Там, де гуде медове літо: на Шепетівщині жінка-пасічниця має сорок вуликів

Сьогодні, 19 серпня, відзначаємо День пасічника. Це свято людей, які своєю щоденною працею дарують нам солодкий і цілющий дар природи — мед.

При Центрі культури і дозвілля Білогірської громади Шепетівського району діє любительське об’єднання «За покликом серця», яке гуртує народних майстрів та людей з неординарними захопленнями.

Напередодні свята директор ЦКіД Анжела Дзицюк, керівник об’єднання Марія Назарова, завідувач Великокалетинецьким СБК Іванна Павлишак та методист Інна Юрчук завітали на пасіку до Ніни Василівни Нідзельської, аби вивчити досвід і відчути неповторну атмосферу цього ремесла.

Чому культура прийшла на пасіку? Бо бджільництво — це теж мистецтво. У кожному вулику живе гармонія, ритм і тиша, наповнена гудінням, які так нагадують музику. Це та сама народна культура, де працю і творчість неможливо відділити одне від одного.

Для Ніни Василівни бджоли — не просто хобі, а покликання, якому вона вірна вже понад пів століття. Її пасіка — сорок вуликів і двадцять бджолиних сімей, про які вона дбає самотужки. Вона не підгодовує бджіл цукром, бо вірить: справжній мед народжується лише з квітів, тоді він і цілющий, і пахне полем.

Пригадує кумедний випадок: у лісі рій сів прямо на неї, і довелося злазити з дерева дуже обережно, щоб не злякати комах. Принесла додому, оселила у вулику — і жодна бджола її не вкусила. Усміхається:

— Якщо бджілка мене вжалить, то я тільки здоровіша стаю.

Цьогоріч меду небагато — холодна весна і дощове літо вплинули на врожай, але навіть одна відкачка дарує змогу зберегти у банках шматочок літа. А поруч із медом — прополіс, віск, маточне молочко, пилок… усе це — маленькі скарби її праці.

Та пасіка — це ще й простір культури. Тут, серед яблуневого саду, відчувається гармонія життя, тут звучить особлива музика природи. Саме тому «За покликом серця» прийшло сюди: щоб показати, що культура народжується не лише на сцені, а й там, де людина у злагоді з природою.

Двоє дітей, троє онуків, правнуки… але головна спадщина Ніни Василівни — це її любов до бджіл, її вміння бачити у щоденній праці красу. Бо бджільництво — це стан душі.

І поки у Великокалетинецькому садку під яблунями звучить лагідний шепіт крил, життя Ніни Нідзельської буде таким же солодким, як мед у її вуликах — з ароматом липи, смаком праці й теплом серця.