Топ 25 неонуарів: «Сім», «Той, хто біжить по лезу», «Драйв» та багато інших
Найкращі фільми в стилі неонуар
Перше, що потрібно зрозуміти про неонуар – це не фільми виключно останніх років. Як стає очевидним з назви, неонуар – це “новий нуар” (тобто, “новий чорний” – neo noir), але і період класичного нуару закінчився у 1958 році, а отже, для нового відгалуження напряму було достатньо простору у приблизно сімдесят років. У 60-х почали з’являтися прото-неонуари, тобто, фільми, які ще не були представниками стилю, але вже мали його ознаки, передвіщаючи появу самого неонуару. 70-ті вважаються періодом старту для неонуарних картин (багато хто також вважає, що це був і період розквіту). У 80-х було додано технології і неон, що трансформувало напрям у техно-нуар (або кібер-нуар). Надалі неонуар перетворився на безперервну еволюцію стилістичного підходу, яка не обмежена у часі (принаймні, станом на сьогодні).
До речі, як і у матеріалі про класичні нуари, ми називаємо нуар і неонуар стилями і напрямами, але не називаємо жанром. Звісно, все це вельми умовне розподілення (і здебільшого залежить від того, роботу якого автора ви читаєте по цьому предмету), але зазвичай нуар і неонуар не відокремлюють в самостійний жанр, а визначають як стилістичну надбудову, яку можна додати до будь-якого існуючого жанру. Набір прийомів нуару, як з точки зору візуалу, так і з точки зору побудови сюжету на наповнення характерів персонажів, адаптується до детективів, трилерів, психологічних драм та навіть вестернів і комедій (і все це ви побачите у наших наступних добірках). Але сам по собі він не визначає жанрову структуру, маючи гнучкі межі, що забарвлюють інші жанри та піджанри у похмурі (або, з певного моменту, похмурі і неонові) відтінки, занурюючи у дощ, що не вщухає та домінацію ночі з її контрастністю світла і тіні.
Згадаємо 25 найяскравіших фільмів напряму неонуар, різних країн та епох.
Нагадаємо, що раніше ми також оглядали найкращі зразки по таким напрямкам:
Сім (Se7en) 1995
IMDb 8.6
Девід Фінчер – одна з найбільш визначних фігур в сучасному неонуарі. Маючи репутацію хворобливо довершеного перфекціоніста, він годинами (і десятками годин) працює з кольоровою гамою, співвідношенням світла і тіні, нічним баченням та рухом камери і персонажів в кадрі. Для візуальної частини неонуару це дуже принципово – і в “Сім” ми бачимо квінтесенцію цієї кропіткої роботи.
Дует досвідченого спокійного детектива (Морган Фрімен) і його молодого колеги, що набагато більш нестриманий (Бред Пітт), займається моторошною справою: хтось вбиває одного за одним людей без очевидних мотивів та причин, допоки вони не розуміють, що жертв поєднують лише назви чергового з семи смертних гріхів. Тепер в атмосфері постійної ночі і дощу, який ніколи (так, в фільмі не дощить виключно в приміщенні) не вщухає, вони відчайдушно намагаються знайти маніяка у величезному місті до його наступних злочинів, що здається неможливим. Втім, найбільші їх проблеми починаються саме тоді, коли вони виходять на серійного вбивцю…
Той, хто біжить по лезу (Blade Runner) 1982
IMDb 8.1
Якщо Фінчер акумулював найкраще, що було в кіно до нього, до Рідлі Скотт став справжнім революціонером. Сам того не знаючи, він заклав підґрунтя для кіберпанку та кібер-нуару, працюючи як з візуальною складовою, так і з наповненням всесвіту картини. Якщо неонуар – це більше про зовнішнє наповнення, атмосферу та характери персонажів, то кіберпанк – це також і про концепцію розповіді. У підсумку ми отримали візуально довершений і атмосферно незабутній шедевр, що надихав наступні покоління і в напрямі неонуару, і в жанрах кіберпанку та фантастики загалом.
Втомлений життям детектив, що не є героєм (чистий нуар), спеціалізується на виявленні ненадійних реплікантів, які тероризують людей, а потім і на їх ліквідації. Один з талановитих бунтарів-реплікантів оточив себе однодумцями та прокладає шлях до батька-творця – того, хто створив ці кіберістоти. Спочатку головним здається питання, хто добереться до професора першим, але потім стає чітко зрозуміло, що головним тут є питання того, наскільки репліканти відрізняються від нас та ми від них, і де та межа, що розділяє людей та людські створіння (і чи існує вона взагалі)…
Пам’ятай (Memento) 2000
IMDb 8.4
Якщо ми стартували відразу з козирів, то продовжимо цей підхід: тепер один з найголовніших фільмів в кар’єрі Крістофера Нолана, який позначив його на мапі сучасного кіно. Нелінійна побудова сюжету та нескінченний рух назад та вперед по часовому вектору стали в майбутньому візитівкою режисера, але у цьому неонуарному трилері ці рухи не просто створюють більш складну і захоплюючу структуру розповіді – вони і створюють ці лабіринти пам’яті, які непідвладні головному герою (?) (чи антигерою – це ж неонуар, тут “герой” є вкрай сумнівним визначенням, моральний кодекс завжди знаходиться в сірій зоні та змінюється по ходу розвитку сюжету).
У головного [навряд чи] героя є виняткова вада: він не може згадати те, що відбувалося буквально пару хвилин тому. Найбільш важливі речі, що з ним трапились впродовж розслідування він або записує, або фіксує на тілі у вигляді татуювань. А розслідує він критично важливе питання – хто вбив його дружину та травмував його самого, примусивши до кінця життя занотовувати визначні події власного життя.
Китайський квартал (Chinatown) 1974
IMDb 8.1
І ще один давно вже класичний неонуар, але, як бачите, з першої половини 70-х – це до того, про що ми згадували на початку статті, “неонуар” – не означає “новітній”, часто це фільми, яким вже 50+ років. Про “Китайський квартал” всі чули, навіть якщо не бачили, а обличчя Джека Ніколсона з пластиром на носі з’являється в усіх добірках найкращого в жанрі трилера, детектива, психологічної драми та бататьох інших жанрів та піджанрів.
Типова також для нуара схема: приватного детектива наймають для незначної справи, яка стає початком руху до масштабної змови. Цього разу персонажа Ніколсона замовили для стеження за інженером, а коли він віддав його дружині всі необхідні фото і спалахнув скандал, з’явилась фатальна жінка (Фей Данавей), яка виявилась справжньою дружиною інженера – тобто, детектива просто підставили. Та справжні проблеми почались пізніше, коли інженера знайшли мертвим – тепер детектив починає власне (і дуже небезпечне) розслідування…
Нічні тварини (Nocturnal Animals) 2016
IMDb 7.4
Цей нестандартний, але дуже витончений неонуар візуально пестить око і душу шанувальника стилю, але при цьому також розповідає багатошарову історію для поціновувачів психологічної драми в обгортці напруженого трилера. Нічний глянцевий Лос-Анджелес контрастує з брудними закинутими дорогами Техасу, де панує хаос і насильство, а реальність жінки в центрі розповіді перетинається з чи-то вигадкою, чи-то подіями, що справді мали місце, з рукопису її колишнього чоловіка. Колись вона розбила його серце, а тепер вона занурюється в брутальний кримінальний трилер, який він написав, що лише підсилює атмосферу безсилля, песимізму, болю минулих помилок і неможливості їх виправлення.
Прекрасні акторські роботи Емі Адамс, Джейка Джилленгола, Майкла Шеннона і Аарона Тейлор-Джонсона.
Із широко заплющеними очима (Eyes Wide Shut) 1999
IMDb 7.5
Останній фільм Стенлі Кубрика зруйнував шлюб голлівудських суперзірок Тома Круза і Ніколь Кідман і на екрані, і за його межами. Цей неонуарний трилер ставить під питання можливості довіри без сумніву, що існує навіть в найбільш гармонійній подружній парі. Параноя може стартувати в найбільш незручний момент, і в цій історії вона заводить чоловіка в найбільш несподівані та небезпечні закутки, де пошук пригод на нових вражень вже не здається такою хорошою ідеєю.
Культова сцена оргії в карнавальних масках є зразковою і візуально, і з точки зору звукового супроводу (ми про музику, звісно – і про що ви тільки думаєте), і по тому, як напруга сягає свого апогею в потрібній точці (ви знову думаєте не про те, краще подивіться цю картину і все зрозумієте).
Зодіак (Zodiac) 2007
IMDb 7.7
Повертаємось до робіт Девіда Фінчера: ніч, темрява, нескінченний дощ та брутальність вулиць великого міста є атмосферними декораціями відтворення реальної історії пошуку одного з найбільш жахливих серійних вбивць в історії США на прізвисько Зодіак. Це не детектив у чистому вигляді, незважаючи на дуже детальне і ретельне розслідування в фокусі розповіді – у першу чергу це напружений трилер і глибока психологічна драма про одержимість пошуком моторошного злочинця, яка охоплює учасників тих подій одного за одним і дуже часто вже не відпускає, допоки не зруйнує кар’єру і саме життя.
У головних ролях Джейк Джилленгол (його доволі багато у цій добірці, схоже, неонуари – його профіль), Марк Руффало, Роберт Дауні-молодший, Хлоя Севіньї.
Драйв (Drive) 2011
IMDb 7.8
Цей фільм не тільки став одним з найбільш визначних неонуарів цього століття, а й перевів стиль neo noir в neon noir, тобто в неоновий нуар. Це магічним чином було дуже схоже на зачаток кіберпанку від Рідлі Скотта у “Той, хто біжить по лезу”, хоча за наповненням та історією це щось настільки далеке від пошуку небезпечних реплікантів в Лос-Анджелесі майбутнього, що здавалося б, як ці фільми взагалі можуть стояти поруч. Втім, неон, нічне місто, яскраві кольори, медитативний темп розповіді, що регулярно переривається спалахами агресії, а також синтвейв наблизили трилер з Раяном Гослінгом до фантастичного трилера, у сиквелі якого з часом також буде зніматися Раян Гослінг.
Таксист (Taxi Driver) 1976
IMDb 8.2
Якщо згадувати визначні неонуари 70-х, то “Китайський квартал”, наведений вище у списку, серед іншого показав, як нуарна історія працює в декораціях яскравого світла (а згодом виник навіть такий окремий напрямок в неонуарній течії, адже злочини в Маямі існують). А от інший фундаментальний еталон неонуару знову занурився в світ брудних вулиць і нічного мегаполісу. “Таксист” – це не просто трилер, а водночас і маніфест нового часу, і початок історій про повернення з війни у мирне життя, яке не поспішає тебе приймати, і новий тип центрального персонажу, який максимально неідеальний, але якого неможливо ігнорувати, адже це реальність як 70-х, так і сьогодення.
Можливо як фільм сам по собі “Таксист” Мартіна Скорсезе вже не вражає з тією ж силою, як це було на момент його прем’єри, але його вплив на розвиток і кримінального, і психологічного, і в цілому драматичного кіно, а також кіно про новітнє суспільство, неможливо переоцінити. Писати сценарії традиційним чином після виходу цього кривавого шедевру з-під пера Пола Шредера було вже неможливо, а до наступних суттєвих трансформацій формату розповіді від Тарантіно, Іньярріту (+ Гільєрмо Арріага), Кауфмана та братів Коен довелося чекати ще 20+ років.
Довге прощання (The Long Goodbye) 1973
IMDb 7.5
Після першого перегляду може здатися, що це найбільш класичний нуар у статті – просто він вийшов у 70-ті і у кольорі, а тому тепер це неонуар. Та насправді, якщо розібрати картину Роберта Олтмена на складові, до можна побачити деконструкцію класичного нуару (і ледь не пародію на старий шаблон стилю). Як і в “Китайському кварталі”, замість ночі та тіней – яскраве сонце пляжів Малібу. Замість жорсткого проникливого Філіпа Марлоу у виконанні Боґарта – розслаблений та розсіяний невдаха, якого всі навколо використовують, якого втілив Елліотт Ґулд. Навіть камера та музика повністю змінили підхід, замість чітких структурованих кадрів і напружених мелодій, що створюють напругу, бачимо плавний рух об’єктива та чуємо одну й ту саму мелодію Джона Вільямса в різних варіаціях.
Стрінгер (Nightcrawler) 2014
IMDb 7.8
Ідеальний соціопат у центрі розповіді – мисливець на сенсаційні нічні сюжети, які потім можна дорого продати каналам (і знову Джейк Джилленгол). Холодний неоновий Лос-Анджелес. Фатальна жінка у виконанні Рене Руссо, яка також не бачить проблем у порушенні морального кодексу заради рейтингів (як і в маніпуляціях партнером по угоді). Нарешті, параноїдальне суспільство, яке і породило такий стан медіа, споживаючи сенсаційний контент, немов наркоман у відчайдушних пошуках наступної дози.
Острів проклятих (Shutter Island) 2010
IMDb 8.2
Майже сюрреалістично мати в одній добірці два таких різних неонуари від одного режисера: Скорсезе відтворив атмосферу класичного нуару і німецького експресіонізму, поставивши в центр розповіді двох класичних нуарних детективів, ніби прямим трансфером зі стрічок 40-х років, граючись зі світлом і тінями, та навіть додавши фатальну жінку, але наскільки ж він розвернув загальну історію в бік психологічного трилера від початкової точки детективу. За рахунок омажів та класичних прийомів нуарного стилю, багато поворотів сюжету виглядають передбачуваними для досвідченого глядача, але маленькі (та при цьому дуже важливі) деталі чіпляють та змушують з часом повернутися до цього заплутаного неонуару.
Листоноша завжди дзвонить двічі (The Postman Always Rings Twice) 1981
IMDb 6.6
Ремейк класичного нуару чи нова екранізація класичного роману? Не будемо сперечатися з цього приводу, краще розглянемо відмінності двох картин. У класичному нуарі 1946 року Лана Тернер – недосяжна мрія з ідеальною зачіскою та макіяжем, Джон Гарфілд – наївний закоханий чоловік, а вся історія глянцева, відполірована та стримана через суворе дотримання кодексу Гейза (та й у фіналі відбувається торжество християнської моралі). У фільмі Боба Рейфелсона 1981 року Джессіка Ленг набагато більше схожа на працівницю дрібної забігайлівки, вона втомлена, її зачіска неідеальна, але при цьому вона приземлено сексуальна; Джек Ніколсон за визначенням не міг грати наївного романтика, а тому він є брутальним волоцюгою, що сам веде за руку до насильства; нарешті, кодекс Гейза в ті часи вже нікого не стримував, а тому тваринна сексуальність героїв розкута, а атмосфера психологічного трилеру реалістична та брутальна. І якщо казати про близькість екранізації до оригінального роману, то неонуар 80-х однозначно набагато точніше її відтворює.
Алея жаху (Nightmare Alley) 2021
IMDb 7.0
І знову ситуація, коли в добу класичного нуару вийшла перша екранізація роману Вільяма Ліндсі Грешема (фільм у 1947-му році, книга у 1946-му), а неонуар Ґільєрмо Дель Торо (ремейк чи нова екранізація, як забажаєте) з’явився набагато пізніше (майже 75 років по тому). І хоча кольорова гама нової версії історії набагато більш яскрава (тут режисер влаштував справжній візуальний карнавал), саме новий фільм став набагато більш жорстким, життєвим та психологічно глибшим.
З насильством і брудом все зрозуміло – раніше це було просто неможливо через той самий кодекс Гейза, фінал вийшов не таким голлівудські обнадійливим, Кейт Бланшетт змогла втілити повноцінну femme fatale, а центральний персонаж Бредлі Купера отримав повну передісторію, що допомогло додати трагізму і реалістичності.
Основний інстинкт (Basic Instinct) 1992
IMDb 7.1
Підручник відразу з кількох жанрів та стилів: світло і тіні неонуару, провокативність та сексуальність еротичного кіно, поступово зростаюча напруга трилера, загадки і ігри розуму від детектива та психологізм у всьому, від відсутності білизни на Кетрін Трамелл під час допиту в поліції до її маніпуляцій у відносинах з детективом, що веде її справу. Еталонна миттєва класика від режисера Пола Верговена та неймовірна хімія між Шерон Стоун і Майклом Дугласом.
Розмова (The Conversation) 1974
IMDb 7.7
Параноїдальний неонуар, де приватний детектив не носить плащ і не курить сигарету за сигаретою під нічним дощем, а налаштовує апаратуру для прослуховування, яка може завдати набагато більш руйнівної шкоди через ту інформацію, яку вона здобуває. Одна така розмова під час обідньої перерви, і в голові розсудливого та відповідального профі зароджується сумнів: чи варто запобігти потенційному злочину?
Шедевр від Френсіса Форда Копполи, який він створив між двома частинами “Хрещеного батька”, та який набагато менше відомий, хоча вартий максимальної уваги. Глибока роль Джина Гекмена, що переходить зі стану сумніву в буремну одержимість, а потім і параною.
Відступники (The Departed) 2006
IMDb 8.5
Спеціаліст по неонуарам, Мартін Скорсезе, тепер звертається до гангстерської та поліцейської психологічної драми та трилеру, розповідаючи історію двох кротів, що синхронно працюють на мафію і поліцію, проникаючи в поліцію і мафію, а їх обох контролює демонічний ірландський бос мафії (Ніколсон), що є ідеальним зразком соціопата, параноїка та власника неймовірного розміру его. Всі знають, що ці два кроти існують, але ніхто не знає, хто з них хто. Тим часом, вони обидва настільки деформуються під психологічним тиском, що вдвох приходять до однієї психологині і жінки.
Чорний дощ (Black Rain) 1989
IMDb 6.6
Рідлі Скотт переніс власний фільм “Той, хто біжить по лезу” з Лос-Анджелеса в Токіо та з майбутнього у 80-ті, а також з кіберпанку в гангстерський неонуар. Атмосфера майже та сама, а замість Гаррісона Форда тут Майкл Дуглас і Енді Гарсія, які намагаються владнати власний прокол, що стався при транспортуванні небезпечного злочинця додому в Японію. Дуже недооцінений кримінальний трилер, однозначно вартий перегляду.
Загублена (Gone Girl) 2014
IMDb 8.1
І знову Девід Фінчер: подружня пара знає одне про одного стільки, що навіть піти на злочин заради кохання не виглядає настільки поганою ідеєю. Дружина зникає, чоловік стає головним підозрюваним, адже він доволі погано грає роль шокованого чоловіка, але все це лише початок непередбачуваних подій, що ведуть до ще менш прогнозованого фіналу – комбінація неонуарного трилера і детектива.
Остання спокуса (The Last Seduction) 1994
IMDb 7.0
Лінда Фіорентіно створила недосяжно прекрасний образ фатальної жінки: вона спочатку зваблює і маніпулює, а потім приносить справжні (і великі) проблеми молодому чоловіку, якому здавалося, що йому повезло підчепити красуню у барі. Тіні “Подвійної страховки”, “Жару тіла” та навіть “Вулиці гріха” і інших класичних нуарів у цьому стильному неонуарі з неповторним вайбом 90-х.
Тельма і Луїза (Thelma & Louise) 1991
IMDb 7.6
Рідлі Скотт з’являється у цій статті так само часто як Скорсезе і Фінчер, адже він тяжіє до демонстрації складних життєвих обставин і трансформації характерів персонажів у цих умовах. І хоча це не чистий неонуар (тут більше від кримінальної драми та роуд-муві), все ж атмосфера приреченості та песимізму розкривається у повній мірі, незважаючи на постійне бажання двох подруг вирватись з системи залежності від світу чоловіків та стереотипу належного щасливого образу життя. Хтось розцінює їх фінальний стрибок як абсолютний прояв свободи (що нехарактерно для нуару), а хтось як глухий кут і крах ілюзій, незважаючи на всі попередні зусилля (і це вже класичний прояв нуару) – оцінка того, наскільки фільм належить до неонуару залежить від персонального сприйняття глядача чи критика (хоча, якщо ми тільки не говоримо про класичні фільми з Боґартом, це в принципі стандартна ситуація, адже межі цього стилістичного напряму вельми умовні).
Таємнича річка (Mystic River) 2003
IMDb 7.9
До компанії режисерів, що створюють похмуре кіно про гріхі людські і неминучу за них відповідальність легко приєднується Клінт Іствуд зі своїм детективним трилером, що запрошує в психологічне пекло невеликого міста. Вбито юну дівчину, і поступово підозра падає на чоловіка, який сам в підлітковому віці пережив викрадення та насильство. Одним його другом дитинства є батько вбитої дівчини, а іншим – детектив, що веде розслідування вбивства. От тільки тепер про дитячу дружбу варто забути, адже прагнення помсти притуплює всі раціональні прояви свідомості чоловіка, який занурюється в темряву.
Гра (The Game) 1997
IMDb 7.7
Ще одна поява Фінчера з еталонним психологічним трилером, де менший брат (Шон Пенн) дарує старшому (Майкл Дуглас) запрошення у гру. Вона незвичайна, бо дуже реалістична і має пробудити давно забутий смак до життя… от тільки вона дуже швидко виходить з-під контролю і потенційно може саме це життя зруйнувати.
Зв’язок (Bound) 1996
IMDb 7.3
Неонуарний трилер від Вачовскі, у якому фатальних жінок відразу дві, от тільки незрозуміло, хто з них грає у гру, а хто демонструє справжні почуття: обидві, тільки одна з них чи взагалі ніхто (а так, як ми знаємо, не буває). Після випадкової зустрічі пристрасть спалахує миттєво, а далі, як і в “Подвійній страховці” та інших численних нуарах виникає план ідеального злочину та втечі з великими грошима – головна його складність у тому, що чоловік, якого треба обіграти в цій грі розуму, є досвідченим мафіозі і працює на ще більш досвідчених і жорстоких босів.
Серце Ангела (Angel Heart) 1987
IMDb 7.2
У винятковому фільмі Алана Паркера, в якому Міккі Рурк зіграв свою, мабуть, найкращу роль, класичний детективний нуар перетинається з містичним трилером, до самого кінця не відкриваючи, що ж тут насправді відбувається, нехай окремі елементи історії і очевидні від початку. Загадковий клієнт, що розшукує боржника (проста справа, яка є лише приманкою – як завжди в нуарі), затягує приватного детектива в таку похмуру історію з окультизмом і численними вбивствами, що здається, що живим та неушкодженим з цієї історії вже не вийти…
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
Источник: Kinowar
Поделиться