Цивільна дружина хотіла оформити виплати після зникнення військового, з яким прожила 11 років: чому суд відмовив

Жінка понад 11 років прожила однією сім’єю з чоловіком, який після мобілізації зник безвісти під час виконання бойового завдання. Офіційного шлюбу вони не реєстрували. Коли ж вона звернулася до суду, щоб підтвердити факт сімейних відносин та перебування на утриманні військового для оформлення передбачених законом виплат, отримала відмову.

Причиною стало не те, що суд визнав їхні сімейні відносини недоведеними. До оцінки цього питання по суті суд не дійшов. Вирішальним виявилося те, до кого саме жінка подала позов.

Дніпровський апеляційний суд погодився, що військова частина та інший визначений позивачкою відповідач не є належними відповідачами у цьому спорі. Водночас у зниклого безвісти військовослужбовця є повнолітній син, майнових прав якого могло стосуватися рішення. Однак відповідачем його не залучили — він брав участь у справі лише як третя особа.

Обставини справи

У квітні 2025 року жінка звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та перебування на утриманні військовослужбовця.

За її твердженнями, з листопада 2013 року вона проживала з чоловіком однією сім’єю. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, купували меблі та інші речі для дому, робили ремонт, разом відпочивали та піклувалися один про одного.

У жовтні 2024 року чоловіка мобілізували. 20 лютого 2025 року він зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу Зеленого Поля Волноваського району Донецької області.

Військова частина підтвердила, що військовослужбовець вважається зниклим безвісти з 20 лютого 2025 року. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини, його віднесли до бойових тимчасових людських втрат унаслідок бойових дій противника та визнали таким, що зник безвісти під час захисту Вітчизни.

Позивачка зазначала, що тривалий час не працює, здійснює догляд за хворою матір’ю та отримує відповідні соціальні виплати. За її словами, протягом спільного проживання вона перебувала на утриманні чоловіка, який працював, отримував дохід та використовував кошти на сімейні потреби.

Встановлення факту проживання однією сім’єю та перебування на утриманні, як пояснювала жінка, було необхідне їй для отримання соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вона просила встановити, що проживала з військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу з листопада 2013 року до дня його зникнення — 20 лютого 2025 року, а також перебувала на його утриманні.

Чому перша інстанція відмовила

Покровський районний суд Кривого Рогу 23 лютого 2026 року відмовив у задоволенні позову.

Вирішальним для суду став неналежний суб’єктний склад учасників справи.

Позивачка пред’явила вимоги до відповідного органу та військової частини. Водночас суд встановив, що у зниклого безвісти військовослужбовця є повнолітній син.

Суд першої інстанції самостійно залучив сина військовослужбовця та Міністерство оборони України до справи як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

При цьому позивачка та її представник не подали заяви чи клопотання про залучення належних осіб як співвідповідачів, хоча, як зазначено у постанові апеляційного суду, відповідне право їм було роз’яснено у підготовчому судовому засіданні.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що за таких обставин позов пред’явлено за неналежного суб’єктного складу, що є підставою для відмови в його задоволенні.

Що жінка доводила в апеляції

Представник позивачки наполягав, що відповідачів було визначено правильно.

В апеляційній скарзі зазначалося, що повнолітній син військовослужбовця вже був залучений до справи як третя особа та через представника надав пояснення щодо позовних вимог.

Сторона позивачки також наголошувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом самого позивача.

На її думку, факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу зі зниклим безвісти військовослужбовцем та перебування на його утриманні був доведений, тому рішення першої інстанції слід було скасувати та задовольнити позов.

Що сказав апеляційний суд про фактичний шлюб

Апеляційний суд нагадав, що відповідно до Сімейного кодексу сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом та мають взаємні права й обов’язки.

Для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу необхідно довести не одну окрему обставину, а їх сукупність.

Йдеться, зокрема, про спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та витрат, придбання майна для спільного користування, участь в утриманні та ремонті житла, спільне харчування, взаємне піклування і допомогу, а також наявність взаємних прав та обов’язків, притаманних подружжю.

При цьому суд звернув увагу на важливий нюанс щодо військової служби. Під спільним проживанням може розумітися постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою і сприйняття цього житла як основного навіть тоді, коли один із них через характер роботи або служби тривалий час там відсутній, зокрема у зв’язку з проходженням військової служби.

Водночас сама реєстрація чоловіка та жінки за однією адресою не є ані головною, ані обов’язковою ознакою фактичних сімейних відносин. Так само факт проживання однією сім’єю не може бути встановлений лише на підставі показань свідків та спільних фотографій за відсутності інших доказів.

Однак саме питання, чи були такі сімейні відносини доведені у цій конкретній справі, не стало підставою для відмови в позові.

Хто мав бути відповідачем

Саме це питання стало ключовим для апеляційного суду.

Колегія суддів зазначила, що військова частина та інший визначений позивачкою відповідач не мають безпосереднього зв’язку зі спірними матеріальними правовідносинами та не є особами, які порушили, не визнали або оспорили права, свободи чи інтереси позивачки.

При цьому сама жінка зазначала, що встановлення відповідних юридичних фактів потрібне їй для оформлення та отримання виплат після зникнення військовослужбовця.

Апеляційний суд виходив із того, що належними відповідачами у такому спорі є члени сім’ї військовослужбовця, права яких може зачепити встановлення відповідних юридичних фактів.

У справі №212/4155/25 суд окремо звернув увагу на те, що у зниклого безвісти військовослужбовця є повнолітній син.

Суд врахував наявність у військовослужбовця повнолітнього сина та зазначив обставини, пов’язані з його правом на отримання коштів і можливими спадковими правовідносинами у випадку оголошення військовослужбовця померлим.

Однак позивачка не залучила сина військовослужбовця як відповідача.

Чому статусу третьої особи було недостатньо

Одним із аргументів апеляції було те, що син військовослужбовця вже брав участь у справі як третя особа.

Однак апеляційний суд цей аргумент не прийняв.

Суд наголосив: визначення відповідачів, предмета та підстав позову справді належить до прав позивача. Водночас перевірити належність відповідачів та обґрунтованість позову — обов’язок суду під час розгляду справи.

Заміна первісного відповідача належним або залучення іншої особи як співвідповідача відповідно до статті 51 ЦПК України здійснюється за клопотанням позивача.

Такого клопотання у цій справі заявлено не було.

Отже, участь сина військовослужбовця у справі як третьої особи не усунула проблему неналежного суб’єктного складу. Процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не є тотожним статусу відповідача.

Апеляційний суд підкреслив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Суд не встановив, що жінка не була членом сім’ї військового

Суди не вирішували по суті питання про доведеність факту проживання позивачки та військовослужбовця однією сім’єю без реєстрації шлюбу та перебування жінки на його утриманні.

Тобто з рішення суду не випливає висновок, що жінка не проживала з військовим однією сім’єю або що вона не перебувала на його утриманні.

Підставою для відмови стало інше — позов був пред’явлений до неналежних відповідачів, тоді як повнолітній син військовослужбовця відповідачем у справі не був.

Що вирішив апеляційний суд

Дніпровський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу представника позивачки без задоволення, а рішення Покровського районного суду Кривого Рогу від 23 лютого 2026 року — без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.