У Грицівській громаді прощалися із захисником Олександром Павловичем Демчиком

Олександр Демчик народився 04 липня 1976 року у селищі Гриців. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. З 1983 року навчався в Грицівській ЗОШ I-III ступенів. По закінченню школи у 1993 році вступив до Рівненського державного технічного університету, де здобув кваліфікацію спеціаліста, інженер – гідротехнік.

У 1999 році пройшов строкову військову службу, яка загартувала характер і зміцнила відчуття відповідальності.

Повернувшись до цивільного життя, Олександр шукав свій шлях, працював, набирався досвіду. Згодом одружився з Людмилою, з якою прожили в коханні та злагоді майже 20 щасливих років... але клята війна внесла свої корективи у людське щастя…

Найбільшою гордістю, любов’ю, втіхою і радістю у сім’ї стало народження донечки Богданки. Саме донька перейняла від татка вміння малювати, самотужки навчилася шити, вишивати бісером та гладдю, в’язати гачком. Точно так і Олександр - за яку б справу не брався у нього все добре виходило.

Він дуже любив працювати по дереву, хотів мати свою столярню, жартуючи разом з дружиною складали плани у далеке майбутнє…

Багато працював, користувався повагою та авторитетом серед колег. Трудолюбивий, доброзичливий, мав багато друзів, цінував дружбу, бо і сам був хорошим другом.

Щоб забезпечити комфортне життя для своїх найдорожчих відновив старий будинок, усе робив своїми руками, адже прагнув найкращого для своїх рідних.

У повсякденному житті Олександр знаходив радість у простих речах: любив сімейний відпочинок, ділився з рідними теплом і турботою.

23 березня 2022 року Олександр свідомо ухвалив рішення стати на захист України та приєднався до лав Збройних сил України. Він не шукав виправдань і не відступив — зробив вибір серцем.

Був на Херсонському напрямку, коли звільняли м. Херсон, у Миколаєві, Слов’янську, Сіверську… Дякуючи побратимам, які ризикували власним життям, Олександра вдалося вивезти з пекла…

«Він мене дочекався своїм міцним серцем і я змогла востаннє до нього пригорнутись…» - з невимовним болем у грудях говорить дружина Людмила… 

Поранення було дуже важке…6 січня 2026 року в Дніпропетровській обласні клінічній лікарні ім. Мечникова серце Олександра зупинилось...

В одну мить не стало рідної людини – люблячого сина, коханого чоловіка, турботливого батька, вірного брата, справжнього друга… не стало частинки серця у кожного, хто знав Олександра…

Відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, за кожного з нас віддав найдорожче – своє життя.

• За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету територіальної цілісності України під час відбиття збройної агресії російської федерації, сумлінне виконання службових обов’язків та вірність військовій присязі нагороджений Подякою командира військової частини А0693;
• За старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків та з нагоди Дня фахівців радіоелектронної боротьби Збройних Сил України нагороджений Грамотою командира 11 армійського корпусу;
• Нагороджений почесною відзнакою «ХРЕСТ 54 ОМБР»;
• Відзначений медаллю «Надійний захист у бою» 23-го інженерно–позиційного полку.

Сьогодні Олександр востаннє побував на земних гостинах у рідній домівці та рідному селищі Гриців. Провести Захисника до місця останнього спочинку прийшли побратими – військовослужбовці, представники духовенства, представники місцевої влади, жителі громади, друзі, однокласники і всі, хто знав Олександра. Односельці зустріли Воїна та провели в останню дорогу живим коридором Шани.

Непоправна втрата, незагойна рана для найближчих, найрідніших людей та усієї громади. Страшна війна забрала люблячого сина, чоловіка, батька, брата…

Плакали всі, бо болить… І боліти не перестане…

Розділяємо горе родини, низько схиляємо голови у глибокій скорботі перед вічною і світлою памʼяттю Захисника України - Олександра Демчика.