Цілюща вода замість ліків: як літні чоловік і дружина з Тальнівщини підтримують сили захисників
Вони не мають великих статків чи закордонних грантів. Їхній «штаб» – звичайне обійстя в самому серці Тальнівщини, а головна зброя – уперте, майже святе бажання допомогти нашим хлопцям вистояти до Перемоги. У словах голови родини звучить залізна логіка українського тилу: «Мусимо, бо там – наші діти».
Останнім часом обсяги допомоги, на жаль, зменшилися: життя внесло свої жорстокі корективи. Дружина Володимира Васильовича, Надія Степанівна, наразі бореться з важкою недугою.
Раніше майже всю пенсію подружжя віддавало на фронт: купували м’ясо, готували для соколиків безліч смачних страв, про що ми не раз писали в нашому виданні. Тепер фінанси підкосила хвороба, проте рук Маліванчуки не опустили.
Сьогодні їхня головна «фішка» – «правильна» мінеральна вода.
«, – розповідає Володимир Васильович. – ».
Дістати цілющу «Поляну Купель» та «Лужанську» безпосередньо із закарпатського заводу – квест іще той. Але на тиловому фронті працює своя логістика. Водій із Мошурова, який регулярно їздить на захід країни, бере замовлення від «дяді Вови». Звідти привозить воду, а вже на Тальнівщині її перехоплює військовий чи хтось із волонтерів і «бігом-бігом» жене машину на на Донецький або Сумський напрямок. Востаннє вдалося відправити сорок упаковок до Костянтинівки.
Купувати воду допомагають небайдужі. Володимир Васильович щиро просить згадати Оксану Михайлівну Цюрупу та її доньку Анастасію Маханець, які регулярно підставляють фінансове плече.
Паралельно пенсіонер готує нову гуманітарну «спецоперацію». Місцевий благодійник Олександр Гординський уже пообіцяв допомогти з поросям, тож незабаром робота на кухні знову закипить: крутитимуть домашню тушенину й каші.
Є у Маліванчука й великий біль: хлопці на передовій просять зарядну станцію EcoFlow Delta Max. Без неї штаб і зв’язок у бліндажах, де все розбомблено КАБами, просто німіють. Самотужки таку суму стареньким не потягнути. Просити Володимир Васильович соромиться, бо звик усе робити сам, але тихцем сподівається: можливо, знайдеться добродій, який допоможе закрити цей життєво важливий запит.
«Зупинятися ми не будемо, – по-військовому чітко підсумовує Володимир Маліванчук. – Робитиму все, що можу, до самої Перемоги. Бабуся моя морально підтримує, син захищає. Головне – ми ще живі-здорові й що машини від нас на фронт ідуть».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України