Церковний календар, 12 травня. Святитель Епіфаній, єпископ Кіпрський

Вчення цього чоловіка, яке частково дійшло й до наших днів, подібно до багатьох інших богословів, котрих Церква проголосила Святими Отцями, викристалізовувалося через молитовне та аскетичне життя, а також через потребу відповідати на певні виклики часу. Ними були численні відхилення від ортодоксального вчення. Тож відповідаючи на них, св. Епіфаній фактично уклав своєрідні енциклопедії єресей свого часу, аби застерегти від них вірних.

Походив Епіфаній з Палестини. Народився близько 310 р. З раннього віку подвизався в одному з єгипетських монастирів, де керувався уставом св. Пахомія Великого та вивчав твори найвидатніших богословів Олександрійської школи: Петра, Олександра, Атанасія. Опанував грецьку, староєврейську, коптійську, арамейську мовита латину. Завдяки цьому постійно заглиблювався у Святе Письмо.

Із середовища єгипетських монахів Епіфаній виніс вірність нікейському віровизнанню, нетерпимість до аріанства, а також до послідовників Оригена. Остання постать в Єгипті була доволі суперечливою. Залишивши по собі багату творчу спадщину, більшість з якої насправді узгоджувалася з вченням Церкви, Ориген допустився деяких хиб (апокатастазіс — вчення, згідно з яким спасуться всі, і люди, і демони; передіснування душ), на яких потім його послідовники перенаголосили, додали свої (реінкарнація), і так виникла єресь оригенізму, з якою пізніше завзято боротиметься Епіфаній. Оригеністи також засновували в єгипетській пустелі свої монастирі, тож майбутній єпископ Кипру був знайомий з їхніми звичаями.

Близько 335 р. Епіфаній покинув Єгипет і повернувся до Палестини. Тут, неподалік Елевтерополя, заснував монастир. Став священиком. Ігуменом монастиря пробув до 367 р., допоки його не обрали архиєпископом Кипрським.

На цій катедрі Епіфаній проявив себе як хороший організатор. Він створив сприятливі умови для здобуття Кипрською Церквою, на той час підпорядкованою митрополитові Антіохійському, автокефалії, що довершилося 431 р., вже після смерті святителя.

Разом зі своїм близьким приятелем та сподвижником прп. Іларіоном організовував на Кипрі монастирі і потім часто задля пастирської опіки їх відвідував. Коли 372 р. Іларіон помер, Епіфаній на його честь написав похвальне слово.

Однак більша частина творчості Кипрського святителя присвячена викриттю єресей та утвердженню ортодоксального вчення. В дусі Нікейського Собору (325 р.) написаний твір “Анкорат” (дослівно “якір”), де обстоюється єдиносущність Сина з Отцем. А “Панаріон” (дослівно “скринька з ліками”) описує та спростовує найвідоміші на той час єресі. В енциклопедичному стилі також написані праці “Про міри і ваги”, “Про дванадцять каменів”.

Як єпископ Епіфаній домігся вигнання з Кипру всіх аріан. Кілька разів відвідував Палестину, де брав участь в дискусіях, пов’язаних зі спадщиною Оригена. Багато подорожував і в межах своєї архиєпархії. Під час однієї з подорожей морем 403 р. Епіфаній захворів і помер. Після проголошення його святим на Кипрі було збудовано багато храмів на його честь.

На землях Русі культ святого не набув особливого поширення. Розміщення мозаїки з його зображенням серед інших святителів у вівтарі Софії Київської є радше винятком. Така особлива увага до св. Епіфанія в цьому випадку може бути пов’язана з тим, що в день його пам’яті — 12 травня — рівноапостольний князь Володимир Великий освятив іншу київську святиню — Десятинну церкву Пресвятої Богородиці.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.