У Глибоцькому ліцеї відкрили меморіальну дошку Валентину Мельнику
На захід прийшли мама Валентина, його рідні, вчителі, учні, друзі, духовенство, місцева влада, жителі громади. Меморіальну дошку відкрила мама. Після відкриття відбулося освячення та спільна молитва за Валентина, випускника школи. Про це пише Медіа агентство АСС з посиланням на ФБ-сторінку Глибоцької територіальної громади.
Про нього говорили люди, які знали його різним. Хтось пам’ятає Валентина ще школярем, хтось — другом, сусідом чи родичем. Побратими знали його як «Хому». Для мами він просто залишався сином, якого вона чекала додому після кожного виїзду.
Валентин народився і виріс у Глибоці. Після закінчення школи працював на будівництві, здобув професію маляра-штукатура. Та найбільше любив майструвати. Ще з дитинства захопився роботою з деревом. Міг годинами щось робити руками — і з кожною новою річчю у нього з’являлися нові ідеї.
Отримуйте новини в Telegram
Мріяв про власний будинок. Хотів сам зробити для нього меблі, облаштувати все так, як подобається. Хотів сім’ю і дітей. Особливе місце в його житті займали дві маленькі племінниці. Валентин був їхнім хрещеним татом, багато часу проводив із дівчатками, тішив їх подарунками, грався, носив на руках.
Війна
У 2024 році Валентин став до лав Збройних сил України. Служив у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Спочатку був штурмовиком, пізніше став оператором БпЛА.
Під час відпусток повертався додому, допомагав рідним, працював у майстерні. Та після повернення на фронт знову чекав на зустріч із побратимами. «Вони стали моєю другою сім’єю», — казав мамі.
1 квітня 2026 року Валентин востаннє зателефонував мамі. Сказав, що трохи поспить, бо вночі потрібно буде працювати. У ніч на 2 квітня поблизу Василівки на Донеччині ворожа керована авіабомба влучила у бліндаж, де перебувала група операторів БпЛА. Валентину було лише 28 років.
Після його загибелі рідні згадували не стільки про війну, скільки про самого Валентина. Про його руки, які завжди щось майстрували. Про любов до дітей. Про жарти, розмови, допомогу, яку він ніколи не шкодував для інших. Про мрії, які залишилися нездійсненими.
Тепер його ім’я є і на стіні рідного ліцею Глибоцький ліцей. Щодня тут проходять діти. Для когось Валентин був знайомим обличчям, а для когось стане ім’ям, про яке вони дізнаються вперше. І важливо, щоб за цим іменем залишалася людина — Валентин, «Хома», хлопець із Глибоки з щирою усмішкою, який любив свою родину, мріяв про власний дім, але загинув захищаючи Батьківщину від російського окупанта.
