Церковний календар, 28 серпня. Преподобні отці Печерські, що спочивають у Дальніх печерах

Заснована в ХІ ст. преподобними Антонієм і Теодосієм Печерськими, Києво-Печерська лавра до сьогодні залишається однією з найважливіших українських святинь, а започаткована ними на руських землях монаша традиція протягом століть давала плід чеснотливого життя багатьох насельників обителі.

Тіла найвизначніших з них, котрі ще за життя відзначалися винятковою святістю, а по смерті стали посередниками здійснення чуд, є виставлені до почитання. Частина зберігається у Ближніх печерах комплексу, а частина — в Дальніх. Декотрі мають у літургійному календарі встановлені окремі дні на свою честь, інших же Церква постановила вшановувати соборно. Так з’явилися свята на честь отців, що спочивають у Дальніх печерах, знаних ще як Теодосієві (28 серпня), та похованих у Ближніх — Антонієвих (28 вересня).

Дальні печери являють собою систему підземних келій та церков, де покладені тіла отців, а навпроти одного із храмів, освяченого на честь Різдва Христового, є ніша з тридцятьма мироточивими головами святих. Поєднує похованих у Дальніх печерах з преподобним Теодосієм Печерським не тільки місце, а й схожість способу життя та вірність традиціям засновника лаври. Це підкреслює вже перша стихира Вечірні 28 серпня: “Небесного Царя воєвода Теодосій Богомудрий полк воїнів духовних, преподобних отців, зібрав, їх подвиги вшановуючи, пісенні похвали їм принесімо і заспіваймо, кажучи: ви, що маєте сміливість перед Владикою всіх і Богом, просіть душам нашим великої милості і всьому світові миру”.

Культ Печерських святих бере свій початок з XVIІ ст. від Петра Могили. Саме він почав процес їхньої канонізації, а Дальні печери реконструював і розширив. Імена Печерських отців вносяться у святкові Мінеї, їм складають служби. Щоправда, раніше починають вшановувати отців Печерських, що спочивають у Ближніх печерах. З Дальніх до них додають лише св. Теодосія Печерського та св. Єфросинію Полоцьку.

Святкування пам’яті отців Печерських, що спочивають у Дальніх печерах, бере свій початок від архимандрита Варлаама Ясинського (+ 1707 р.). Особливого розквіту на наших землях культ Печерських святих досяг у ХІХ ст., про що свідчать численні згадки в творах українських письменників цього періоду, герої котрих за будь-якої нагоди ідуть поклонитися до Києва цим подвижникам.

Преподобні отці Печерські, що спочивають у Дальніх печерах — це 51 монах Києво-Печерської лаври ХІ-ХV ст. та кілька єрархів пізнішого періоду, коли Київська митрополія вже потрапила під владу Москви. Житія декого з похованих у Дальніх печерах можемо доволі детально прочитати у Києво-Печерському Патерику, однак про більшість з них ми нічого не знаємо. Проливають світло на їхній шлях до святості хіба що короткі доповнення до імен у вигляді приблизних років життя та рід служіння в монастирі.

Багато серед них знаходимо затворників — через те й печери названі Дальніми, адже важкий доступ до них приваблював тих, хто прагнув цілковито віддалитися від світу й жити у повному усамітненні. Хтось до того мав особливу харизму мовчальника, наприклад Теодор (ХІІІ ст.). Відзначаються ті, котрі прийняли схиму, священичий (єромонахи) чи дияконський чин. Трапляються священномученики. Дехто зі святих отців мав особливі дари: прп. Іпатій, цілитель (XIV ст.), чи у винятковий спосіб проявив певну рису: прп. Арсеній працелюбний (XIV ст.), прп. Павло Послушний (ХІІІ-XIV ст.) і цілий ряд посників. У декого навіть підкреслені певні немочі, які супроводжували подвижника протягом життя, та які Бог потім обернув для них у вінці слави: прп. Йосиф Багатохворобливий (XIV ст.), прп. Нестор некнижний (ХІІ ст.).

Кожного з них на свій лад оспівує канон Утрені 28 серпня. Він укладений так, що кожному із 51-го похованого у Дальніх печерах подвижнику є присвячений окремий тропар однієї з восьми пісень, що намагається стисло передати особливість його життєвого шляху. Інші ж літургійні тексти цього дня оспівують їх соборно, підкреслюючи спільність подвигу отців, що “почули шлюб Агнця у світлиці небесній та поклик Царя Вишнього до всіх, всі зваби світу покинули, струменями сліз одежу свою вибілили та чистими увійшли на трапезу Христа Бога” (пор. сідальний Утрені). І, увійшовши на цю весільну учту перед престолом Всевишнього, стали заступниками свого народу, котрі “руйнують напади ворожі”, “стадо своє огороджують”, “подають захист усім, хто до них прибігає”, просять у Христа ізбавління та “не відмовити в печалях посіщення” (пор. стихира Вечірні).

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.