ТЦК відмовив у відстрочці по догляду через сестру, яка виїхала за кордон — що вирішив суд

Чоловікові відмовили у відстрочці через те, що в його батька з інвалідністю II групи є ще одна повнолітня дитина — донька. Але сестра давно жила окремо, а згодом виїхала за кордон.

Київський окружний адміністративний суд з’ясував, чи достатньо самої наявності такого родича для відмови у відстрочці, та звернув увагу на різницю між утриманням батьків і фактичним доглядом за ними.

Чому чоловікові відмовили у відстрочці

1 травня 2026 року військовозобов’язаний через ЦНАП Солом’янської РДА у Києві із використанням порталу «Дія» подав заяву про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Підставою було те, що його батько є особою з інвалідністю II групи.

Комісія відмовила у наданні відстрочки. У рішенні зазначили, що є інша особа — сестра позивача, яка не є військовозобов’язаною та, на думку комісії, відповідно до закону зобов’язана утримувати батька. При цьому заявник не підтвердив неможливість здійснення нею такого утримання.

Чоловік не погодився з таким рішенням і звернувся до суду.

Він зазначав, що саме він фактично допомагає та доглядає за батьком. Сестра проживає окремо, а після подання заяви виїхала за межі України. На думку позивача, комісія також неправильно ототожнила обов’язок утримувати батьків із безпосереднім здійсненням догляду.

Відповідач натомість наполягав, що чоловік мав довести, що саме він є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за батьком. Через наявність сестри відповідач вважав, що таких доказів немає.

Що встановив суд

Суд з’ясував, що позивач є військовозобов’язаним та перебуває на військовому обліку.

Його батько має інвалідність II групи, що підтверджувалося довідкою до акта огляду МСЕК, пенсійним посвідченням та індивідуальною програмою реабілітації.

Родинний зв’язок підтверджувався свідоцтвом про народження.

Також суд встановив, що позивач і його батько зареєстровані та проживають за однією адресою. Сам чоловік стверджував, що фактично допомагає батькові та здійснює за ним догляд.

Разом із заявою про відстрочку позивач подав документи про інвалідність батька, підтвердження родинних зв’язків, витяги з «Резерв+», відомості про місце проживання членів сім’ї, свідоцтво про народження сестри, а також медичні документи щодо матері.

Сестра проживала окремо, а потім виїхала за кордон

Суд окремо дослідив обставини щодо сестри позивача.

З матеріалів справи випливало, що з 20 травня 2024 року вона була зареєстрована за іншою адресою та проживала окремо від батька.

Батько позивача проживав у Солом’янському районі Києва, тоді як його сестра — у Святошинському.

Суд зазначив, що різні місця проживання та окреме ведення домашнього господарства свідчили про відсутність можливості сестри здійснювати реальну безперервну допомогу батькові.

Крім того, 3 травня 2026 року вона виїхала з України. Це підтверджувалося довідкою Державної прикордонної служби.

Позивач також зазначав, що повертатися в Україну сестра не планує, посилаючись на її електронне звернення до ДПСУ.

З огляду на це суд констатував, що фактична можливість сестри здійснювати догляд, надавати допомогу чи іншим чином реально брати участь у житті батька була відсутня.

Що було з матір’ю позивача

Суд дослідив і обставини щодо матері чоловіка.

Шлюб між його батьками був розірваний.

У березні 2026 року мати позивача була госпіталізована через гострий інфаркт міокарда. Їй провели коронарографію та стентування коронарних артерій.

У матеріалах справи також були медичні документи, які підтверджували її тимчасову непрацездатність та інші проблеми зі здоров’ям.

Суд дійшов висновку, що за такого стану вона була позбавлена фізичної можливості забезпечувати допомогу особі з інвалідністю II групи.

Утримання і догляд — не тотожні поняття

Одним із ключових у справі стало питання про те, чи означає сам по собі обов’язок повнолітньої дитини утримувати непрацездатного батька можливість фактично здійснювати за ним догляд.

Відповідач вважав, що перебування дочки за кордоном не звільняє її від передбаченого законом обов’язку щодо батька.

Однак суд наголосив: обов’язок утримувати батьків та здійснювати за ними догляд у цих правовідносинах не є тотожними.

За статтею 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка та син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

Суд зазначив, що утримання полягає у наданні матеріальної допомоги, тоді як постійний догляд передбачає постійну присутність особи для надання необхідної допомоги та підтримки.

Тому при вирішенні спору суд врахував не лише формальну наявність у батька іншої повнолітньої дитини, а й її фактичну можливість здійснювати догляд.

Що передбачає закон про таку відстрочку

Пункт 13 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає право на відстрочку, зокрема, для військовозобов’язаних, які мають одного з батьків з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати, крім визначених законом випадків.

Якщо невійськовозобов’язаних осіб немає, здійснювати догляд за особою з інвалідністю I або II групи може одна особа з числа військовозобов’язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Порядок №560 передбачає, що комісія під час розгляду заяви вивчає документи, оцінює наявність законних підстав для відстрочки та за потреби може отримувати додаткову інформацію від державних органів або з електронних реєстрів.

До якого висновку дійшов суд

Суд врахував, що сестра позивача тривалий час проживала окремо від батька, а згодом виїхала за кордон. Сам позивач, навпаки, проживав разом із батьком.

У рішенні зазначено, що чоловік надав докази того, що саме він є особою, яка може здійснювати догляд за батьком.

За встановлених обставин суд визнав відмову у наданні відстрочки протиправною та такою, що порушує права позивача.

Що вирішив суд

Київський окружний адміністративний суд задовольнив позов у справі №320/22236/26.

Суд визнав протиправним та скасував рішення комісії про відмову у наданні військовозобов’язаному відстрочки.

Також суд зобов’язав повторно розглянути його заяву від 1 травня 2026 року про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Крім того, на користь позивача стягнули 3194,88 грн сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас суд не надав відстрочку безпосередньо своїм рішенням. Він скасував попередню відмову та зобов’язав уповноважений орган повторно розглянути заяву з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

Суд також не встановив окремого судового контролю за виконанням рішення, оскільки позивач не надав доказів того, що без такого заходу рішення може залишитися невиконаним.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду.