму: для обчислення посадового окладу судді застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, що наразі складає — 3328 грн.
Однак Міністерство фінансів, посилаючись на Закон про Державний бюджет, фактично блокує виконання цієї норми.
Скільки ж коштів «у грі»?
Головним аргументом Мінфіну є відсутність бюджетних асигнувань. Проте аналіз документів Державної судової адміністрації та Ради суддів України малює зовсім іншу картину.
За даними ДСА, на рахунках спеціального фонду є 1,6–1,7 млрд грн вільного залишку. Це кошти, які, зокрема, сформувалися за рахунок судового збору.
Позиція ДСА полягає в тому, що наявного залишку достатньо, щоб забезпечити виплату суддівської винагороди за новим показником 3328 грн до кінця 2026 року для місцевих та апеляційних судів. Причому, за цим розрахунком, додаткові кошти із загального фонду для цього не потрібні.
Проблема в іншому: наявність коштів ще не означає можливість ними розпорядитися. Для їх використання необхідні відповідні бюджетні рішення та погодження. Саме тут і виникає ситуація, коли гроші фактично є, але використати їх на передбачену законом мету судова система самостійно не може.
Ще один резерв — економія на вакантних посадах суддів
Є й інший ресурс, про який не можна не згадати, — кошти, що економляться через недоукомплектованість судів.
Інтерактивні карти РСУ за перше півріччя 2026 року наглядно показують картину системного виснаження. Тисячі вакансій, мільйони справ та навантаження, що фізично унеможливлює якісне правосуддя.
Станом на серпень 2026 року в судовій системі України залишаються вакантними 2 198 посад суддів. Цей дефіцит є наслідком повільних темпів добору та призначень, а також постійного відтоку кадрів.
Апеляційні суди за штатною чисельністю, визначеною рішеннями ВРП, мають налічувати 744 суддів. Фактично повноваження здійснюють лише 376, тобто близько половини штатної чисельності. У місцевих загальних судах із 4018 штатних посад правосуддя здійснюють 2707 суддів. В окружних адміністративних судах при штаті у 610 посад працюють лише 357 суддів.
Держава роками недофінансовує судову систему в умовах вакантних посад. Водночас кошти, які не витрачаються через кадровий дефіцит, можуть формувати внутрішню економію. Саме за рахунок такого ресурсу ВАКС та КСУ вже змогли забезпечити виплату суддівської винагороди за новим законом. Відмова в аналогічному використанні наявного ресурсу іншими судами для виконання Закону № 4905-IX ставить питання не лише про бюджетне забезпечення, а й про дотримання єдності статусу суддів.
Математика навантаження: один працює за трьох
Дані Ради суддів України про нормативну чисельність показують масштаб кадрового дефіциту. У першому півріччі 2026 року до місцевих загальних судів надійшло 1 764 424 справи. Нормативний час на їх розгляд становить близько 5,3 млн годин, а для належного опрацювання такого обсягу справ необхідно 6473 судді. Фактично ж правосуддя здійснюють лише 2707 суддів.
Ще показовішою є ситуація в апеляційних загальних судах: за нормативної чисельності 1043 судді фактично працюють 376. Тобто на одного суддю припадає навантаження, розраховане майже на трьох.
Коли суддя працює з навантаженням у 250–300% від нормативного, а його винагорода при цьому продовжує обчислюватися із «замороженого» показника 2102 грн, це вже питання не лише оплати праці. Така ситуація ставить під сумнів належне забезпечення суддів та дотримання конституційних гарантій незалежності судової влади.
Бюджетне планування зазвичай враховує кошти на повний штатний розпис, проте фактично виплати здійснюються лише працюючим суддям.
Кошти, закладені на зарплати для вакантних посад, акумулюються як економія. Наприклад, за рахунок такої внутрішньої економії загального фонду керівництво Верховного Суду розраховує отримати ресурс для переходу на нові оклади (3328 грн) з жовтня 2026 року.
Статистика Карт РСУ — це вирок політиці ігнорування Закону № 4905-IX. Судді, які виконують роботу за трьох, можуть звернутися до суду з вимогами про виплату належної винагороди.
Подальше блокування Мінфіном окладів у 3328 грн на фоні зафіксованого Картами РСУ дефіциту кадрів — це свідоме накопичення боргів, які бюджету доведеться віддавати з відсотками вже у 2027 році.
Рада суддів України пропонує змінити підхід до фінансування: планувати видатки відповідно до штатної, а не фактичної чисельності суддів, як це вже робиться для ВАКС. Це дозволило б автоматично створювати резерв для підвищення винагороди та стабільного функціонування системи без нових погоджень із Мінфіном.
Тобто, навіть державне заощадження на понад 2100 вакансіях є ілюзорною. Хоча бюджет формально витрачає менше на поточному етапі, це призводить до накопичення боргів за невиплачену винагороду.
2,7 млрд грн — сума, якої бракує для повного виконання закону
За розрахунками, для повного виконання Закону № 4905-IX у 2026 році для всієї судової системи необхідно приблизно 2,7 млрд грн додаткових асигнувань.
Саме навколо цієї цифри фактично і розгортається головна суперечка. Мінфін виходить із параметрів Закону про Державний бюджет, де передбачено показник 2102 грн, тоді як Закон №4905-IX встановлює інший розрахунковий показник — 3328 грн.
Тому проблема вже не зводиться до простого питання, «де взяти гроші». Питання в тому, як узгодити Закон № 4905-IX із бюджетними призначеннями на 2026 рік та чи може держава, посилаючись на бюджетні обмеження, фактично відкладати виконання норми закону.
Конституційний рубіж: чому питання щодо прожиткового мінімуму для розрахунку окладу суддів розглядає КСУ?
Конституційний розгляд питання про використання замороженого прожиткового мінімуму став одним із інструментів захисту незалежності правосуддя.
Велика палата КСУ вже розглядає справу за поданням Верховного Суду щодо неконституційності положень бюджетних законів 2022–2025 років, які фіксували «заморожений» прожитковий мінімум у 2102 грн.
ВС стверджує, що впровадження спеціального виду прожиткового мінімуму виключно для суддів фактично змінює правове регулювання винагороди, що суперечить статтям 6, 8, 126 та 130 Конституції.
Попередні рішення КСУ також сформували правову позицію щодо недопустимості свавільного зменшення суддівської винагороди.
Рішенням № 4-р/2020 КСУ визнав неконституційним зменшення базового розміру посадового окладу суддів Верховного Суду з 75 до 55 прожиткових мінімумів та наголосив, що суддівська винагорода є гарантією незалежності суддів.
У рішенні № 10-р/2020 Суд підтвердив, що зменшення суддівської винагороди не може бути свавільним, оскільки матеріальне забезпечення є однією з гарантій незалежності судової влади.
Також КСУ наголосив на тому, що належне матеріальне забезпечення суддів є гарантією їхньої незалежності, а не особистим привілеєм — це зазначено в рішенні № 2-р/2020.
КСУ ще має поставити крапку у питанні внутрішньої дискримінації в системі правосуддя. Конституційний Суд розглядає цю справу, щоб захистити судову гілку влади від втручання виконавчої влади у питання фінансування, оскільки без належного і стабільного матеріального забезпечення незалежність суду стає примарною. Рішення КСУ у цій справі стане остаточним і обов’язковим, визначивши фінансові зобов’язання держави на роки вперед.
Перегляд практики Верховним Судом
Паралельно з конституційним процесом, Верховний Суд також розпочав зміну власної судової практики.
Так у справі № 520/26972/24 Велика Палата ВС прийняла до розгляду справу з метою відступу від попереднього висновку (справа № 240/9028/24), де ВС раніше погоджувався із застосуванням показника 2102 грн.
Судді КАС ВС дійшли висновку, що прожитковий мінімум — це базовий соціальний стандарт, який має визначатися за об’єктивними економічними критеріями та бути єдиним для всіх. Його зміна на фіксовану розрахункову величину лише для однієї професійної групи є неприпустимою.
Замість підсумків
Криза суддівської винагороди у 2026 році полягає не лише у питанні наявності коштів. Держава роками недофінансовує судову систему, водночас отримуючи мільярди гривень судового збору. Така економія є оманливою: невиплачені суми зрештою можуть перетворитися на нові бюджетні зобов’язання за судовими рішеннями.
Голова Касаційного адміністративного суду Ігор Дашутін озвучив прогноз: представники Феміди можуть подати близько 4000 позовів проти держави.
Окрім основної суми боргу, бюджет буде змушений сплатити інфляційні втрати, судовий збір та витрати на правничу допомогу. Це обійдеться платникам податків значно дорожче, ніж вчасне погодження використання наявних коштів спеціального фонду.
Незалежність суддів не може бути предметом торгів чи бюджетних маніпуляцій. Редакція продовжує стежити за ситуацією та запрошенням Міністра фінансів на засідання профільного комітету.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
