«Тальне – моя сила»: світлій пам’яті Героя з Тального Романа Орищенка

Минулої п’ятниці в конференційній залі Центру культурних послуг Тальнівської міської ради панувала та щемлива тиша, яка буває лише тоді, коли в одному просторі збирається стільки болю й водночас – неймовірно багато любові.

2 липня минули перші роковини з дня, коли небо над Донеччиною забрало Романа Орищенка – офіцера на псевдо «Оскар», історика, пластуна, майданівця і великого сина своєї землі.

Година пам’яті «Війна забирає найкращих» зібрала разом людей,  які  знали його як людину, котра ніколи не шукала гучної слави чи публічності, але завжди опинялася там, де вирішувалася доля країни.

Захід розпочався з хвилини мовчання, що, здавалося, вмістила в собі цілу вічність.

Хлопчик малював армії та дарував тризуби

Роман Орищенко народився 28 січня 1978 року в Тальному в родині Любові Володимирівни та Михайла Яковича. Здавалося, дух свободи й української історії вросли в нього з самого дитинства.

Колишній директор Тальнівської школи №1 Володимир Нерубайський та його дружина Любов Андріївна ділилися спогадами про свого учня, які сьогодні звучать як пророцтво.

Учитель української літератури згадував, як колись, іще за суворих радянських часів, цей відважний хлопчина довірив йому свою таємницю: показав перші вірші й подарував тризуб, про який тоді навіть говорити вголос було небезпечно. У дев’ятому класі на уроці літератури Роман попросив прочитати Шевченків «Холодний Яр» і сам захоплено розповідав Володимирові Артемовичу про тоді ще напівзаборонених героїв УПА.

Про «нашого Ромчика» – вже у військовій формі, але з тією ж незмінною відкритою усмішкою – зі сльозами на очах згадувала завуч школи Людмила Васильєва. Де б він не був, як би високо не підіймався життєвими сходами, проте завжди повертався до рідної школи.

«Для нас він – старший брат»: сповідь через екран

Мабуть, найсокровеннішою миттю зустрічі  став відеозв’язок із наймолодшою сестрою Романа – Людмилою. Вона не була присутня в залі фізично, але її голос, що лунав із екрана, заповнив кожне серце. Для неї він не був пластуном чи відомим громадським діячем. Він був Братом з великої літери. «», – ділилася Людмила.

Вона згадувала його неймовірно творчу натуру, юнацьке захоплення кунг-фу, де брат згодом став інструктором, і неймовірну силу волі. Водночас – дивовижну ніжність. Роман приносив зі школи булочки, які видавали учням. Сам не їв, залишав сестричкам. Грав з ними «в школу», проводячи справжні захопливі уроки історії.

«, – крізь сльози розповідала сестра. – і».   

Ніколи не забував свого коріння. Приїжджаючи в місто, обов’язково відвідував однокласників, класного керівника Олексія Рафальського та його дружину, ішов на цвинтар до могил батька, бабусі та Героя Небесної Сотні Юрія Паращука. Людмила згадала, як брат, студент, запросив її, школярку, у Черкаський пластовий табір: «».

Найкращий тато вчився в окопах

Та найбільшим усесвітом Романа була його власна родина. Людмила розповіла, що для брата шлюб і сім’я мали сакральне значення. Коли народився первісток Андрій, батьківське серце переповнила неймовірна гордість. І хоча самого хлопця цього дня не було в залі, слова тітки, мовлені крізь відстань, звучали як заповіт: вона закликала племінника крізь роки пам’ятати, як сильно батько його любив і як пишався ним.

А для донечки – своєї «Даринки-Мандаринки» – Роман був усім. Брав її з собою повсюди: на зустрічі, до друзів, у поїздки. Маленька дівчинка ніколи не була для тата перешкодою – лише найбільшою цінністю.

«, – з трепетом говорила Людмила. –  .»

Останній бій під синьо-жовтим стягом

Ще з часів АТО «Оскар» цілком серйозно готувався до повномасштабного вторгнення. Він підписав контракт із ЗСУ, хоч мав можливість цього не робити. Паралельно розвивав себе та своє оточення в критично важливих сферах: запустив радіовишколи в «Пласті», готував і видавав відповідні посібники для юнацтва та дорослих.

Пластовий метод знав досконало й застосовував його навіть в армії. Коли Роману запропонували стати командиром роти, він спершу сформував команду, як у пластовому таборі, – підібрав надійних заступників за різними напрямками.

Коли розпочалася велика війна, Герой не вагався ні хвилини. Став до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Кодема, Бахмут, Вугледар. Його офіцерський шлях проліг через найгарячіші точки фронту. Згодом Роман очолив роту в рідній бригаді. Йому пропонували перевестися на спокійнішу службу, але той категорично відмовлявся. Офіцер завжди брав на себе найважчі виклики й успішно з ними справлявся. У міжчасі між боями навіть умудрився захистити кандидатську дисертацію з історії української Церкви.

«Оскар» буквально жив на передовій під Вугледаром.

Поруч із ним завжди був Державний Прапор України. З ним Роман і прийняв свій останній бій 2 липня 2025 року, коли ворожий авіаудар обірвав його життя. Артем передав це прострілене, загартоване боями знамено й особистий рюкзак Героя (у якому так і залишилися фронтові льодяники) до музею історії рідної школи №1.

Під час заходу родина також передала ЦКП книги Романа та прапор його бригади, а Спілці ветеранів АТО – його особисті рукописи. Адже він так мріяв колись, після Перемоги, написати велику книгу про рідну Тальнівщину, її історію та дивовижних людей… Нікого не залишив байдужим і вірш, написаний самим Героєм, який  прочитала його племінниця Аріна. А на завершення заходу в залі полилися тужливі й водночас величні звуки «Молитви» у виконанні Світлани Сухонос та Катерини Мороз.

Післяслово

Для історії один рік – лише піщинка. Для родини Орищенків – ціле життя без сина, брата, батька й чоловіка. Йому назавжди 47. Але допоки б’ються серця його земляків, допоки прапори майорять над Тальним, доти Роман житиме. Адже такі, як він, не вмирають, а стають небом, яке в Тальному – найкрасивіше у світі.

Громада висловлює щиру вдячність родині Героя, його побратимам, освітянам, а також організаторам години пам’яті – Центру культурних послуг Тальнівської міської ради, центральній бібліотеці, ведучій Світлані Сухонос і провідній методистці Ніні Діякевич за збереження живої пам’яті про нашого Захисника.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України