Теперішній НКЕК під час війни стає проблемою для галузі зв’язку

Народний депутат Федієнко дуже дипломатично назвав це «професійною короткозорістю». Насправді ситуація значно гірша.

19 серпня НКЕК має розглянути законопроєкт №15426, який повинен створити механізм відновлення пошкоджених електронних комунікаційних мереж під час воєнного стану.

І позиція регулятора, судячи з оприлюдненого висновку, проста: законопроєкт не підтримати.

Ось тільки є одна проблема.

В Україні війна. Мережі регулярно знищуються російськими ракетами та дронами. Населені пункти залишаються без зв’язку. Від роботи телекомунікацій залежить робота державних органів, екстрених служб, бізнесу, критичної інфраструктури та, буквально, життя людей.

А державний регулятор замість того, щоб сказати: «Ось проблемні положення, ось як їх треба виправити, ось механізм, який буде працювати», фактично каже: нам цей законопроєкт не подобається.

І це вже не просто юридична дискусія.

Це питання професійної відповідальності.

НКЕК живе за правилами мирного часу?

Логіка народного депутата Олександра Федієнка у цій ситуації напрочуд проста.

Якщо мережа знищена обстрілом — хтось повинен її відновити.

Якщо оператор не може це зробити — має існувати механізм залучення іншого оператора.

Якщо пошкодження критичні — повинні бути визначені строки та мінімальний рівень відновлення.

Якщо оператори не виконують свої обов’язки — хтось має це контролювати.

І хто саме повинен цим займатися?

Регулятор.

Саме для цього НКЕК і потрібна.

Але замість того, щоб допомогти сформувати цей механізм, НКЕК фактично пропонує залишити все як є.

Тобто ракета прилетіла — мережу знищило — люди залишилися без зв’язку — а регулятор може спокійно констатувати, що окремі питання вже частково врегульовані чинним законодавством.

Чудово.

Тільки зв’язок від цього не відновиться.

«У ЄС такого немає»

Особливо показовою є аргументація про те, що подібного механізму немає в директивах ЄС.

Але є маленька деталь.

Європейський Союз не веде війну на своїй території.

Україна — веде.

Росія не цікавиться тим, чи відповідає знищення української телекомунікаційної мережі якомусь європейському регуляторному шаблону.

Російська ракета не питає, чи передбачений у директиві ЄС порядок відновлення оптичного кабелю.

Російський дрон не читає BEREC.

Він просто прилітає і знищує інфраструктуру.

Тому коли український регулятор у 2026 році пояснює необхідність чи непотрібність механізму відновлення мереж виключно через призму того, що «такого немає в ЄС», виникає дуже просте питання:

а хто тоді регулює український телеком під час української війни — українська держава чи європейська методичка?

Регулятор має вирішувати проблеми, а не відписуватися від них

Ніхто не стверджує, що законопроєкт №15426 є ідеальним.

Напевно, там є що виправляти.

Можна сперечатися щодо критеріїв, строків, повноважень, взаємодії з чинним законодавством.

Але нормальна професійна позиція регулятора в такій ситуації виглядала б приблизно так:

«Ми підтримуємо мету законопроєкту. Ось десять положень, які необхідно змінити. Ось наша редакція. Ось механізм, який пропонуємо запровадити».

Це була б робота.

Натомість позиція «не підтримуємо» — це найпростіший спосіб зняти з себе відповідальність.

І саме тут виникає головне питання до НКЕК.

А що конкретно регулятор пропонує замість цього законопроєкту?

Якщо чинне законодавство вже достатнє — чудово.

Тоді покажіть конкретний механізм.

Хто має відновлювати зруйновану мережу?

У які строки?

Хто визначає мінімальний рівень доступності?

Хто контролює виконання?

Що робити, якщо оператор фізично не може виконати роботи?

Що робити, якщо оператор просто не хоче їх виконувати?

Хто забезпечує відновлення зв’язку в населеному пункті, де мережа фактично знищена?

Якщо на все це в НКЕК є готові відповіді — покажіть їх.

А якщо немає — тоді навіщо українській державі регулятор, який не пропонує рішення?

Найгірше — не те, що НКЕК критикує законопроєкт

Критика законопроєкту — абсолютно нормальна функція професійного органу.

Ненормально інше.

Коли регулятор бачить проблему, визнає її існування, але замість того, щоб допомогти створити механізм її вирішення, фактично стає на позицію:

«Ми проти».

Це вже не регулювання.

Це бюрократичне самоусунення.

Причому за державні кошти.

І саме тому дипломатичне визначення депутата «професійна короткозорість» виглядає надто м’яким.

Бо якщо державний регулятор електронних комунікацій не здатен запропонувати механізм забезпечення зв’язку під час війни — то проблема вже не в одному законопроєкті.

Проблема в самому регуляторі.

Кому насправді заважає №15426?

Є ще один момент, який варто обговорювати відкрито.

Запровадження чітких правил відновлення мереж означає, що оператори отримують обов’язки, строки та відповідальність.

А регулятор отримує реальні повноваження і реальну роботу.

Потрібно вести облік пошкоджених мереж.

Потрібно визначати мінімальні показники доступності.

Потрібно контролювати відновлення.

Потрібно реагувати на невиконання.

Тобто з'являється те, чого українські державні органи традиційно не дуже люблять:

конкретна відповідальність за конкретний результат.

І тут законопроєкт стає дуже незручним не лише для окремих операторів, а й для самого регулятора.

Бо після його ухвалення вже не вийде просто написати черговий лист, провести чергове засідання або повідомити, що «питання перебуває на контролі».

Доведеться працювати.

Українському телеком-регулятору пора визначитися

НКЕК любить говорити про європейські підходи, незалежність регулятора, імплементацію європейського законодавства та розвиток ринку.

Добре.

Тоді покажіть європейський рівень роботи.

Європейський регулятор — це не орган, який просто шукає причини сказати «ні».

Це орган, який допомагає державі створювати правила, за якими ринок може працювати навіть у кризових умовах.

Українська війна створила умови, яких немає у більшості європейських країн.

Тому Україна не повинна чекати, поки в Брюсселі з'явиться відповідна директива.

Ми маємо право і навіть зобов'язані створювати власні механізми для власної війни.

І якщо НКЕК вважає, що законопроєкт №15426 поганий — нехай не просто голосує «проти».

Нехай сяде за стіл і напише кращий.

Нехай запропонує конкретні формулювання.

Нехай покаже, як саме, на її думку, потрібно відновлювати знищені російськими ударами мережі.

Нехай бере на себе професійну відповідальність.

Бо найпростіше для чиновника — сказати «не підтримуємо».

Найскладніше — відповісти на питання: «А що ви пропонуєте замість цього?»

І саме на це питання НКЕК тепер повинна дати українському суспільству чітку відповідь.

Не дипломатичну.

Не бюрократичну.

Не чергову відписку.

Конкретну.

Бо під час війни відсутність рішення — це теж рішення.

І дуже часто воно працює на користь не України.