Церковний календар, 11 серпня. Свята Клара Ассізька

Народження Клари 1194 р. в одній з найшанованіших шляхетських родин Оффредуччо передбачало їй вдале заміжжя та забезпечене майбутнє. Однак поведінка купецького сина Джованні ді Бернардоне, майбутнього св. Франциска, з її рідного міста Ассізі, яка виходила за рамки укладу життя тодішньої знаті, спонукала дівчину переглянути свої цінності.

Про “витівку” Джованні в місті, безперечно, говорили. Про те, як він віддав батькові свій одяг, сказавши, що відтепер належить пані Бідності, як випрошував у людей на вулицях каміння для відбудови закинутого храму св. Даміана, як закликав до цілковитого самозречення у слідуванні за Христом. До Франциска приєдналися двоє двоюрідних братів Клари Руфіно і Сильвестр.

Врешті дівчина сама в часі Великого посту слухала мандрівного проповідника і вирішила з ним зустрітися особисто. Розмова чоловіка та жінки на самоті могла викликати пересуди, тому Клара і Франциск забезпечили себе від цього присутністю при зустрічі родички першої та співбрата другого. Клара розповідала Францискові про своє бажання уникнути нелюбого їй заміжжя, щоб посвятити себе Богові. Він підтримав її поривання та, заручившись підтримкою ассізького єпископа Гвідо, спонукав Клару до втечі.

Це сталося в ніч після Квітної неділі. Клара символічно вийшла через браму дому, призначену для винесення тіл померлих, і назавжди залишила родину. Вона прийшла до осідку францисканців Порціункули, де її вже чекав Франциск. Він мав благословення від єпископа здійснити постриг, і так з його рук Клара прийняла вистриження тонзури та туніку з грубого волосу.

Знатна родина так просто не залишила дівчину у спокої. Кілька разів її доводилося переховувати по монастирях. За нею назирці ішли озброєні загони, так що сестри, котрі приймали у себе Клару, заради своєї безпеки вмовляли її повернутися додому. Але та не здавалася. Свій твердий намір висловлювала навіть тим, що трималася за вівтар у храмі, від чого озброєним чоловікам довелося відступити.

Врешті Клара осіла при відновленій Франциском церкві св. Даміана. Навколо неї почали збиратися жінки, яких приваблювали строгість побуту, відданість молитві та запал у проповідуванні Євангелія. Франциск називає їх “Бідними жінками” або “Бідними сестрами”, що з уст людини, котра сама присвятила себе пані Бідності, було найвищою похвалою. Серед тих, хто хотів іти шляхом Клари, опинилися також її сестри з матір’ю.

Жіноча спільнота не могла в ті часи присвятити себе мандрівному життю, як Брати Менші, але завжди молитвою супроводжувала їхні місії. Також значну частину свого часу послідовниці Клари присвячували рукоділлю. Сама засновниця протягом останніх своїх тридцяти років важко хворіла. Розраду отримувала хіба що в інтимній розмові з Христом на молитві та адорації Євхаристії.

1243 р., коли монастирю загрожував напад сарацинів, вона з дарохранильницею та молитвою на устах вийшла їм назустріч, і військо відступило. Через те найчастіше св. Клару на іконах зображають з дарохранильницею. Рідше її зображення супроводжуються чашею, книгою, сувоєм, розп’яттям чи лілеєю. Остання як символ чистоти вдало підходить і до її імені, яке дослівно перекладається як “чиста”. Цю рису серед інших і підхоплює гимн Вечірні на її спомин: “Розсудлива, мудра і чиста, отримала мир досконалий, тепер ти стоїш перед Богом, для нас просиш ласки у Нього”.

Офіційне затвердження заснованого Кларою Ордену відбулося наприкінці її життя. Вона сама, взоруючись на досвід францисканців, склала для своєї спільноти Правила, і їх остаточно затвердив 1253 р. Папа Інокентій IV.

В останню Різдвяну ніч свого життя Клара дуже хотіла потрапити на святкові богослужіння, але хвороба прикувала її до ліжка. Враз на стіні келії перед нею відкрилося те, як Брати Менші в Порціункулі літургійно прославляють народженого Христа. З огляду на це видіння св. Клари Папа Пій ХІІ 1958 р. проголосив її покровителькою телебачення.

Померла засновниця Ордену кларисок 11 серпня 1253 р., лежачи на долівці монастиря св. Даміана. В останню хвилину з її уст злітали подяка та прослава Бога. Похорон Клари зібрав великий здвиг народу, і вже через два роки після її смерті Папа Олександр IV проголосив її святою.

Крім заснованого Ордену, св. Клара залишила нам як літературну спадщину Правила своєї спільноти, Заповіт, Благословення та чотири листи до св. Агнеси Богемської. Невеликі за обсягом, вони все ж не втрачають своєї цінності, адже засновані на особистому досвіді життя з Богом.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.