Тренера з футболу забрали до ТЦК прямо з вулиці та призначили кулеметником: чому суд визнав мобілізацію законною
Волинський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом тренера-викладача з футболу до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і військової частини щодо законності призову на військову службу під час мобілізації та зарахування до особового складу військової частини.
Позивач наполягав, що мав бронювання до 1 серпня 2026 року, однак суд встановив, що до моменту мобілізації роботодавець ініціював анулювання його відстрочки.
Обставини справи
До Волинського окружного адміністративного суду звернувся військовослужбовець, який просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 26 червня 2026 року №3567-мп про його призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направлення до військової частини.
Також позивач вимагав скасувати наказ командира військової частини від 1 липня 2026 року №186 у частині зарахування його до списків особового складу на всі види забезпечення та призначення на посаду кулеметника третього механізованого відділення другого механізованого взводу восьмої механізованої роти механізованого батальйону.
Крім того, чоловік просив зобов’язати військову частину звільнити його з військової служби за призовом під час мобілізації шляхом виключення зі списків особового складу.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що з 10 січня 2022 року чоловік безперервно працював тренером-викладачем з футболу в комунальному закладі «Дитячо-юнацька спортивна школа №2» Луцької міської ради. Він працював за безстроковим трудовим договором із тижневим навантаженням 32 години, що відповідало 1,33 ставки.
Розпорядженням Волинської обласної військової адміністрації від 19 лютого 2026 року №95 спортивну школу було визнано такою, що відповідає критеріям критично важливого закладу для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
У зв’язку з бронюванням працівнику було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації до 1 серпня 2026 року. Відомості про її наявність містилися у військово-обліковому документі в електронній формі, сформованому через мобільний застосунок «Резерв+» 4 червня 2026 року.
За твердженням представника позивача, 26 червня 2026 року приблизно о 14:00 у Луцьку чоловіка зупинила група оповіщення ТЦК та СП. Його затримали із застосуванням спеціальних засобів та доставили до мобілізаційного пункту.
Того самого дня територіальний центр комплектування видав направлення №8022332 на проходження медичного огляду. Військово-лікарська комісія оформила картку обстеження та довідку №2026-0626-1738-3921-7, згідно з якою чоловіка було визнано придатним до військової служби.
Наказом начальника ТЦК та СП від 26 червня 2026 року №3567-мп його призвали на військову службу під час мобілізації та направили до військової частини. Відповідне направлення було оформлено поіменним списком №1837.
Надалі наказом командира військової частини від 1 липня 2026 року №186 чоловіка зарахували до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначили на посаду кулеметника.
Позивач вважав мобілізацію протиправною з двох основних підстав.
Передусім він посилався на наявність бронювання, яке, відповідно до відомостей електронного військово-облікового документа, мало діяти до 1 серпня 2026 року. На його переконання, на момент призову існували правові підстави для відстрочки, які виключали можливість мобілізації.
Крім того, представник позивача стверджував, що чоловік фактично не проходив військово-лікарську комісію. За його словами, необхідні аналізи та огляди лікарями не проводилися, а довідку ВЛК було оформлено заочно.
З огляду на ці обставини позивач вважав, що призов відбувся за наявності підстав для відстрочки та з грубим порушенням процедури медичного огляду.
Позиції відповідачів та пояснення роботодавця
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки заперечив проти задоволення позову.
У відзиві відповідач зазначив, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів (ІКС «Оберіг») бронювання позивача було анульовано 11 червня 2026 року за заявою керівника організації, у якій він працював.
Отже, станом на 26 червня 2026 року чоловік уже не мав чинної відстрочки від призову та перебував на загальному військовому обліку.
Також ТЦК та СП вказав, що 26 червня позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого був визнаний придатним до військової служби.
За твердженням відповідача, на момент призову чоловік не надав документів, які підтверджували б наявність підстав для відстрочки. Тому наказ про призов та направлення до військової частини були видані відповідно до вимог законів України «Про військовий обов’язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Військова частина також заперечила проти позовних вимог.
Її представник зазначив, що зарахування позивача до списків особового складу здійснювалося на підставі законного направлення територіального центру комплектування та відповідного поіменного списку.
Окремо військова частина наголосила на неефективності обраного позивачем способу судового захисту.
Посилаючись, зокрема, на постанову Верховного Суду від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, відповідач зазначив, що процедура призову військовозобов’язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а відповідний акт має одноразовий характер і вичерпує свою дію виконанням.
На думку військової частини, навіть визнання протиправною процедури призову або наказу ТЦК та СП не спричиняє автоматичного відновлення попереднього становища особи та не є самостійною підставою для скасування наказу командира про зарахування до списків особового складу.
Для з’ясування обставин анулювання бронювання суд ухвалою від 30 вересня 2026 року витребував у комунального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №2» Луцької міської ради письмові пояснення та підтвердні документи.
Зокрема, суд вимагав повідомити про підстави, причини та обставини подання заяви щодо анулювання бронювання працівника, а також надати інформацію про можливе повторне подання документів на його бронювання після 11 червня 2026 року.
У письмових поясненнях, які надійшли до суду 7 жовтня 2026 року, спортивна школа підтвердила, що 11 червня 2026 року направила до Департаменту освіти Луцької міської ради лист із проханням анулювати бронювання цього тренера-викладача та забронювати іншого працівника на аналогічній посаді.
Причиною такого рішення роботодавець назвав виробничу необхідність.
При цьому комунальний заклад повідомив, що після 11 червня 2026 року нових звернень до Департаменту освіти Луцької міської ради щодо повторного бронювання позивача не направляв.
Позиція та висновки суду
Оцінюючи правомірність мобілізації позивача, Волинський окружний адміністративний суд виходив із положень Конституції України, законодавства про військовий обов’язок, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також нормативно-правових актів, які регулюють порядок бронювання військовозобов’язаних і надання відстрочки від призову.
Суд насамперед звернув увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Водночас стаття 65 Конституції України встановлює обов’язок громадян щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а проходження військової служби здійснюється відповідно до закону.
Суд врахував положення Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, якими визначено правові засади виконання військового обов’язку, характер військової служби та особливості її проходження, зокрема під час мобілізації в особливий період.
Також суд послався на Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII, Закон України «Про оборону України» №1932-XII та укази Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» і №69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Суд зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діяв правовий режим воєнного стану.
Щодо права на відстрочку та анулювання бронювання
Ключове значення для вирішення спору суд надав положенням статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII, яка визначає правові підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті не підлягають призову військовозобов’язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та перебувають на спеціальному військовому обліку.
Суд також проаналізував статті 24 і 25 зазначеного Закону.
Стаття 24 передбачає, що бронювання військовозобов’язаних здійснюється з метою забезпечення функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в особливий період.
Стаття 25 визначає категорії військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню, зокрема працівників підприємств, установ та організацій, визнаних критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.
При цьому порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання визначаються законом і нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Суд урахував Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.
Зокрема, пункт 56 цього Порядку передбачає надання відстрочки військовозобов’язаним із підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Також суд послався на положення Порядку №560 щодо строку надання відстрочки заброньованим військовозобов’язаним відповідно до нормативного регулювання бронювання, зокрема постанов Кабінету Міністрів України №76 від 27 січня 2023 року та №45 від 4 лютого 2015 року.
Окремо було враховано Порядок №650, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2024 року, який регулює механізм бронювання військовозобов’язаних під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.
Особливу увагу суд приділив Порядку бронювання військовозобов’язаних за списками під час дії воєнного стану, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року №76.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку бронювання військовозобов’язаних здійснюється за списками в електронній формі засобами Порталу Дія. Заброньованим військовозобов’язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Пункт 25 Порядку №76 передбачає, що відповідні списки формуються керівником державного органу, критично важливого підприємства чи установи або уповноваженою ним особою.
За правилами пунктів 29 і 30 Порядку №76 переведення військовозобов’язаного на спеціальний військовий облік на строк дії відстрочки здійснюється автоматично протягом 72 годин із моменту формування списку за умови дотримання встановлених вимог. Зокрема, військовозобов’язаний має перебувати на військовому обліку, у трудових відносинах із відповідною установою, уточнити необхідні персональні дані та не перебувати в розшуку.
Інформація про надану відстрочку відображається у військово-обліковому документі в електронній формі.
Водночас суд звернув увагу на підпункти 7 і 8 пункту 31 Порядку №76, які передбачають можливість анулювання наданої відстрочки на підставі обґрунтованого подання керівника відповідного органу або керівника критично важливого підприємства чи установи засобами Порталу Дія. Для подання керівником критично важливого підприємства або установи передбачено обмеження щодо періодичності — не частіше одного разу на п’ять календарних днів.
Дослідивши матеріали справи № 140/9761/26, суд установив, що станом на 4 червня 2026 року позивач дійсно мав відстрочку у зв’язку з бронюванням до 1 серпня 2026 року.
Однак 11 червня 2026 року таку відстрочку було анульовано безпосередньо за заявою роботодавця — комунального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа №2» Луцької міської ради.
Цю обставину підтверджували лист спортивної школи від 11 червня 2026 року №356/2-13 та витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів (ІКС «Оберіг»).
Крім того, листом від 6 жовтня 2026 року №474/2-13 роботодавець підтвердив, що в період із 11 до 26 червня 2026 року та надалі нових документів для повторного бронювання цього працівника не подавав.
На підставі встановлених обставин суд сформулював принциповий висновок щодо правової природи бронювання:
«Суд наголошує, що бронювання військовозобов’язаного є правом та ініціативою роботодавця, який визначений критично важливим, а не особистим невід’ємним правом самого громадянина».
Суд зазначив, що спортивна школа самостійно ініціювала анулювання бронювання 11 червня 2026 року та після цієї дати не подавала нових заяв про бронювання позивача.
За таких обставин у період із 11 до 26 червня 2026 року в чоловіка були відсутні законні підстави для звільнення від призову за мобілізацією.
Суд також установив, що інших законних підстав для відстрочки від призову, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач не мав.
Відповідно, на момент здійснення мобілізаційних заходів 26 червня 2026 року він перебував у статусі військовозобов’язаного, який не мав права на відстрочку.
Щодо законності проходження військово-лікарської комісії
Окремо суд перевірив доводи позивача про порушення процедури проходження військово-лікарської комісії.
Представник позивача наполягав, що медичний огляд фактично не проводився, необхідні лабораторні дослідження та огляди лікарями були відсутні, а довідку ВЛК оформлено без належного обстеження.
Проте суд установив, що 26 червня 2026 року позивач пройшов медичний огляд, за результатами якого військово-лікарська комісія ухвалила постанову про його придатність до військової служби.
Суд зазначив, що доводи представника позивача про поверхневий характер медичного огляду та відсутність детальних лабораторних досліджень у день огляду спростовуються матеріалами справи.
Зокрема, суд послався на належно оформлену картку обстеження та медичного огляду №19103, а також довідку військово-лікарської комісії, підписану профільними лікарями.
Крім того, позивач не надав доказів наявності в нього на день проходження огляду стійких медичних протипоказань до військової служби або непрацездатності.
Таким чином, суд не встановив обставин, які б підтверджували доводи про протиправність призову у зв’язку з порушенням процедури медичного огляду.
Щодо правомірності наказів ТЦК та військової частини
Узагальнюючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що під час прийняття наказу від 26 червня 2026 року №3567-мп про призов позивача на військову службу під час мобілізації територіальний центр комплектування та соціальної підтримки діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України.
Визначальним для цього висновку стало те, що на момент призову чоловік не мав чинної відстрочки від мобілізації, був визнаний придатним до військової служби за станом здоров’я та підлягав призову на загальних підставах.
Отже, суд не встановив правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу ТЦК та СП про призов на військову службу.
Водночас суд розглянув похідні позовні вимоги щодо скасування наказу командира військової частини про зарахування позивача до списків особового складу та призначення на посаду, а також щодо зобов’язання військової частини звільнити його з військової служби.
Суд виходив із того, що первинне рішення суб’єкта владних повноважень про призов було правомірним.
За таких обставин підстави для скасування наказу командира військової частини від 1 липня 2026 року №186 та зобов’язання військової частини звільнити позивача з військової служби також були відсутні.
Рішення суду
Волинський окружний адміністративний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Суд повністю відмовив у задоволенні вимог щодо визнання протиправними та скасування наказу ТЦК та СП про призов під час мобілізації, наказу командира військової частини про зарахування до списків особового складу, а також щодо зобов’язання військової частини звільнити позивача з військової служби.
У зв’язку з відмовою в задоволенні позову суд також не встановив підстав для відшкодування судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене повністю або частково до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів із дня складення повного судового рішення. У разі неподання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
