Театр Опери та Балету в Парижі Провів Урочисте Відкриття Сезону

Кожного року театральний сезон в Grand Opera починається з гала-концерту за участі зірок. З 1875 року будинком Паризької Опери та Балету залишається величний Палац Гарньє. Влітку 2027 року Палац закривають на реконструкцію, головним меценатом якої буде Chanel. Модний будинок також повністю спонсорує оновлення Опери Бастилії, майстерні «Ательє Бертьє» та Школи балету Паризької опери в Нантері. 

Розпочало вечір “Величне дефіле Балету”, яке обʼєднало танцівників трупи — від учнів балетної школи та учасників юніорського балету до зірок-етуалей. Розпочала показ прима-балерина, а завершилася хода юними танцівницями, що створило наратив наслідування. «Марш троянців» Гектора Берліоза, що супроводжує урочистий вихід артистів (Défilé), уперше виконали юні музиканти з програми Академії «Apprentissage de l’Opéra – Orchestre de Jeunes» разом із музикантами оркестру Паризької опери під орудою диригентки Алізе Леон. 

Після невеликого антракту всі гості відкриття змогли побачити нові постанови, які вперше анонсовано в 2026-2027 роках. Однією з таких став балет «Кільця Сатурна» (Rings of Saturn) молодого хореографа Жуліано Нуньєса. Жермен Луве та Юго Маршан танцювали з ніжним взаєморозумінням, перетворюючи хореографію на красномовне втілення єдності. Другою новітньою постановкою стала робота Жана-Крістофа Майо «Vers un pays sage» («До мудрого краю»), присвячена батькові хореографа, розгорталася в стрімкому темпі, сповненому барв і атлетизму. 

Наприкінці вишуканого вечора гості, серед яких були Шарлотта Казірагі, Алін Асмар д’Амман, Вес Андерсон і К’яра Мастроянні, традиційно зібралися на вечерю. 750 людей сиділи за одним столом та куштували страви від Назарено Майолем Курті, Алексісом Біджауї та Фанні Пер. Весь вечір, навіть його завершальна частина, цього року були особливим маніфестом спадщини та турботи про місця, які ми любимо. Насамперед, гала-концерт став ностальгічною відкриткою-одою опері Гарньє. 

Передочікування тривалої реконструкції нагадало цього року про те, що не золоті люстри та оксамитові крісла роблять спадщину особливою, а те, як суспільство опікується видатними спорудами та бере відповідальність за них.