Церковний календар, 11 жовтня. Святий Папа Іван ХХІІІ

Народився Анджело Джузеппе Ронкаллі 25 листопада 1881 р. в селянській родині, яка виховувала 13 дітей. Його рідне невеличке ломбардійське містечко Сотто-іль-Монте тепер у своїй назві містить ще й приставку на честь понтифіка — Джованні ХХІІІ — і є сьогодні місцем паломництва.

Семінарійну формацію здобув у Бергамо і Римі. Від 1895 р. веде записи власного духовного досвіду, які охоплять все його подальше життя і стануть автобіографічною книжкою “Щоденник душі”.

Протягом 1901-1902 рр. Анжело проходив службу в армії замість свого брата, котрого потребувала родина. Як згадуватиме він пізніше, це був час чистилища, але водночас і близькості Бога. 1904 р. Анжело став священиком і протягом наступних десяти років обіймав посаду особистого секретаря при єпископі Бергамо монс. Джакомо Радіні Тедескі. Викладав також історію Церкви в семінарії цього міста.

Коли вибухнула Перша світова війна, Анджело призвали до італійського війська. Тут він спершу служив санітаром, а потім — військовим капеланом.

З 1921 р. є членом Священної конгрегації пропаганди віри у Ватикані. Займається реорганізацією місіонерської служби та викладає патрологію у Папському Григоріанському університеті.

З 1925 р. починається його дипломатична діяльність. А. Дж. Ронкаллі висвячують на єпископа та відправляють як апостольського візитатора до Болгарії. У країні, де переважало православ’я, служіння не було легким, але цей досвід допоміг майбутньому Папі відкритися на інші християнські конфесії, щоб втілювати згодом ідеї екуменізму. З 1934 р. він протягом 10 років поєднує посади апостольського делегата при урядах Греції та Туреччини. 1944 р. А. Дж. Ронкаллі призначають апостольським нунцієм у Франції, де йому доводилося розв’язувати проблеми, пов’язані зі звинуваченнями проти деяких єпископів, котрі співпрацювали з нацистами.

1953 р. стає кардиналом і Патріархом Венеції. Тут він проявив незвичну для попередніх патріархів близькість до людей. У своїй першій проповіді єпископ сказав: “Я хочу бути вашим братом — люблячим, дружнім, розуміючим”. Тому пересувався А. Дж. Ронкаллі містом не у спеціальній гондолі чи моторному човні, як його попередники, а громадським транспортом, де мав можливість спілкуватися з людьми.

1958 р. конклав обрав його Римським Архиєреєм. А. Дж. Ронкаллі вибрав собі ім’я Йоана, якого тривалий час уникали понтифіки через недобру славу антипапи з таким іменем.

Папа Іван ХХІІІ, очоливши Католицьку Церкву, продовжував ходити “в народ”. Він відвідував робітників на заводах, приходив до лікарень, в’язниць, або просто прогулювався вулицями Риму. Через таку душпастирську манеру Папу Івана ХХІІІ назвали “il Papa buono” — “добрий Папа”.

Ще одна особливість його понтифікату — активний діалог з християнами інших конфесій та представниками інших релігій. Численні зустрічі з ними стали підґрунтям для задекларованих згодом на ІІ Ватиканському Соборі ідей екуменізму та міжрелігійного діалогу.

Папа Іван ХХІІІ прагнув, щоб Церква стала відкритою для світу, науки, культури, щоб вела з ними діалог. Організовував зустрічі з урядовцями різних країн, зокрема тоталітарних. За поширення “Ostpolitik” задля діалогу з московським православ’ям зазнавав критики з боку української діаспори.

Однак поряд з тим Папа не забував і про Україну. Він висловлювався про складне становище Української Греко-Католицької Церкви в підпіллі. 1960 р. заснував Апостольський екзархат для українців у Франції. 1963 р. надав Українській малій семінарії св. Йосафата в Римі статус папської колегії. І цього ж року здійснив найважливіший для УГКЦ крок — домігся звільнення з ув’язнення митрополита Йосифа Сліпого.

Папа Іван ХХІІІ бачив, що назріває потреба оновлення (aggiornamento) життя Церкви, і 1959 р. оголосив перед колегією кардиналів своє рішення скликати Собор з цією метою. З наступного року почалася підготовка до нього.

Сам ІІ Ватиканський Собор почався 11 жовтня 1962 р. За місяць до цього Папа Іван ХХІІІ поїхав до Лорето і Ассізі, щоб помолитися за успішне його проведення. Подорожував потягом. На найбільших станціях виголошував проповіді з вікна вагона, що стало сенсацією для преси. Світ облетіли не тільки сказані понтифіком слова, але і його фото у вікні поїзда.

Довести до кінця ІІ Ватиканський Собор Папі Івану ХХІІІ так і не вдалося. Він помер наступного після відкриття Собору року. 2000 р. Папа Йоан Павло ІІ проголосив Йоана ХХІІІ блаженним, а 2014 р. Папа Франциск завершив процес його канонізації.

Перед смертю Папі Івану ХХІІІ було присуджено Міжнародну Премію Бальцана за мир. Очолюючи Церкву в період “холодної війни” та під час нарощення збройного потенціалу, Папа Іван ХХІІІ був надзвичайно чутливим до питань миру. Справедливому миру у світі, який бере початок з миру в серці окремої людини, присвячена його енцикліка “Pacem in terris” (“Мир на землі”, 1963 р.). Окрім неї Папа Іван ХХІІІ написав ще сім енциклік, піднімаючи питання соціальної доктрини Церкви, захисту вбогих, справедливості, єдності християн.