Церковний календар, 28 вересня. Священномученик Никита Будка

Народився майбутній єпископ 1877 р. в с. Добромірка на Тернопільщині у селянській родині. Навчався в початковій школі свого села, народній школі у Збаражі та Тернопільській класичній гімназії. Як приватний вчитель допомагав дітям знатних батьків здобувати основи грамоти.

1897 р. стає студентом юриспруденції Львівського університету. Водночас підробляє учителем в маєтку княгині Тереси Сангушко-Сапіги, з чиєю родиною він подружився на довгі роки. Також Никиту в цей час мучить думка, що він обрав у житті не свій шлях, – з новою силою спливло давнє бажання стати священиком.

Врешті хлопець звернувся до митрополита Андрея Шептицького, і той направив його на богословські студії до Інсбрука. Однак перед тим Никиті довелося рік відслужити в австрійському війську. Демобілізувавшись 1902 р., він таки прибув до Інсбрука і почав свою формацію у Єзуїтській колегії Канізіанум. Роки свого навчання у цьому закладі Никита Будка детально описав у щоденнику “Моя теольогія в Інсбруку”.

По завершенні навчання 1905 р. Никита прийняв з рук митрополита Андрея Шептицького священичі свячення. На певний час повернувся до Австрії, щоб продовжити навчання на доктораті, однак глава Греко-Католицької Церкви викликав його назад, призначивши префектом Львівської семінарії.

Отець Никита намагався поєднати це служіння з написанням наукової роботи та докторськими студіями у Відні, однак це йому не вдалося передусім через слабке здоров’я. Натомість у Львові він стає радником єпархіяльного трибуналу у справах подружжя та референтом еміграційних справ. Займаючись останніми, священик глибоко переймається долею мешканців Галичини та Буковини, змушених покидати свою домівку в пошуках кращого життя. Під час літніх вакацій у семінарії зголошується на поїздки до Боснії і Німеччини, щоб послужити там українцям. Видає місячник “Емігрант” та засновує філію австрійського Товариства св. Рафаїла для охорони прав українців за кордоном.

Врешті ревне ставлення о. Никити до служіння українським емігрантам не оминуло увагу церковної ієрархії, і 1912 р. Папа Пій Х призначив його єпископом українців у Канаді. Після довгого переїзду Європою та численних зустрічей різного рівня владика прибув до свого осідку у Вінніпезі. На той час українські емігранти у Канаді жили розсіяно, і катастрофічно бракувало духовенства для їхнього душпастирства. На початку свого служіння Никита Будка часто сам їздив у віддалені регіони Канади із суворим кліматом, аби принаймні на найбільші свята послужити українцям.

Зайнявся гуртуванням вже наявних священиків, врегулюванням норм їхнього служіння та плеканням нових покликань. 1914 р. провів перший канадський Собор українських католицьких священиків у Йорктауні, в підсумку якого вийшли “Правила для Української Греко-Католицької Церкви Канади”.

На основі спільного українського походження робив екуменічні спроби, створивши у Саскатуні Інститут митрополита Петра Могили для всіх українців, незалежно від конфесійної приналежності. Заснував у Йорктоні Жіночу академію Пресвятого Серця Христового, Колегію св. Йосифа та Колегію св. Йосафата. За ініціативи єпископа при парафіях створювалися українські школи, патріотичні та освітньо-культурні товариства, сиротинці.

Коли 1927 р. владику Никиту Будку викликали до Ватикану дати звіт про його урядування, в Канаді налічувалося 47 священиків, 299 храмів, 26 вечірніх українських шкіл, 5 сиротинців та 200 тисяч вірних. Значно розвинулися в Канаді за єпископства Никити Будки різні гілки монашества.

Здавши свої повноваження в Канаді, владика повернувся до Львова, і тут 1928 р. його призначили єпископом-помічником митрополита Андрея Шептицького. Найвизначнішим проектом його служіння на цій посаді стала відбудова відпустового центру Зарваниці, зруйнованого ще у Першу світову війну. Очевидці згадують, що єпископ сам нерідко долучався до будівельних робіт. Коли реставрація завершилася, і Зарваниця стала збирати все більше паломників, владика Никита Будка їздив туди та очолював святкові богослужіння.

З приходом більшовиків не скористався правом виїзду, яке забезпечувало йому канадське громадянство. Врешті 1945 р. серед решти єрархії УГКЦ під арешт потрапив і владика Никита. Судове засідання проводили одночасно над ним і митрополитом Йосифом Сліпим. Іноді Никита Будка навіть обороняв очільника Церкви, не боячись наслідків для себе. Вироком суду для єпископа-помічника стало заслання в Карагандинські табори у Казахстані. Із так уже підірваним здоров’ям владиці Никиті доводилося виконувати важку фізичну працю, здебільшого доглядати худобу. Окрім того, він вів душпастирську діяльність серед ув’язнених.

Виснажений хворобами, Никита Будка помер у в’язничній лікарні 28 вересня 1948 р. (за іншими даними 1 жовтня 1949 р.). Причина смерті й місце поховання не встановлені. Пізніше вдалося знайти очевидців, які розповіли, що тіла померлих у лікарні в паперових мішках виносили до лісу, і там їх роздирали дикі звірі. Для владики Никити зробили виняток, залишивши на ньому принаймні тюремну робу. І від неї залишився лише закривавлений рукав.

27 червня 2001 р. Папа Іван Павло ІІ під час свого візиту до України беатифікував священномученика Никиту Будку серед 28-ми Новомучеників УГКЦ ХХ ст. У їхній службі єпископу Канади присвячено окремий тропар канону Утрені, який підсумовує його життя та підкреслює відданість у любові до Бога і людей та невтомність у праці задля них: “Любов’ю паству огортав у далеких країнах Заходу святитель Микита, і з далеких степів Сходу до Ізбавителя і Бога після трудів і мук полинув”.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.