Церковний календар, 21 травня. Вознесіння Господнє

Як розповідає Святе Письмо, Ісус показував себе апостолам “живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство” (Ді. 1, 3). Коли ці сорок днів минули, Ісус взяв дванадцятьох на Оливну гору, щоб дати останні вказівки щодо їхньої майбутньої місії. Вона полягала в тому, щоб “іти і зробити учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх берегти все” (пор. Мт. 28, 19 — 20), що заповідав Ісус. Але спершу апостолам слід було “прийняти силу Святого Духа, що на них зійде” (пор. Ді. 1, 8). Для цього Ісус наказав “Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця” (Ді. 1, 4) — “хрещення Святим Духом” (пор. Ді. 1, 5).

Після цього Він, “знявши руки свої, благословив їх… і почав возноситись на небо” (Лк. 24, 50-51). “І хмара його взяла з-перед очей” (Ді. 1, 9) апостолів. Ісус “вознісся на небо й возсів праворуч” (Мр. 16, 19) Отця. Апостолам, котрі поглядом проводжали його, з’явилися два ангели і сказали: “Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо” (Ді. 1, 11), провістивши цим Друге пришестя. Апостоли “повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога” (Лк. 24, 52-53), поки через десять днів не здійснилася обітниця Христа, і на них не зійшов Святий Дух.

У перших століттях християнства свято Вознесіння належало до цілісного п’ятдесятиденного періоду святкування від Пасхи до Зіслання Святого Духа і не виокремлювалося з нього. Про Вознесіння не згадують джерела, які містять перелік найбільших християнських свят того періоду (наприклад, Ориген, “Заповіт Господа нашого Ісуса Христа”). Паломниця Етерія (381-384 рр.) говорить лише про святкування сорокового дня в межах цього періоду, яке відбувалося у Вифлеємі.

Щойно в IV ст., коли християнство у Римській імперії здобуло державне визнання, Вознесіння стає окремим святом. Цариця Олена на місці, звідки вознісся Ісус, споруджує церкву на честь цієї події. “Апостольські постанови” (кін. IV — поч. V ст.) містять вказівку: “Після 40 днів від першого воскресного дня святкуйте Вознесіння Господнє”. Темі Вознесіння присвячують проповіді Йоан Золотоустий, Григорій Ниський, Епіфаній Кіпрський, Лев Великий та інші.

У наступних століттях святкування Вознесіння на Сході і Заході набуває своїх особливостей. Візантійська традиція збагачується текстами богослужінь, які складають, зокрема, Йоан Дамаскин та Йосиф Студит.

Вони переповідають деталі події Вознесіння, описані у Святому Письмі, чим допомагають вірним брати активну у ній участь. Виражають двоякий настрій апостолів, котрі з одного боку по-людськи сумують через розлуку з Учителем, а з іншого сповнюються Божественною втіхою, отримавши обітницю про “хрещення Святим Духом”. Тому загалом Служба свята має радісний характер. “Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо Ти єси Син Божий, ізбавитель світу” (тропар Вознесіння).

Богослужіння Вознесіння акцентують нашу увагу на тому, що, вознісшись, Христос увів у Божественну славу нашу людську природу, яку прийняв у Воплоченні: “Предвічний і безначальний Бог возніс сьогодні людську природу, яку прийняв, таїнственно обоготворивши”, та “з собою посадив на престолі Отця свого” (сідальні Утрені).

Розвивається іконографія свята з характерними елементами: вгорі зображень сидить Христос Пантократор в мандорлі, оточений ангелами, апостоли внизу споглядають його славу, посередині між ними Богородиця як образ Церкви, яка після Вознесіння отримує покликання ширити Боже слово на землі. Розписами відповідної тематики оздоблюються храми - давніші з них сцену Вознесіння розміщують під куполом, а пізніші залишають з неї лише зображення Христа Пантократора.

Як літургійні тексти, так й іконографічні зображення, присвячені події Вознесіння, відображають спільне торжество невидимого і видимого світів — ангелів та людей, і скеровують їх до остаточного очікування, що Христос “прийде знову з тілом, як ви тепер його бачите” (хвалитна стихира Утрені).

На Заході в епоху Середньовіччя свято Вознесіння відзначалося театралізованими дійствами. До наших днів у деяких римо-католицьких парафіях зберігся звичай за допомогою спеціальних механізмів підносити фігурку Ісуса Христа над вівтарем під купол храму.

Подія Вознесіння надихала митців. Їй присвятили свої полотна Джотто ді Бондоне та Тіціан, а кантати Йоганна Себастьяна Баха на відповідну тематику звучать у католицьких та протестантських церквах.

В день Вознесіння лютерани та англікани проводять особливі богослужіння. Євангельські Церкви натомість більше зосереджуються на проповідях про місію Церкви після Вознесіння.

Оскільки свято Вознесіння здебільшого припадає на весняний період, українці в давнину в цей день збиралися в полях на спільну молитву за майбутній врожай. У деяких регіонах існував звичай пекти хлібці, звані “драбинками” або “сходинками”, освячувати їх у храмі та роздавати вірним. Вони символізували Вознесіння Христове та сходження кожної людської особи до Бога.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.