Світло людяності у час темряви: подвиг вчителя із Хмельниччини під час Голодомору

Голодомор 1932–1933 років — одна з найтрагічніших сторінок історії українського народу. Це був цілеспрямований злочин тоталітарного режиму, спрямований на знищення українського селянства, інтелігенції, духовності. Мільйони людей загинули від голоду, тисячі родин зникли без сліду.

Та навіть у цей морок смертей і страждань проривалося світло людяності. Серед тих, хто не скорився нелюдським обставинам і врятував життя сотням дітей, був вчитель і директор школи Василь Івчук.

Народився Василь Івчук 21 листопада 1902 року в селі Яблунівка, що нині у Берездівській тергромаді Шепетівського району Хмельниччини, в родині заможних селян. В 1929 році закінчив 7 класів Славутської гімназії, згодом учительські курси. У 1932 році призначений директором школи у селі Дударків (Київщина).

Тримав у школі дві корови та двоє коней, орендував в місцевому колгоспі велику земельну ділянку. На орендованій землі для шкільних потреб вирощували фрукти, овочі, заготовляли сіно для корів і коней.

Організував у школі одноразове харчування для дітей усіх п’яти класів. Домовився з керівництвом Дарницького м’ясокомбінату про те, що школярі будуть в рамках так званої «виробничої практики» працюватимуть на їхньому підсобному господарстві — полотимуть, сапатимуть, збиратимуть урожай. Платнею був черпак юшки в день. Це врятувало життям більш як 200 школярам та вчителям. За офіційними даними, в Дударкові за час Голодомору померло 153 людини (хоча очевидці подій називають цифру в 400 осіб), але до цього списку не потрапив жоден школяр.

Дбав про здоров’я учнів та їхній всебічний розвиток. Для профілактики педикульозу домовлявся із заможними селянами і влаштовував для школярів «лазневі дні». У школі працювали численні гуртки — спортивний, художній, музичний, драматичний і хоровий, стрілецький, санітарний, юних мічурінців та юних моделістів. За короткий час школа стала однією з найкращих у районі та отримала перехідний Червоний прапор за успіхи у навчально-виховному процесі.

Але в травні 1937 року школу без будь-яких пояснень перевели до рівня початкової. Спроби вчителів відстояти школу закінчилися арештами.

Вперше був затриманий органами НКВД і звинувачений у контрреволюційній діяльності в 1932 році, та через відсутність будь-яких доказів його відпустили. 7 травня 1938 року Василь Івчук був заарештований вдруге. У звинуваченні зазначалося:

«активно вів агітацію, спрямовану на поразку радянського ладу і партії, був активним учасником контрреволюційної повстанської організації, яка ставила за мету відокремити Україну від колишнього СРСР та приєднати до Польщі».

28 вересня того ж року засуджений до страти, яка відбулася 2 жовтня. Місце поховання невідоме. Швидше на все, ним став сумнозвісний Биківнянський ліс. У 1958 році за клопотанням сина був реабілітований Військовим трибуналом Київського військового округу.

У 2007 році Указом Президента України Василю Івчуку було посмертно присвоєно звання Героя України.

Подвиг Василя Івчука — це символ моральної стійкості українського педагога, котрий у часи терору зумів залишитися Людиною. Його приклад — це духовний орієнтир для сучасних педагогів, вихователів, усіх, хто формує покоління майбутнього.