У Ковелі попрощалися з військовим Русланом Мазуриком, серце якого зупинилося в Сумах

19 липня у Сумах зупинилося серце солдата Руслана Вадимовича Мазурика – водія-електрика 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем в/ч А 5003.

Сьогодні ковельчани провели в останню земну дорогу молодого воїна, якому тепер назавжди 28, інформують у міськраді.

Попрощатися з військовим прийшли рідні, друзі, представники влади, жителі громади – ті, хто не залишився осторонь цієї болючої втрати.

Руслан народився 19 березня 1997 року в Ковелі. Навчався до 9 класу в ЗОШ № 10, після чого здобув професію водія у Луківському професійно-технічному училищі. Від самого дитинства хлопець був оточений теплом і турботою родини. Його виховували батьки, бабуся й дідусь, які дуже любили свого сина й онука. Однак доля виявилася надзвичайно жорстокою – один за одним Руслан утратив найдорожчих. Відійшли у вічність бабуся й дідусь, згодом від хвороби померла мама, пізніше – тато. Не стало й двох дядьків – братів мами і тата, які були для Руслана дуже близькими людьми.

На той час хлопцеві було лише 17. Пережити стільки втрат у юному віці – надзвичайне випробування. Найближчими людьми для нього стали брат Любомир та його дружина Ірина, які всіляко підтримували Руслана, допомагали йому. Коли в них народився син Марко, Руслан з великою ніжністю ставився до маленького племінника.

Після училища хлопець проходив строкову службу у внутрішніх військах. Повернувшись додому, працював у сфері будівництва та займався ремонтами. Життя було різне – непросте, не завжди передбачуване. Бували періоди, коли хлопець замикався в собі. Але всі, хто знав Руслана, відзначають його доброту, спокійний характер, внутрішню порядність. Коли у грудні минулого року він отримав повістку – став до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання на мінера, а згодом опанував роботу з безпілотними системами. У телефонних розмовах із братом казав, що йому подобається служба, поважав командира, мав хороших побратимів. Ділився пережитим, не приховував страхів і тривог.

Війна – важке випробування. Моральне навантаження, постійна тривога, стрес і відсутність повноцінного відпочинку з часом підкошують навіть найміцніших. Серце Руслана не витримало.

«Ми щодня втрачаємо найкращих. І не завжди смерть на війні – це поранення чи снаряд. Це ще й психологічні травми, які не видно зовні. Руслан – наш Герой. Його історія – це правда про війну. Світла пам’ять Захиснику і глибока вдячність від усієї громади. Щирі співчуття рідним та усім, хто знав і любив цього хлопця», – сказав міський голова Ігор Чайка.

Поховали Руслана Мазурика на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття рідним воїна. Вічна і світла пам’ять Герою!