Чесно кажучи, як завжди, останні кілька днів я готував оновлену інформацію про Україну, готував «повторний опублікований» дуже корисний підрахунок щодо українських втрат, опублікований одним із читачів близько тижня тому, та допомагав готувати «огляд» того, що відбувалося між Камбоджею та Таїландом. «Але» почав отримувати так багато запитань про те, що відбувається в Ірані, що, на мою думку, це не слід ігнорувати.
Отже, що відбувається в країні? Як це побачити?
…і чому я такий скептичний?
Не можу сказати, чи справді «мільйони» вийшли на вулиці, як дехто каже: мене там не було, і ще менше я порахував кожного протестувальника по всьому Тегерану, в Мешхеді, Кермані, Ширазі, Абадані та Ахвазі, Ісфахані чи Керманшаху (і це лише найбільші підтверджені протести), але так: я бачив багато відео масштабних протестів. Особливий інтерес викликали масові протести в Кумі (священному місті та духовному центрі шиїтського духовенства), у кількох містах на заході Ірану та в провінції Хузестан (Абадан та Ахваз). Ближче до Тегерана деякі кажуть, що частина Караджа була «звільнена»: місцеві жителі взяли під контроль цілий район, і КВІР не може туди потрапити. Дійсно, кілька незначних баз КВІР – Корпусу вартових Ісламської революції: фактичного посередника влади в Ірані – були спалені, принаймні одна з національних телестанцій була підпалена, а кілька мечетей були пошкоджені.
Ще одна особливо цікава деталь: страйкують не лише торговці, а й (з середини грудня) десятки тисяч нафтовиків.
Тим не менш… ну, можливо, я бачив забагато «безрезультатних» протестів в Ірані?
Так, результати попередніх хвиль протестів змушують мене скептично ставитися до результатів у цій справі. Тому я не очікую багато чого.
Так, я знаю: дехто сприйме це як «образливе», навіть «неправильне». Тож, щоб переконатися: я справді бажаю іранцям усього найкращого, а тому не можу не побажати їм успіху: сподіваюся, цього разу їм вдасться впоратися з цим і позбудуться цього жорстокого, глибоко корумпованого, гнилого режиму. І так, я знаю: молодь налаштована рішуче. Вони хочуть кінця «Ісламської» Республіки. Іранці так глибоко ненавидять цей режим, що мені майже неможливо висловити це словами. Щоб переконатися: я знаю, що справа не лише в «молоді» (де половина населення Ірану молодша за 30 років). Через сам характер того, чим я займаюся (наприклад, зараз я готую матеріал для продовження книги « Ірано-іракська морська війна, том 2 »), я спілкуюся з низкою активних офіцерів КВІР і чув від них подібні оцінки/висновки/вимоги. Настільки, що зараз я не знаю жодного іранця, який би не вимагав припинення гноблення, корупції, безгосподарності та ідіотизму влади, а також «повернення до нормального життя» (останнє можна почути майже від кожного).
Але чи переможуть протестувальники — або, якщо хочете, назвіть їх революціонерами?
…і чи отримають вони це «нормальне життя»…?
Я не впевнений, що вони це зроблять.
Річ не лише в тому, що режим чудово усвідомлює, що стоїть на кону, або в тому, що він добре підготовлений до подібних подій: що КВІР виник – ще в 1978-1981 роках – саме з метою захисту режиму від таких протестів, від революцій, подібних до цієї. Режим також прагне застосовувати жорстокість, яку можна порівняти лише з тією жорстокістю, з якою Ізраїль жорстоко поводиться з палестинцями; настільки, що він не лише мобілізує корпус Басіджі КВІР, але й тим часом «імпортує» маріонеток з Іраку, щоб відправити їх бити та вбивати протестувальників на вулицях іранських міст.
Але не лише насильство з боку режиму викликає в мене скептицизм: досі немає жодної політичної фігури чи руху, які б об’єднали всіх протестуючих іранців. Звичайно, багато хто реагує на заклики до протестів від «принца» Рези Пехлеві (який живе у вигнанні та зараз здобуває значну популярність у соціальних мережах): справді, є вагомі ознаки того, що люди почали протестувати останні два вечори саме в той час, коли він просив їх про це (через соціальні мережі).
Однак – і це незалежно від того, яке враження намагаються створити іранські емігранти – Пехлеві далеко не «об’єднує» всіх іранців, далеко не об’єднує принаймні всіх тих, хто протестував у 2009 чи 2023 роках, і тим більше не є «представником» для всіх них. Наскільки я можу оцінити, і незалежно від того, як часто скандують його ім’я, він далеко не такий впливовий, як Туде – Комуністична партія Ірану – під час організації протестів 1978-1979 років (які потім повалили батька Пехлеві). Недарма самі іранці кажуть: «кожен іранець = дві політичні партії/ідеології».
Поки це не зміниться, я не очікую жодних суттєвих змін в Ірані.
Можна стверджувати, що щось на кшталт «озброєних наступників» Туде все ще існує — у вигляді Моджахедін-е-Хальк (MEK), Організації Моджахедін-е-Хальк (MKO): Народної організації моджахедів Ірану. І, за чутками, MEK/MKO глибоко залучена до протестів та нападів на режим у кількох місцях західного Ірану.
Проблема: MEK/MKO глибоко ненавидять в Ірані, оскільки в 1980-х роках вони стали на бік Іраку Саддама під час ірано-іракської війни. Зовсім недавно вони перенесли свою штаб-квартиру з Іраку до Албанії: тим не менш, їх зневажають як «маріонетку ЦРУ/Моссаду» надто багато іранців, яких я знаю. Тобто вони, іранці, не довіряють їм (тим більше, що, схоже, вони співпрацювали з Ізраїлем під час його минулорічної агресії проти Ірану).
Такі диваки, як я, також не можуть ігнорувати той факт, що маса відео про протести була опублікована через підтримувані Ізраїлем «медійні платформи», такі як «Iran International», якій вдається уникнути відключення режимом інтернету за допомогою систем StarLink. Який же сюрприз, що прихильники режиму можуть легко оголосити кожні заворушення «підбурюваними Моссадом»…? …відвертою «зрадою»…?
Не дивно, що багато іранців, навіть деякі з тих, хто приєднався до протестів останніх кількох днів, залишаються надзвичайно обережними. Вони не дурні, а добре поінформовані; уважно стежать за тим, що відбувається у світі. Чи то через те, як режим намагається представити протести як якусь «іноземну змову» (так само, як у 2012 році Асад називав протести проти нього «змовою ЦРУ/Моссаду/Аль-Каїди»), чи то через те, що іранці бачать, що роблять Дампф, Нетаньяху, Пудинг та подібні, вони підозрюють, що якщо вони позбудуться «мулл», США, Ізраїль і навіть Росія захоплять їхні мінеральні багатства, і вони опиняться в такій самій ситуації, як і останні 47 років. Таким чином, існує багато невизначеності.
Я думаю, що якщо комусь там не вдасться переконати таких іранців приєднатися до протесту – і не тільки їх, а й мільйони іранців, які не володіють вільно англійською та регулярно користуються соціальними мережами (а це щонайменше 50% населення), – доки іранці не стануть набагато більш єдиними, ніж зараз, ця революція матиме щонайбільше близько 40% шансів на успіх.
(Я буду приємно здивований, якщо виявиться, що я помиляюся.)
Просто принаймні з часів протестів 2023 року більшість іранських чиновників – і багато офіцерів КВІР (не лише високопоставлені, а й аж до майорів і полковників), по суті, кожен, хто має необхідні гроші, – купили собі будинки або принаймні квартири в Туреччині, Лівані та кількох інших подібних місцях і перевезли туди свої сім’ї в безпечне місце.
(Дійсно, я міг би назвати — але не збираюся цього робити — кількох, хто, як мені відомо, регулярно подорожує між відвідуванням своїх родин за кордоном та поверненням на роботу до Ірану.)
У цьому сенсі, і наостанок: хоча багато іранців, які живуть у вигнанні, вітають такі дії, я не думаю, що це гарна ідея для окремих платформ соціальних мереж просто прибирати офіційні прапори Ісламської Республіки Іран і замінювати їх символами Іранської імперії. Мало того, що ті самі платформи відомі своєю підтримкою геноциду Ізраїлю щодо палестинців, але й такі дії можуть бути легко неправильно зрозумілі занадто багатьма іранцями як саме те, що проповідує режим у Тегерані: що протести – це якась змова ЦРУ-Моссад-МЕК/МКО.
Отже, будь ласка, насолоджуйтесь усім цим з великою обережністю: «ситуацію» в Ірані мають вирішити самі іранці. Вони протестують, бо прагнуть свободи, своїх прав, справедливості та відповідальності. Не тому, що США хочуть, щоб вони протестували, або тому, що Маппет — молодець, що прибрав прапор ІРІ зі своєї платформи соціальних мереж, або тому, що ізраїльтяни раді, що відбуваються протести проти «мулл», і це допомагає їм відволіктися від того факту, що тим часом вони бомбардують сектор Газа та тероризують палестинців на Західному березі річки Йордан у безпрецедентних масштабах.