Території в обмін на мир: скільки українців готові на такий сценарій

Настрої українців щодо фіналу війни поступово трансформуються - це чітко видно з останніх опитувань. Суспільство розуміє неминучість важких рішень, але має залізну умову: нам потрібна реальна, а не паперова безпека, гарантована Заходом.

Якщо поглянути на жовтневий зріз від групи «Рейтинг» (опитали тисячу людей по всій країні, похибка в межах 3,1%), картина вимальовується цікава. Більше половини - 56% - припускають, що заради стійкого миру доведеться піти на територіальні поступки. Проте тут є жорстке «але»: Америка та Європа мають продовжувати фінансування нашої армії і не зупиняти збройовий потік.

Водночас 35% опитаних категорично проти будь-якої втрати територій. А тих, хто згоден на поступки за будь-яких обставин, набралося всього 3%. Запит на дипломатію підтверджує і паралельне опитування КМІС. Три чверті громадян (75%) допускають переговори з росією, а 57% вважають найреалістичнішим шляхом до миру саме пошук компромісів за участю міжнародних партнерів. Проте понад 20% ідею перемовин відкидають повністю.

Хто має ставити крапку в земельних питаннях? Для 68% українців відповідь однозначна - потрібен всеукраїнський референдум. Значно менше людей готові делегувати таке право президенту (17%) чи Верховній Раді (9%).

Правовий та логістичний глухий кут

Ідея референдуму стикається із серйозними перешкодами на практиці. Тут є суттєва юридична пастка. Змінювати межі країни без загальнонаціонального голосування прямо забороняє 73-тя стаття Конституції. Водночас інше законодавство ставить жорсткий блок на будь-які виборчі процеси, поки триває воєнний стан.

Крім юридичних колізій, є сувора реальність війни. Додайте сюди ще й суто практичний колапс: уявити безпечне голосування десь під вогнем на передовій так само неможливо, як і повноцінно залучити мільйони біженців, розкиданих по світу.

Якщо говорити про західну підтримку, зараз найчастіше згадують дві перевірені моделі. Перша - ізраїльська: масштабне фінансування армії та передача передових технологій без формального вступу країни до оборонних блоків. Друга альтернатива - південнокорейська. Тут головна особливість у тому, що війська союзників постійно перебувають на території твоєї держави, і це працює навіть тоді, коли фінального мирного договору так і не підписали.

Наразі саме ці формати виглядають чи не єдиними робочими механізмами, здатними забезпечити ту безпеку, якої так вимагає суспільство.