ТЦК оштрафував на 17 тисяч гривень чоловіка, який живе у Німеччині: про це він дізнався після арешту коштів
Військовозобов’язаного, який із 2022 року живе в Німеччині, оштрафували на 17 тисяч грн за неявку до ТЦК для уточнення військово-облікових даних. Повістку надіслали на його адресу в Україні, а пошта повернула її з відміткою «адресат відсутній за зазначеною адресою».
Апеляційний суд скасував штраф. Однак не через сам факт проживання чоловіка за кордоном. Суд встановив, що ТЦК не довів неможливості отримати необхідні персональні дані шляхом електронної взаємодії з державними реєстрами, а також не з’ясував, чи були поважними причини неявки чоловіка з огляду на його тривале законне проживання в Німеччині.
Обставини справи
Чоловік із жовтня 2022 року фактично проживає у Федеративній Республіці Німеччина. Законність його перебування там у межах механізму тимчасового захисту підтверджувалася документами про реєстрацію за місцем проживання, виданими компетентними органами Німеччини.
Повісткою № 6180663 його викликали до ТЦК на 16 січня 2026 року о 14:00 для уточнення військово-облікових даних.
Повістку направили поштою за адресою в Україні. Відправлення з позначками «Повістка ТЦК» та «Вручити особисто» повернулося відправнику з відміткою оператора поштового зв’язку від 9 січня 2026 року «адресат відсутній за зазначеною адресою».
При цьому матеріали справи не містили даних про інформування чоловіка за наявним номером телефону або про вкладення повідомлення до абонентської поштової скриньки відповідно до п. 82 Правил надання послуг поштового зв’язку.
27 лютого 2026 року начальник ТЦК виніс постанову № 216 про притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та наклав штраф у розмірі 17 тис. грн.
У постанові були зазначені серія та номер паспорта громадянина України, на підставі якого встановлено особу військовозобов’язаного, хоча особисто до ТЦК він не прибував.
Про існування постанови чоловік, як встановив суд, дізнався лише 27 квітня 2026 року з відповіді Вижницького відділу державної виконавчої служби у зв’язку з примусовим виконанням постанови про арешт коштів боржника.
Військовозобов’язаний звернувся до суду та вимагав скасувати постанову ТЦК.
Вижницький районний суд Чернівецької області у позові відмовив. Суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивач не довів уточнення військово-облікових даних через «Резерв+» або в інший спосіб, а повернення поштового відправлення з відміткою про відсутність адресата за зазначеною адресою відповідно до п. 41 Порядку № 560 є належним підтвердженням оповіщення.
Апеляційний суд із такими висновками не погодився.
ТЦК мав довести неможливість отримати необхідні дані з державних реєстрів
Одним із ключових питань справи № 713/1158/26 стало застосування примітки до ст. 210 КУпАП.
Вона передбачає, що положення статей 210 та 210-1 КУпАП не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів персональних даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами та базами даних, держателями яких є державні органи.
Апеляційний суд наголосив, що ця норма має імперативний характер, а її дотримання є обов’язковою передумовою правомірного притягнення особи до відповідальності за ст. 210-1 КУпАП.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єкта владних повноважень саме відповідач повинен довести правомірність свого рішення.
Водночас це не означає, що позивач взагалі звільнений від доказування. Посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2261/19, апеляційний суд зазначив: позивач має навести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та які ставлять під сумнів правомірність рішення, а спростувати такі сумніви належними доказами повинен суб’єкт владних повноважень.
У цій справі позивач звернув увагу, зокрема, на те, що його особу та паспортні дані було встановлено без особистої явки до ТЦК.
На думку апеляційного суду, зазначення в постанові паспортних даних позивача, який особисто до ТЦК не прибував, підтверджувало фактичну наявність та доступність у відповідача засобів електронної інформаційної взаємодії з реєстрами, в яких містяться персональні дані громадян.
Однак ані постанова про штраф, ані матеріали справи не містили відомостей про те, що ТЦК перевіряв можливість отримати актуальні облікові відомості про чоловіка, зокрема щодо його фактичного місцеперебування, шляхом електронної взаємодії з іншими державними реєстрами та що за результатами такої перевірки було встановлено неможливість отримати необхідні дані.
Суд відхилив як недостатній аргумент ТЦК про те, що актуалізація військово-облікових даних є особистим обов’язком військовозобов’язаного.
Апеляція пояснила, що примітка до ст. 210 КУпАП не покладає на військовозобов’язаного додаткового обов’язку, а встановлює умову, за якої притягнення до відповідальності за ненадання чи неуточнення даних є неправомірним, — якщо держатель реєстру має технічну можливість отримати необхідні відомості іншим шляхом.
ТЦК не довів, що такої можливості не було.
За цих обставин суд дійшов висновку, що наявність у діях чоловіка складу адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не може вважатися доведеною.
Суд врахував тривале законне проживання чоловіка в Німеччині
Іншим важливим питанням стали обставини неявки військовозобов’язаного.
Апеляційний суд встановив, що чоловік із жовтня 2022 року на законних підставах проживав у Німеччині в межах механізму тимчасового захисту для громадян України.
Обставини його перебування за кордоном не приховувалися та були відомі ТЦК із матеріалів справи, зокрема з відповіді підрозділу поліції від 24 лютого 2026 року про результати перевірки адреси позивача в Україні.
Апеляційний суд не заперечив, що передбачений п. 41 Порядку № 560 механізм, за яким проставлення оператором поштового зв’язку відмітки про відсутність адресата за задекларованою в Україні адресою може підтверджувати оповіщення, є формально допустимим.
Однак, за висновком суду, цей механізм не можна застосовувати суто механічно, не враховуючи достовірно відомих суб’єкту владних повноважень обставин конкретної справи.
У цьому випадку йшлося про тривале та законне перебування чоловіка за межами України, через що його реальна можливість ознайомитися з повісткою була об’єктивно суттєво знижена.
ТЦК мав оцінити цю обставину під час вирішення питання про наявність поважних причин неявки, але цього не зробив.
На думку суду, накладення за таких обставин штрафу в розмірі 17 тис. грн без оцінки специфіки становища позивача та без дослідження питання про поважність причин його неявки не відповідало принципу пропорційності, передбаченому п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України.
При цьому суд не встановлював загального правила, за яким саме проживання військовозобов’язаного за кордоном автоматично є поважною причиною неявки або звільняє його від відповідальності. Висновок апеляції ґрунтувався на сукупності конкретних обставин цієї справи та на тому, що ТЦК їх належним чином не дослідив.
Чи мав ТЦК окремо викликати чоловіка на розгляд справи
Водночас апеляційний суд погодився не з усіма аргументами військовозобов’язаного.
Колегія суддів визнала обґрунтованою позицію ТЦК про те, що ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, яка передбачає вручення повістки не пізніш як за три доби до дня розгляду справи, за своїм текстуальним змістом стосується розгляду справи саме судом.
Крім того, суд врахував, що ч. 6 та ч. 8 ст. 258 КУпАП у редакції, чинній на момент винесення постанови, передбачали спеціальний спрощений порядок притягнення до відповідальності за статтями 210 та 210-1 КУпАП — без складання протоколу та без окремого виклику особи для розгляду справи за умови її належного повідомлення про виклик та відсутності підтвердження поважних причин неявки.
Однак апеляційний суд наголосив: застосування такого спрощеного порядку не звільняє ТЦК від обов’язку встановити, оцінити та відобразити у постанові дійсну відсутність поважних причин неявки.
Факт належного вручення повістки сам по собі не є тотожним встановленню відсутності поважних причин неявки. Це окрема обставина, яку ТЦК повинен з’ясувати.
У постанові № 216 питання про можливі поважні причини неприбуття чоловіка не було належним чином досліджено. ТЦК обмежився констатацією факту неявки та посиланням на поштову відмітку, не надавши оцінки тривалому проживанню позивача за кордоном.
Що вирішив апеляційний суд
Сьомий апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що постанова ТЦК не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та пропорційності.
Визначальними для скасування штрафу стали, зокрема, такі обставини:
- ТЦК не довів неможливості отримання необхідних персональних даних військовозобов’язаного шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними реєстрами та інформаційними системами, що мало значення для застосування примітки до ст. 210 КУпАП;
- ТЦК не з’ясував та не оцінив наявність поважних причин неявки, зокрема з урахуванням тривалого законного проживання чоловіка в Німеччині;
- суд першої інстанції не надав належної оцінки ключовим доводам позивача щодо застосування примітки до ст. 210 КУпАП та процедури притягнення до адміністративної відповідальності.
Водночас апеляційний суд окремо зазначив, що виклик «для уточнення військово-облікових даних» відповідав меті, передбаченій п. 27 Порядку № 560, та не потребував додаткової деталізації у самій повістці.
За результатами розгляду справи апеляційний суд повністю задовольнив скаргу військовозобов’язаного, скасував рішення Вижницького районного суду Чернівецької області та ухвалив нове рішення про задоволення позову.
Постанову ТЦК № 216 від 27 лютого 2026 року про притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 17 тис. грн суд визнав протиправною і скасував.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення суд закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в діях чоловіка складу адміністративного правопорушення.
Крім того, з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань стягнуто на користь позивача 1 331,20 грн судових витрат.
Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду набрала законної сили з моменту її прийняття та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не може бути оскаржена.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
