Таємниці старого Луцька: за що вели на ешафот та чому за стратою спостерігало все місто
Історія Луцька приховує сюжети, які могли б стати основою для голлівудської драми. Судові хроніки кінця XVI століття зберегли шокуючі деталі сімейної трагедії зі зрадою, смертним вироком та містичним порятунком на ешафоті прямо в центрі міста.
Про це розповідають у путівнику «Луцьк від А до Я».
Нічний візит столяра та любовний трикутник
Усе почалося липневого дня 1596 року. Луцький столяр на ім'я Войтех уже давно підозрював свою дружину Ганну у невірності. Його побоювання підтвердилися, коли одного разу він несподівано повернувся додому о третій годині ночі. Чоловік заскочив кохану «на гарячому» разом із місцевим балверчиком (так у давнину називали лікарів-цирульників) Станіславом.
Ошуканий чоловік не став чинити самосуд, а звернувся до міського суду. За тогочасними суворими законами Магдебурзького права вердикт для перелюбників виявився нещадним – обох засудили до смертної кари через «скарання на горло» (відрубання голови).
Криваве видовище на Ринковій площі
У ті часи Луцьк вважався заможним містом, адже міг дозволити собі утримувати штатного ката (бідніші містечка позичали «фахівця» за шалені гроші, іноді навіть залишаючи своїх чиновників у заручниках як заставу).
Екзекуцію призначили біля пренгира – ганебного стовпа, що стояв на Ринковому майдані поблизу ратуші.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Середньовічний Луцьк мав свого ката: де рубали голови та вішали злочинців
Один шанс на життя
Першою на плаху лягла невірна дружина Ганна, і вирок щодо неї виконали миттєво. Наступним мав померти лікар-коханець Станіслав.
Він поклав голову на ешафот, кат замахнувся важким мечем, але сталося неймовірне – з першого удару зброя не змогла пробити шию засудженого.
У середньовічному судочинстві існувало правило: якщо страта з першої спроби зірвалася з технічних причин або через випадок, рубати вдруге заборонялося. Це вважалося знаком вищих сил. Тож переляканий Станіслав отримав помилування і залишився живим.
До слова, це була не єдина локація для страт у місті. Якщо голови зазвичай рубали на Ринковій площі, то для повішання використовували шибеницю за межами міста – за Гнідавським мостом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: