У 30 років обірвалося життя: Тальне попрощалося із Захисником Миколою Чепким

Ми проводжали в останню дорогу Миколу Олександровича Чепкого — нашого земляка, Захисника України, молодого чоловіка, життя якого обірвалося через війну. Миколі було лише тридцять років.

29 квітня 1996 року він народився у Тальному. Тут минули його дитинство і юність, тут формувався його характер, тут були його перші друзі, перші життєві дороги, перші мрії.

Та дитинство Миколи було непростим.

Ще зовсім маленьким, у віці до двох років, він залишився без піклування біологічної матері. Його виховував батько — Олександр Григорович Чепкий, разом із родиною. Коли Миколі виповнилося три роки, помер його батько.

І в цьому ж віці його доля назавжди поєдналася з Галиною Володимирівною Чепкою, яка офіційно усиновила хлопчика.

Вона стала для нього мамою у найповнішому значенні цього слова — людиною, яка була поруч усе життя.

Вона ростила Миколу, навчала його бути людиною, підтримувала у складні хвилини, раділа його успіхам, переживала за нього, вірила в нього.

Вона віддала йому все тепло свого серця.

І, напевно, як кожна мама, найбільше хотіла одного — бачити свого сина живим, здоровим і щасливим.

А Микола вмів відповідати на любов любов’ю. Люди, які знали його, згадують його як добру, щиру, світлу людину з великим і чуйним серцем.

Він навчався у Тальнівській загальноосвітній школі №1. Після школи продовжив навчання у Тальянківському технікумі, де опанував професію технолога з переробки продуктів.

У мирному житті Микола був людиною праці. Працював на пекарні, займався будівельною справою, сам заробляв собі на життя. Не цурався роботи, умів долати труднощі й відповідати за себе та своїх близьких.

Можливо, саме в цьому і була його сила — у простій людській здатності працювати, триматися, не нарікати і дивитися вперед.

А попереду в Миколи справді було ще багато.

Мали здійснитися його мрії, мали з’явитися нові дороги, нові радощі, власна родина. Мало бути те звичайне людське щастя, про яке мріє кожен.

Та у життя Миколи увійшла війна.

І 30 липня 2025 року він став до лав Збройних Сил України. Його було зараховано до особового складу військової частини Т0500.

Згодом Микола проходив службу у складі військової частини Т0920 Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України.

Разом із побратимами він виконував військовий обов’язок, мужньо тримав оборону на гарячих напрямках фронту.

Він став на захист того, що було для нього найдорожчим: рідної землі, свого Тального, своєї громади, своєї України.

Війна не оминула його.

Микола отримав тяжкі бойові поранення. Лікарі боролися за його життя, та врятувати його не вдалося.

4 вересня 2026 року Микола Олександрович помер у лікарні від отриманих бойових поранень та ускладнень, несумісних із життям.

І сьогодні ми прощаємося з молодим чоловіком, який мав би жити.

Тридцять років — це час, коли життя тільки розгортається у своїй повноті. Коли попереду ще стільки нездійсненого, стільки звичайних, але таких дорогих серцю днів. Микола не встиг прожити їх.

Війна забрала його життя і разом із ним — чиєсь майбутнє, чиїсь мрії, чиїсь надії.

Галино Володимирівно!

Сьогодні ми не знаємо слів, які могли б полегшити Ваш біль.

Ви втратили не просто сина. Ви втратили людину, яку ростили, виховували, берегли, любили всім серцем.

І сьогодні вся Тальнівська громада разом із Вами схиляє голову перед цією непоправною втратою.

Прийміть найщиріші слова співчуття від усієї громади.

Нехай поруч із Вами завжди будуть люди, які підтримають у найважчі хвилини.

А пам’ять про Миколу нехай буде світлою і живою.

Ми пам’ятатимемо його таким, яким він був у житті — добрим, щирим, працьовитим, чуйним.

Пам’ятатимемо його як сина Тальнівської землі, який у найважчий час для України став її захисником.

Дякуємо тобі, Миколо, за мужність. За службу. За твою відданість Україні. За те, що не залишився осторонь, коли Батьківщина потребувала захисту.

Ти заплатив найвищу ціну — своє життя — за можливість для інших жити.

Сьогодні рідна земля приймає тебе востаннє.

Нехай вона буде тобі легкою.

Нехай Господь упокоїть твою душу та дарує їй вічний спокій.

А ми берегтимемо твоє ім’я і пам’ять про тебе.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України

Миколі Олександровичу Чепкому.

Низький уклін Герою.

Пресслужба Тальнівської МТГ

 Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію