Там зупинився час: як живе село старожилів на Волині, де лишилося 10 людей (фото, відео)
Село Сваловичі на Камінь-Каширщині – це місце, де зупинився час. Там проживає орієнтовно 10 людей. У селі немає ні школи, ні дитячого садка, ні медичного пункту. Сюди не їздить автобус. Раз на тиждень приїздить магазин на колесах – продавчиня привозить місцевим продукти.
Про це розповів староста Борис Шубич, – пише Суспільне.
Зі слів старости, Сваловичі – село старожилів. У зимовий період у селі залишається 6-7 людей – бабусь забирають до себе родичі, а влітку вони знову повертаються в село.
«У своїй хаті саме лутше»
Марії Труш 80 років. Вона родом із села Великий Куран на Любешівщині. Там жила і працювала. Жінка закінчила Горохівський сільськогосподарський технікум. Потім здобула вищу освіту у Житомирському інституті.
Каже: за молоду посилали її працювати головою колгоспу, але не захотіла. Пішла агрономом у село Залаззя. Там і зустріла свого чоловіка. Переїхали у Сваловичі.
«Велике було село, велике. Я, як була бригадиром, то нарахування робила на 35 чоловіків робочих. Була молодь, були весілля, були виражини, а потім не стало роботи, бо у колгоспі були машини, трактори, а потім повиїжджали», – говорить жінка.
Марія Труш в молоді роки
З чоловіком прожили у шлюбі 29 років. У 2007 році він захворів та помер. Після його смерті господарства жінка не тримає, але в хаті ще має здоров'я все поприбирати.
«У мене завжди чисто, то до мене хто не зайде, з Луцька то були: "О, Маріє у вас так чисто!" А я говорю: "Я не люблю, щоб у мене була завала. Я рачки буду лізти, но прибрати мені треба"», – розповідає Марія Труш.
Марія Труш
У гості кілька разів на тиждень до Марії Труш приходять коліжанки, теж місцеві жительки. З ними обговорюють політику, війну та новини.
«Я дві зими зимувала – одну в небоги, а другу – у сестри. А дві зими тут, то я не знаю. У своїй хаті саме лутше, але як прийдеться, то так і буде. Я общатися люблю. Вчора до тієї хати приїжджали, то я вийшла подобалася трохи», – говорить Марія Труш.
Марія Труш на порозі своєї хати
Двічі на тиждень до жінки навідується з сусіднього села Хоцунь соціальна працівниця. Вона допомагає дров до хати та води принести. Продукти не привозить, бо їх доставляє «магазин на колесах» раз у тиждень. Пенсіонери роблять попереднє замовлення та їм привозять усе необхідне.
«Три подружки-говорушки»
Катерині Турко у березні виповниться 88 років. Жінка – ще одна місцева мешканка Сваловичів, товаришка Марії Труш.
«В нас тільки всього подружок. Нас троє. Три подружки-говорушки – більше немає. Тут є кума Ніна, а ще одна з Курена всталася. Теж сама живе. А там є ще трьох молідших, то вони проворніші. А ми по п’ятницях, неділях, бо пошта, сходимося, а так по домах сидимо», – каже Катерина Турко.
Катерина Турко
Жінка після смерті чоловіка вже 11 років живе сама. Син після військової служби одружився та залишився жити у Волгограді, нині він матері не пише і не дзвонить. Ще жінка має двох доньок – одна живе у Червонограді, інша – в Любешеві, і ще одного сина.
«Як білити, то діти приїжджають. Все те виносити, бо там того барахла фатає в хаті. А як так, то сама, в грубку дров принесу і групку напалю. Вони все хочуть мене забрати, а я все протів і ще тепло. Бо на зиму беруть до себе в Любешов», – розповідає пенсіонерка.
Пенсіонерка ще сама носить дрова та розпалює грубу
Все життя Катерина Курко працювала дояркою у колгоспі, згодом приймала молоко. Раніше, говорить, тримала, курей, гусей, нині ж господарства не має, проте ще садить городину: бурячки, цибульку, моркву.
«Я вже газету не бачу, як читати. Мені вже очки не допомагають. Телевізора тільки кручу. Ой, Боже, що почую, що пропущу, я думаєте знаю, що в тому телевізорі. Дай Бог, щоб ви дождали моїх год, да побачите, яка то радость і яка то жизнь, вже немає куда брикати», – розповідає Катерина Турко.
Катерина Турко на власному подвір'ї
«Мені замуж не виходити»
Ніні Шкльоді – 80 років. Свою старість жінка також доживає у Сваловичах. Раніше, каже, за молоду працювала прибиральницею в школі, скрізь по селі гучно було, гамірно від сміху дитячого, нині – порожньо і тихо.
«Добре життя було. Чоловік добрий був, не обіжав. Та зима була льогка, то я була вдома, а ті інші, то була в сина. Діти хочуть забрати вже без пори. А я кажу – дітки, побуду. Мамо, буде видно. Але приженеться машиною – і забере», – говорить жінка.
Ніна Шкльода
Нещодавно, як випав сніг, жінка впала. Каже, що підвернула ногу – болить, а лікаря в селі немає.
«Чим я, дитино, займаюся – нечим. Сиджу біля теплої груби в хаті. Дайте, гляну на себе. Вже як є, так є. Баба красавіца – вже все одно. Мені замуж не виходити», – каже Ніна Шкльода.
Ніна Шкльода закупляється у сільському «магазині на колесах»
Сили раз у тиждень дійти до «магазину на колесах» жінка ще має. Купує хліб, бо немає здоров'я пекти. На тиждень, розповідає, закупляється на понад 300 гривень і вистачає. Чекає наступного разу, щоб знову вийти на зустріч з подругами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: